Скорочено Війна і мир - Лев Толстой

помітно в кожному начебто особисте озлоблення проти кожного з полонених, яке замінило зненацька колись дружелюбне відношення". Озлоблення ще більш посилюється, коли з'ясовується, що один з полонених утік. П'єр помічає в людях ті ж жорстокість і озлоблення, що вже бачив під час страти. Йому стає страшно, але він відчуває, "як у міру зусиль, що робила фатальна сила, щоб роздавити його, у душі його виростала і міцніла незалежна від неї сила життя". Усе ж П'єр не перестає дивуватися невідповідності того, що коїться в його душі, і реальності, що його оточує: "У полоні тримають мене... Мене — мою безсмертну душу,— він дивиться навколо, бачить ліси і поля, небо.— І все це моє, і все це в мені, і все це я... І все це вони впіймали і посадили в балаган, загороджений дошками..."

У перших числах жовтня до Кутузова ще раз приїжджає парламентар із листом від Наполеона і пропозицією мира, але Кутузов відповідає категоричною відмовою.

Кутузов розуміє, що, діючи наступально, російська армія може тільки програти: "Терпіння і час — от мої воїни-богатирі". Він знав, що "не треба зривати яблуко, поки воно зелене. Воно саме впаде, коли дозріє. А зірвеш зелене, зіпсуєш яблуко і дерево і сам оскому наб'єш". Ще через якийсь час до Кутузова приїжджає вісник із новиною, що Наполеон пішов із Москви. Кутузов дякує богу за те, що він "почув молитви нашої", і плаче.

"З часу звістки про вихід французів із Москви і до кінця кампанії вся діяльність Кутузова полягає тільки в тому, щоб владою, хитрістю, проханнями утримувати свої війська від марних наступів, маневрів і сутичок Із ворогом, що гине". Наполеонівська армія внутрішньо розкладена: "люди цієї колишньої армії бігли зі своїми ватажками самі не знаючи куди, бажаючи ( Наполеон і кожний солдат) тільки одного: виплутатися особисто якомога швидше з того безвихідного положення, що, хоча і не ясно, вони усвідомлювали". Поступово танучи, французьке військо продовжує свій згубний шлях до Смоленська.

Частина третя

"Період кампанії 12-го року від Бородинського бою до вигнання французів довів, що виграний бій не тільки не є причина завоювання, але навіть і не постійна ознака завоювання; довів, що сила, яка вирішує долю народів, лежить не в завойовниках, навіть не в арміях і боях, а в чомусь іншому". З часу залишення Смоленська починається партизанська війна, весь хід кампанії не підходить ні під які "старі канони війн". Наполеон почував це, і "із самого того часу, коли він у правильній позі фехтування зупинився в Москві і замість шпаги супротивника побачив піднятий над собою дрюк, він не переставав скаржитися Кутузову й імператору Олександрові на те, що війна велася навпаки всім правилам (начебто існують якісь правила для того, щоб убивати людей). Незважаючи на скарги французів про невиконання правил, незважаючи на те, що вищим по положенню російським людям здавалося чомусь соромітним битися дрюком, а хотілося по всіх правилах підвестися в позицію і т. д., — дрюк народної війни піднявся з усією своєю грізною і величною силою і, не питаючи нічиїх смаків і правил, із дурною простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, підіймався, опускався і чавив французів доти, поки не згинула вся навала. І благо тому народу, що не як французи в 1813 році, відсалютував по всіх правилах мистецтва і, перевернувши шпагу ефесом, граціозно і поштиво передає її великодушному переможцю, а благо тому народу, що у хвилину іспиту, не питаючи про те, як по правилах чинили інші в подібних випадках, із простотою і легкістю піднімає перший гідний у справу дрюк і чавить ним доти, поки в душі його почуття образи і помсти не заміниться презирством і жалістю".

24 серпня був заснований перший партизанський загін Давидова, а слідом за ним стали засновуватися інші. Денисов також керує одним із партизанських загонів. У його загоні знаходиться Долохов. Партизани Денисова вистежують французький транспорт із великим вантажем кавалерійських речей і російських полонених і вибирають найбільш зручний момент для нападу. Щоб підготуватися ще краще, Денисов посилає одного зі своїх партизанів, Тихона Щербатого, "за язиком". Погода дощова, осіння. Поки Денисов чекає повернення, у загін приїжджає офіцер із пакетом від генерала. Денисов із подивом впізнає в офіцері Петю Ростова. Петя намагається триматися "по-дорослому", усю дорогу готує себе до того, як буде, не натякаючи на старе знайомство, тримати себе з Денисовим. Але побачивши ту радість, що виказує Денисов, Петя забуває офіційність і просить Денисова залишити його в загоні на день, хоча при цьому і червоніє (причиною цього було те, що генерал, що боявся за його життя, відправляючи Петю з пакетом, суворо наказав йому відразу повертатися і не вплутуватися ні в які "справи"). Петя залишається. У цей час повертається Тихін Щербатий — послані на розвідку партизани бачать, як він утікає від французів, що палять по ньому з усіх стовбурів. З'ясовується, що Тихін захопив "язика" ще вчора, але, тому що той виявився "несправний і дуже лаявся", Тихін не довів його живим до табору. Тоді спробував добути ще одного "язика", але його помітили. Тихін Щербатий був одним із самих потрібних людей. Підібрали Щербатого в невеличкому селі. Староста цього села зустрів спочатку Денисова непривітно, але коли той говорить, що його мета — бити французів, і запитує, чи не заходили французи в їхні краї, староста відповідає, що "мародери бували", але що в їхньому селі один тільки Тишка Щербатий займався цим. За розпорядженням Денисова Щербатого приводять, той пояснює, що французам поганого не робили, що тільки побили зо два десятка тих, хто приходив у село грабувати. Спочатку Тихін виконує у загоні всю чорну роботу: розпалює вогнища, добуває воду і т. п., але потім виявляє "дуже велике бажання і спроможність до партизанської війни". "Він по ночах ішов на пошук здобичі і всякий раз приносив із собою одежу і зброю французьку, а коли йому наказували, то приводив і полонених". Денисов звільняє Тихона від робіт, починає брати його із собою в роз'їзди, а потім зараховує в козаки. Тихін не любить їздити на коні, завжди ходить пішки, але не відстає від кавалерії. Зі зброї він має тільки мушкет, що "він носив більше для сміху", піку