Живий Шевченко (Шевченко в житті) - Чуб Дмитро

У своїй статті вона зазначає, що успіх Шевченка не мав собі рівних в історії літератури і що він "має право займати у світовій літературі визначне місце".

У Франції перші статті про Шевченка з’явилися в пресі ще в 1847-му році, але найбільше французів познайомив з Шевченком французький культурний діяч Еміль Дюран, що був викладачем у Петербурзькому університеті. Він опублікував 1876-го року в одному журналі статтю, де писав: "Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер "відкрити читачеві", є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам’ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народніх співців-кобзарів". Підкреслюючи глибокий філософський зміст поезій Шевченка, Дюран зазначав, що Шевченко такий великий поет, що він має всі дані, "щоб слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Европі". Ця стаття була перекладена англійською мовою і того ж 1876-го року була надрукована в Нью-Йорку.

В Англії популяризатором творчости Шевченка був професор Оксфордського Університету Вільям Річард Морфіл. В Америці проф. Кляренс Маннінґ з Колумбійського Університету. Цікаве й те, що в усіх тих працях в кожній країні автори розвідок чи праць про Шевченка намагаються порівняти чи знайти щось близьке з своїми велетнями літератури. Так болгари знаходили аналогії з своїм Каравеловим та Ботєвим, мадяри — з Петефі, інші з Пуішкіном, Б. Беранже Бернсом, Гомером, поляки — з Міцкєвічем, але всі вони на перше місце ставлять нашого Шевченка. Дуже прихильно оцінювали творчість Шевченка і чеські знавці літератур. Чеський письменник і перекладач поем Шевченка Мілан Яріш у передмові до вибраних творів Шевченка каже: "У світовій поезії немає творів, які були б для чеського народу ближчими, ніж твори Тараса Шевченка". Чехи особливо вдячні Шевченкові за поему "Єретик", де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві — проф. Празького університету Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шаф арик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз.

Велику увагу й заслужену оцінку Шевченкової творчості дають поляки. Польський поет Леонард Совінський ще в 1861-му році написав працю про Шевченка, додавши до книжки й переклад "Гайдамаків". У своїй праці він підкреслював: "Велика це людина — Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у надхненній його пісні"... А польський перекладач А. Гожалчінський у передмові до своїх перекладів творів Шевченка, що вийшли в 1862 — 1873-х роках, називає Шевченка пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню.

Та чи не найсміливіше сказав про Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської Академії наук, проф. Вроцлавського університету Мар’ян Якубець у своїй праці "Шевченко і польська література" у 1961-му році, де він писав: "Небагато було на світі поетів, які відіграли б у житті власних народів більшу ролю, ніж Тарас Шевченко в Україні". А далі пише, що "найславніший польський поет і письменник Адам Міцкєвіч мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в нарід одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, — пише далі лроф. Якубець, — що Шевченко був найбільшим народнім поетом з усіх поетів світу" — "З цього погляду, — підкреслює він, — український поет був вищим за Міцкєвіча і Пушкіна.

... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі". Цю дмуку підсилив російський критик Аполон Григор’єв, який ще у 1801-му році , відразу по смерті Шевченка, писав у журналі "Время": "Щодо краси і сили поезій багато хто ставить Шевченка врівень з іншими. Ми підемо далі, — говорить він, — "У Шевченка сяє та гола краса поезії народньої, якої у Пушкіна і Міцкєвіча лише іскорки блищать".

А видатний російський письменник В. Вересаєв (1867 — 1945) з великим захопленням відгукувався про Т. Шевченка: "Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертісь, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівняна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами — все це в поезії Шевченка". "Любити Шевченка, — казав Вересаєв, — любити Україну. Любити Україну —— любити Шевченка".

Перекладали й захоплювались творчістю вашого поета й наші білоруські брати — поет академік Якуб Колас (1882 — 1956) та поет Янка Купала (1882 — 1942). Обидва вони писали статті про Т. Шевченка, перекладали його поезії, читали доповіді та присвятили йому свої поезії.

В статті про Шевченка Янка Купала писав : "З творчістю великого українського поета я знайомий давно. Я почув уперше його слова, ще не знаючи, кому вони належать. Я почув ці слова з уст білоруських селян.

Я чув ще підлітком, коли в одному селі під Борисовом почув пісню:

Од села до села

Танці та музики:

Курку, яйця продала,

Куплю черевики.

Од села до села

Буду танцювати:

Ні корови, ні вола —

Осталася хата.

Пісню співали білоруські селяни білоруською мовою. Слова врізалися мені в пам’ять, Я тоді ще не знав, що цю пісню співає кобзар в безсмертному творі Тараса Шевченка "Гайдамаки". Я дізнався про це, коли познайомився з великим Кобзарем українського народу, коли я обізнався з творами Тараса Григоровича Шевченка... У ті лихі роки доводилося ховати "Кобзаря". Царський уряд не допускав до народу полум’яних Шевченкових слів...

Над перекладами з Шевченка я працюю давно. Для "Кобзаря", який видається білоруською мовою, я переклав такі твори; як "Катерина", "Гайдамаки", "Сон", "(Причинна" "Перебендя", "Тарасова ніч" і ряд інших"...

З влеикою прихильністю до творчости Шевченка та про її вплив на білоруських поетів, навіть на молодого Якку Купалу, писав другий білоруський поет Якуб Колас:

"Поезія Шевченка близька й зрозуміла білоруському народові : адже так багато спільного в історичній долі білорусів та українців... Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого народу, непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед білоруського народу..."

Білоруський поет й перекладач Максим Богданович, який перекладав поезії Шевченка на білоруську мову, теж стверджує:

"...В особі Шевченка світова література має поета з віршем мелодійним і витонченим, поета, який красу своїх творів будував не на ефектних засобах поетичного впливу", що його поезія "зовні проста, скромна, повна внутрішньої, прихованої, не всякому погляду приступної краси".

Багато прихильників і популяризаторів творчости та імени Шевченка бачимо серед інших народів, зокрема серед грузинів, як поет і гром. діяч А. Церетелі (1840 — 1916), що був знайомим з Шевченком, читав про нього доповідь у 100-ліття з дня народження.

Тож ми з неприхованою гордістю промовляємо ім’я: нашого пророка, що став гордістю всього цивілізованого й культурного світу. Недаром і в Україні Шевченкові побудовано вже понад 400 пам’ятників, а його твори перекладені на 52 мови світу.

КОРОТКА ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

(09.03.1814 — 10.03.1861)

Народився Тарас Шевченко 09.03.1814 року (новий стиль) в селі Моринці на Київщині (в Україні) в кріпацькій родині. Україна була тоді під російського окупацією. Тарасові було 9 років, коли померла мати, а коли мав 11 років, помер батько. їхня родина і кілька сіл (17 000 людей), були кріпаками поміщика пана Енґельгардта. По смерті батька жив у мачухи, але більше опікувалась ним сестра Катерина. Читати й писати навчився в дяка, де одночасно був і наймитом. Маючи 13 років, пас громадські вівці. Змалку мав нахил до малювання. У 14 раків навчався малювати в маляра-самоука в с. Вільшана.

Коли Тарасові було 15 років, пан забрав його до своїх покоїв, де він був хатнім слугою. За те, що Тарас малював уночі постать козака, коли не було пана дома, пан звелів челяді покарати його биттям. У 1830 році п. Енґельгардт вирушив з Тарасом та групою обслуги до Польщі та Литви. Там, бачачи здібності Тараса, віддав його в науку до маляра Лямпі. У Варшаві Тарас познайомився з дівчиною-прачкою Ядвігою Гусаківською й захопився нею. Але скоро у Варшаві спалахнуло заворушення проти царського панування, і пан з челяддю та Тарасом швидко виїхав до Петербурґу. Там він законтрактував Шевченка майстрові малярства В. Ширяеву. Кілька років Тарас жив разом з іншими робітниками в Ширяева, виконуючи делікатніші малярські розписи в будинках. Його малярський талант зростає. У 1833 році намалював портрет свого пана Еенґельгардта. Ідучи з праці, Шевченко уночі малював в міському парку скульптуру богині, там випадково познайомився з малярем-українцем Іваном Сошенком, що навчався тоді в Академії мистецтв. Турбуючись про долю талановитого хлопця, Сошенко знайомить Тараса з українським поетом Євгеном Гребінкою та з провідними видатними людьми з Академії мистецтв, зокрем з проф. Академії Карлом Брюлловим, з українцем проф. Василем Григоровичем, що викладав малярство, та з акад. Олексієм Венеціановим.

Вирішивши гуртом визволити Шевченка з кріпацтва, Карл Брюллов намалював портрет рос. поета В. Жуковського, розігравши його на льотерії за 2 500 карб. За ці гроші викупили у 1838 р. Шевченка в кріпосника Енґельгардта.

Ставши вільною людиною в 24 роки, Шевченко почав навчатися малярства в Академії, живучи то в Сошенка, то в Брюллова або в будинку Академії. За свої малярські праці та офорти (різьба по міді) дістав срібну медалю.

Глибоко зворушений здобуттям волі, Шевченко того ж року почав писати вірші та поеми, захоплюючись українською історичною тематикою. Його вірші відразу здобули успіх у читачів, зокрема українців. А у 1840 році Тарас Шевченко вже видає свій перший збірник поезій "Кобзар", що означає народній співець, що грає на кобзі. Це видання мало величезний успіх. В ньому автор віддав багато таланту, пишучи про тяжку долю покріпаченого українського люду. Наступного року (11841), він видає велику поему "Гайдамаки" про героїчну боротьбу українських повстанців проти польських гнобителів. Десь на початку 1843 року Ш.