Українська література » Класика » Золото і кров Сінопа - Савченко Віктор

Золото і кров Сінопа - Савченко Віктор

Читаємо онлайн Золото і кров Сінопа - Савченко Віктор

Ну, ну, отямся! Оце і є мій найбільший гріх, що я можу вгадувати думки. Монастирська братія, як ось щойно ти, стала помічати за мною цю дивну здатність, а згодом про те стало відомо настоятелеві. Скоро я завважив на собі й око інквізиції. А далі — прощавай рідна Трансільваніє, прощавай монастир.

— Стривай, — озвався Потурнак, — та ж я по-своєму, по-українському думав, а ти не знаєш моєї мови...

— Воїне, людина думає не словами, а образами. Образи ж однакові для всіх, незалежно від племені чи кольору шкіри. Потім людина обертає ті картини на звук, тобто слова, передаючи звуком їх іншій людині... Зробити те до-пуття вона може тільки мовою пращурів. Ага, хотів би тебе заспокоїти: я вловлюю образи лише ті, про які людина думає зараз. Оце й увесь мій гріх. Те, що ти колись надумав, намислив, для мене сховане. Для мене... Бо є такі, що можуть прогулятися по твоїй пам’яті, аж до того моменту, коли ти вперше побачив світ. Але скажу тобі чесно: я б хотів довідатися, що ти подумав тоді, коли пугнув чотирьох відьмаків. Господи, Господи, — перехрестився чернець, — чин твій незбагненний! Хіба таке можливе — від одного погляду рвонути світ заочі.

— То не я, — сказав Потурнак.

— Он як... — румун примружив очі, майже заплющивши їх, а тоді додав: — Авжеж не ти, а чоловік з круком на плечі. Його й відьмаком не назвеш. То щось значно більше.

— Про що це ти? — подав голос Нечипор.

— З’являвся тут один... — мовив чернець. — У дусі. Це від нього дали драла наші попутники.

— Схоже, тут побував Оникій... — усміхнувся Сасько Федорович, погладжуючи борідку.

Румун помовчав, про щось міркуючи.

— У твоїх думках, пане, — звернувся до Саська, — я бачу ту ж саму людину, що про неї також подумав оцей воїн, — кивнув на Потурнака. — Пригадую балачки тих чотирьох, що втекли. Вони казали, що в козацькому стані живе великий маг. Його ніколи не бачили, але знали про нього. Судячи з того, що сталося, отой з круком і відьмаки, котрі дременули від нього, а точніше від його духу, — непримиренні сутності, і належать до різних світів. На жаль, мені не довелося поспілкуватися більше з відьмаками. Вони нас із німцем не підпускали до свого гурту, до того ж я не міг читати їхніх думок. Вони знали, що ніякі ми не слуги сатани, а отже не товариші їм. Тому і їхали осібно, і на привалах гуртувалися осторонь від нас. Ми ж із німцем трималися ближче до вельможних панів...

— Послухай-но, монаше... — озвався Потурнак.

Румун не дав закінчити, відказав:

— Не знаю. Так вийшло. Можливо, ті четверо через те й приєдналися до нас, що ми з німцем руді, як і вони. А тоді збагнули, що ми хоч і їхньої масті, та не їхнього клану. Адже ти про це хотів запитати...

— Ти сказав про два різних світи... — зауважив Нечипор.

— Це світ астральний і той, який над нашим — земним і над астральним світами... Ні, Божий світ — ще вище, — відповів Ілія на запитання Нечипора, яке він ще не висловив. — В астральному світі живуть душі тих, кого вищі світи відкинули. Ну, це якщо відьмак або й не відьмак, але який нагрішив дуже, помирає, то душа його далі астрального світу не піде. Астрал — світ чорних душ, покручів, поміж яких немало справді мудрих, але лихих сутностей. Вони часто спілкуються з вовкулаками в людській подобі. Повторюю: з вовкулаками, бо на душу, яка носить у собі Божі заповіді, вони впливу не мають. Мешканці астрального світу часто втручаються в земні події. Звісно, не прямо, а через навіювання, через сон... Їхніх земних агентів легко розпізнати — це знавіснілі, одержимі люди. А навісніння — хвороба; вона не менш заразна, ніж чума. Досить одного-двох таких, щоб нею заслабували всі. Від чуми гниє плоть, від навісніння — душа — стає безмежно жорстокою. Спалення людей це принесення людських жертв з найбільшими стражданнями, які тільки може вигадати нечистий. А їх тягнуть на вогнище саме одержимі, фанатики. Такі жертви колись приносили Молохові — найкривавішому з усіх бовванів. Нашому ж, християнському, живому Богові це не потрібно.

— Та ж поміж одержимих немало таких, які життя ладні покласти заради волі і справедливості, — заперечив Сасько Федорович.

— Справдні, — погодився Ілія. — Але коли одержима людина про добро і справедливість мовить — пастка те, і для тих, кому вона обіцяє, і для самого знавіснілого. На лихо вийде — рано чи пізно. Чим більшого добра і справедливості прагне знавіснілий, тим більше горя отримають ті, хто йому повірить.

— Ти кажеш так, ніби там, у тому астральному світі, побував, — зауважив Нечипор.

— Бо таки побував, — відказав румун. — Хоч і нетривалий час...

ПРОРОЦТВО

І тут до них підійшов гладкий німець у сутані. Потурнак завважив, що на обличчі в нього, попри густу руду бороду, вгадувався все той же вираз смирення. Звернувся до монаха, перебираючи пальцями чотки. Вони про щось між собою погомоніли німецькою, а коли німець повернувся, щоб іти, монах показав йому місце на повстині, на якій сам сидів, і той сів.

— Він йому сказав, — озвався до Потурнака Нечипор, — що вже час вирішити, чи подасться румун з ними — германцями у Січ, а чи вибиратиме, свій шлях. Бо завтра вранці вже буде пізно. Румун сказав, що поміркує до ранку.

У німця щось запитав Сасько Федорович. Той, здавалося, зрадів запитанню, бо йшлося, мабуть, про важливе для нього; від виразу смирення на лиці не залишилося й сліду; тепер це було обличчя скривдженої людини. Сасько ще кілька разів звертався до нього, а тоді переклав почуте:

— Цей чоловік із старовинного баронського роду. Його заняття алхімією стало нагодою, щоб відібрати в нього майно, яке нагромаджувалося упродовж кількох поколінь. Хто за тим стоїть, церква чи двір, він навіть не здогадується. Каже, що це друга хвиля полювання на відьом. Перша спалахнула понад сто років тому, коли знавіснілий монах Генріх Крамер написав книгу "Молот відьом", у якій наводив ознаки, як розпізнати відьму чи відьмака. Німець каже, що за тими ознаками можна будь-кого проголосити відьмою чи відьмаком. Тепер цей твір церква надрукувала знову, і він є у кожного сучасного нам "генріха крамера". Тому всі, хто переховується від інквізиції, найчастіше маскуються під послушників. Барон оповів ще одну річ, почуту від іспанців. Ну, отих чорних магів, що накивали п’ятами... У невидимому світі зараз точиться боротьба між кількома найбільшими силами, потугами чи князями — я до-пуття не збагнув між ким і ким — від того, яка з цих потуг переможе там, угорі, залежатиме й те, хто пануватиме тут, на землі.

Барон знову заговорив, а Сасько перекладав:

— Про Україну існує пророцтво, писане, мабуть, кимось із християнських пророків. Барон натрапив на нього в книгозбірні якогось із храмів Риму. Переписав, а коли розпочалося полювання на відьом, папір спалив, саме ж пророцтво запам’ятав. Ось воно.

Бористен потече силою. Люди, що воду з нього питимуть, у міць уберуться. Над великою жінкою князь з’явиться. Почне змагатися з іншим князем, який опікується іншою великою жінкою. Не переможе, але знесилить його. І велика жінка та друга заслабне. Тирас від багатовікового сну прокинеться, але ява страшнішою за сон буде.

А ось передбачення, яке потрапило до рук барона в бібліотеці одного з тамплієрських храмів Лондона: На Бористені місце сили виявлять. Сприяння матиме всяк, хто там оселиться. На межі століть виникне магічний ланцюг, такий міцний, що з нього егрегор сформується. Живитиметься той егрегор від Бористена. За два покоління егрегор такий дужий стане, що з більшим егрегором зіткнеться і переможе його, але перемогою не скористається. По тому за два покоління під тим небом великі зміни стануться. Міцніший заслабне, слабший силою сповниться, і це призведе до зміни потуг у земному світі.

Мовиться про те ж саме, хоча й писане різними пророками і в різний час. У другому передбаченні йшлося ще багато про що, але барон не встиг запам’ятати, бо спалив папір, на якому його було записано. Хоча в пам’яті зосталося, що йдеться про наш час — кінець шістнадцятого сторіччя –— і два покоління по тому. Перше ж, християнське пророцтво — також про наш час, але в ньому є ще й про далеке майбутнє.

Сасько подивився на німця, і вислухавши його, став перекладати:

— Ось продовження першого пророцтва:

І підведеться Мешех, і князь його, і велика жінка його. І сила на них зійде, і потугою великою стануть. Багато рік і джерел у море увіллють, бо заслабне ангел вод, і пануватимуть дев’ять поколінь над морем і над ріками та джерелами, що море наповнюють. А одне покоління триває двадцять п’ять років. На межі часів у володіннях Мешеха виникне велика діра між астральним та земним світами. Нечисті, що зійдуть крізь неї з Орба, набувши зрілого віку, полонять землю і вб’ють кожного третього. Це станеться у перші покоління нових часів. Отруєне буде море і ріки та джерела, що море живлять, вода в них на кров обернеться. А жінка велика Мешехова причинною стане, але князь, що над нею, сильним буде. Триватиме те ще три покоління. А за тим море, що його Мешех і жінка велика створили, зміліє, бо не живитимуть його вже ні Бористен, ні багато інших річок і джерел; кров на морі буде, допоки й моря.

Бористен же по тому ціле покоління тектиме занечищений астральними сутностями, хоч і не вливатиметься більше в море. А тоді ангел вод одужає і Бористен знову силою потече. Тирас, що багато віків був під чужою рукою, у міць убереться; дужою стане й та жінка велика, що багато поколінь німою була, і князь над ними. І Бористен тектиме п’ять поколінь і два роки. Вивищиться Тирас — наймолодший із синів Яфетових, бо його час настане, і понесе дух праведний.

Барон слухав переклад своїх слів незрозумілою мовою, перебирав рожевими пальцями кульки на нитці, а тоді продовжив. З повновидого обличчя Саська весь час не зникав вираз одкровення. Він переказував низьким голосом українською:

— Втаємничені знають ще якесь передбачення, яке стосується також козацького краю. Зараз у цьому небі формується майбутнє Європи. Тому й націлилися сюди оті четверо відьмаків, що втекли. Це ж — одна з причин, чому й сам барон, довідавшись про посланців Рудольфових у військо козацьке, пристав до них. Дехто з посвячених людей Німеччини побачили у взятті козаками Сінопа також перші ознаки збуття пророцтв.

Нечипор, який сидів ближче до ватри, розстібну накидку, схожу на кунтуш, показавши піджупанник з червоного оксамиту.

Відгуки про книгу Золото і кров Сінопа - Савченко Віктор (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: