Скорочено Війна і мир - Лев Толстой

своєю невимушеною манерою танцювати, намагається волочитися за однією заміжньою блондинкою. У розпал бала Миколу кличе губернаторша і говорить, що його хоче бачити якась пристаркувата дама. Дама та — одна з тіток Мар'ї Болконської. Під час розмови тітонька із похвалою відзивається про пам'ятний їй випадок, коли Ростов заступився за княжну Мар'ю, дякує йому. Ростов ніяковіє, червоніє, відповідає, що Мар'я йому дуже подобається, що обставини їхньої зустрічі він відразу сприймав як знак долі. Проте Ростов нагадує, що він пов'язаний обіцянкою, що дав своїй кузині Соні, і не може просити Мар'ю стати його дружиною.

Князь Андрій пише лист сестрі з розпорядженням виїхати у Воронеж, де вона тепер і знаходиться, тітонька Ганна Ігнатіївна розповідає їй про свою розмову з Ростовим, про те, як молода людина почервоніла при нагадуванні імені княжни. Мар'я ніяковіє, її думки усе частіше і частіше звертаються до Миколи. Вона не знає, як їй тримати себе з ним, і боїться, що при зустрічі з Миколою не зможе справитися із хвилюванням. Незабаром приїжджає Ростов. Побачивши його, княжна Мар'я мимоволі перетворюється. Вперше в її голосі "зазвучали нові, жіночі, грудні звуки". У князівни з'являється грація. Мадемуазель Бур'єн у здивуванні дивиться на княжну Мар'ю, не розуміючи, що раптом із тією відбулося. "Сама митецька кокетка, вона сама Не могла б краще маневрувати при зустрічі з людиною, котрій треба було сподобатися".

"У перший раз уся та чиста духовна внутрішня робота, которою вона жила дотепер, виступила назовні. Вся її внутрішня, незадоволена собою робота, її страждання, прагнення до добра, покірність, любов, самопожертва — усе це світилося тепер у цих променистих очах, у тонкій : посмішці, у кожній рисі її ніжного обличчя. Ростов побачив усе це так само ясно, начебто він знав її усе життя. Він почував, що істота, що була перед ним, було зовсім інша, краща, ніж усі ті, що він зустрічав дотепер, і краще, головне, чим він самий". Ростов забуває всі заготовлені заздалегідь для розмови Слова. Після розставання з княжною Мар'єю Ростов часто думав про неї, але інакше, ніж про всіх інших жінок, що зустрічалися йому раніше. "Про всіх панянок, як майже всяка чесна молода людина, він думав як про майбутню дружину, приміряв у своїй уяві до них всі умови подружнього життя — білий капот, дружина за самоваром, дітлахи... І ці уявлення майбутнього доставляли йому задоволення; але коли він думав про княжну Мар'ю, за яку його сватали, він ніколи не міг нічого уявити собі з майбутнього подружнього життя. Коли він і намагався, то усе виходило недоладно і фальшиво. Йому тільки ставало моторошно".

Звістка про Бородинський бій бентежить усіх. Ростов поспішає з купівлею коней і поверненням у полк. Він ще раз зустрічається з Мар'єю, цього разу в церкві. Його уражає той одухотворений вираз, що з'являється на обличчі княжни під час молитви. Ростов шкодує, що поквапився дати обіцянку Соні і тепер невільний. Усе ще знаходячись у Воронежі, Микола одержує листи з дому — від матері і від Соні. Остання звільняє його від даного їй слова, пише, що справи Ростових знаходяться в глибокому спаді і лише одруження Миколи з Мар'єю Болконською виправить стан.

Сімейство Ростових знаходиться в Троїці, відкіля і були написані обидва листи. Графиня мала розмову із Сонею і переконала її пожертвувати собою заради добробуту сім'ї, якій вона багато чим зобов'язана. Соня коливається. "Колись у всіх діях самопожертви вона з радістю усвідомлювала, що вона, жертвуючи собою, цим самим піднімає собі ціну в очах своїх та інших і стає більш гідною Миколи... Але тепер жертва її повинна була складатися в тому, щоб відмовитися від того, що для неї складало всю нагороду жертви, весь сенс життя". Дівчина гірко розчарувалась у сім'ї, в якій живе, а її любов до Миколи перетворюється на пристрасть. Соня заздрить Наташі, що не випробувала нічого подібного, а проте її не раз кохали. Крім того, спостерігаючи, як Наташа доглядає за пораненим князем Андрієм, Соня потай сподівається, що після його видужання вони одружаться, і тоді Миколі не можна буде зв'язати свою долю із сестрою Болконського. Саме тому Соня і відправляє Миколі лист, у якому розриває їхні заручини.

П'єр утримується під вартою. З ним сидять ще сімнадцять чоловік нижчого суспільного стану, що також обвинувачуються в підпалюванні. Французи влаштовують щось схоже на суд, задають безліч зайвих і непотрібних, на думку Безухова, питань, на деякі з яких П'єр просто відмовляється відповідати. Він розуміє, що весь цей "суд" —— нікому не потрібна процедура, що рушійна сила всього — влада, завдяки якій французи і судять його, і головна їх мета — обвинуватити його. Москва продовжує горіти, по місту стелиться дим. Через якийсь час полонених ведуть до генерала Даву, той указує на П'єра, ніби-то пізнає в ньому російського шпигуна. Безухов намагається виправдатися, називає своє ім'я, але Даву не слухає його. Приходить ад'ютант, Даву в поспіху віддає якісь розпорядження (як з'ясовується потім — наказ страчувати полонених). П'єра виводять на вулицю, разом з іншими підводять до стовпів, роздається барабанний дріб, французи радяться (по одному або по двох .розстрілювати). Очевидно, що французи поспішають. На очах П'єра розстрілюють перших двох полонених, потім ще двох. Безухов помічає, що жах і страждання написані не тільки на обличчях полонених, але і на обличчях французів. Він не розуміє, навіщо вершиться "правосуддя", якщо страждають і "праві", і "винуваті". Французи скидають тіла в яму "із видом людей, що чинять злочин". П'єра не розстрілюють: страта припинена. Безухова відокремлюють від інших "злочинців" і поміщають у невеличку розорену і "запаскуджену" церкву. "С тієї хвилини, як П'єр побачив це страшне вбивство, зроблене людьми, що не хотіли цього робити, у душі його начебто раптом висмикнута була та пружина, на якій усе трималося і усе завалилося в купу безглуздого сміття. У ньому знищилася віра й у благоустрій світу, і в людську, і у свою душу, і в бога". П'єр знайомиться з людиною невисокого зросту на ім'я Платон Каратаєв, що вмовляє Безухова "не тужить": "Час терпіти, а сторіччя жити". Він пригощає П'єра картоплею. На питання Каратаєва Безухов відповідає, що залишився в місті випадково, пішов подивитися на пожежу, а його заарештували як підпалювача і засудили. Каратаєв зауважує, що "де суд,