Українська література » Класика » Співи - Руданський

Співи - Руданський

Читаємо онлайн Співи - Руданський
class="v">Повів військо за Ва­сильків,

За Буг пе­ре­во­дить,


Незабаром і ту­рецький


Дністер пе­ре­хо­дить.


І на турків по­пе­ре­ду


Козаків пус­кає,


А сам собі з мос­ка­ля­ми


Ззаду підбігає.


І мос­калі підбіга­ють,


Вперед пог­ля­да­ють,


Аж ко­за­ки-українці


Турків відби­ва­ють.


Аж ко­за­ки-українці


Турків відби­ва­ють


Та у місто Ста­ву­ча­ни


Па­шу за­га­ня­ють.


Тоді Моск­ва підсту­пи­ла,


Потік за­га­ти­ла


І ту­рецькії око­пи


Раптом за­хо­пи­ла.


І заб­ра­ла срібло-зло­то,


Сорок дві гар­ма­ти


І пус­ти­ла ук­раїнців


Турка до­га­ня­ти.


І пігна­лись ук­раїнці,


Шаблі по­гост­ри­ли,


У Со­ро­ках по-ко­зацькі


Люльки роз­па­ли­ли,


Під Хо­ти­ном із тур­ка­ми


Знову привіта­лись,


А з Хо­ти­на аж у Яс­си


З Мініхом заб­ра­лись.


І за­тих­ла Ту­реч­чи­на,


І більше не би­лась,


І з Ган­ною-ца­ри­цею


Миром по­ми­ри­лась.


Тоді Мініх до ца­риці,


Став її про­си­ти,


Щоби йо­го на Вкраїні


Князем ізро­би­ти!


Лиш ца­ри­ця не та­ка-то,


Бірона спи­та­ла


І як ска­зав її Бірон,


Так і відка­за­ла.


"Мало, - ка­же, - па­не, про­сиш -


Тілько Ук­раїни,


Ти про­сив би уже луч­че


За раз Мос­ков­щи­ни".


Тоді Мініх по­вер­нув­ся…


За го­ло­ву взяв­ся…


"То бо­дай я собі, - ка­же, -


Порохом роз­пав­ся,


Та бо­дай я, - ка­же, - сон­ця


Більше не по­ба­чив,


Щоби я вам, пре­по­га­ним,


За се не віддя­чив!"


І все хо­дить ко­ло дво­ру,


Часу виг­ля­дає,


Аж тут йо­му, як на теє,


Ганна по­ми­рає.


Аж тут йо­му, як на теє,


Ганна по­ми­рає


Та ди­ти­ну в по­ви­точ­ку


Царем зос­тав­ляє.


Та ди­ти­ну в по­ви­точ­ку


Царем зос­тав­ляє,


А Біро­на ко­ло нього


В рядці зос­тав­ляє.


І знов Мініх не до­бу­де


Ступня на Вкраїні,


А кур­ляндський князь па­нує


На всій Мос­ков­щині.


А кур­ляндський князь па­нує


На всій Мос­ков­щині


І ца­рем собі ца­рює


По всій Ук­раїні.


Дере гроші із міщанів,


Дере і з ко­заків,


Дере гроші із се­лянів,


Дере і з бур­лаків.


Не пи­тає, чи хто має


Звідки що да­ва­ти;


А не да­си - на мо­розі


Скаже тан­цю­ва­ти.


А брат йо­го пре­по­га­ний


Що там ви­роб­ляє!


В батька й ма­ми се­ре­до дня


Дочок ви­ди­рає.


Видирає ди­тя в ма­ми


І замість ди­тя­ти


Заставляє бідну ма­му


Щенят го­ду­ва­ти.


А лиш пікни на Біро­на,


Тоді не по­мо­жеш,


Хоч на дідьків хутір підеш,


Хоч го­ло­ву зло­жиш.


Довго-довго Мініх мис­лив,


Довго-довго ду­мав,


Далі мислі пе­ре­мис­лив,


Думи пе­ре­ду­мав.


І при­хо­дить до рідної


Царевої ма­ми


І го­во­рить її жи­во


Сильними сло­ва­ми:


"Ціле царст­во у нас ги­не,


І цар у нас ги­не,


А чи ж ма­ти сво­го си­на


На му­ки по­ки­не?


Скажи, ма­ти, тілько сло­во -


Бірона не ста­не,


І в го­дині яс­не сон­це


Наокола гля­не".


І ска­за­ла йо­му сло­во


Царевая ма­ти,


І пішов зав­зя­тий во­рог


Бірона в'яза­ти.


Заснув Бірон у по­кої


І гад­ки не має…


Троє жовнірів у нього


Варту відбу­ває.


Але Мініх по­ка­зав­ся:


"Ані з місця, лю­ди!


Бо те­пер у нас не Бірон,


А ца­ри­ця бу­де!"


І вся вар­та ані з місця.


Бірон про­бу­див­ся,


Але рап­том у Мініха


В ру­ках опи­нив­ся.


Незабаром і Гус­та­ва,


Його бра­та, взя­ли


І все царст­во з ца­рем-си­ном


Матері відда­ли.


А Біронів пот­ри­ма­ли


В тюрмі цілу зи­му


Та й післа­ли до Сибіру


До міста Пе­ли­му.


Тоді Мініх знов підняв­ся,


Розпускає кри­ла,


Лиш ца­ре­ва йо­го ма­ти


Чогось не злю­би­ла.


Лиш ца­ре­ва йо­го ма­ти


Чогось не злю­би­ла


І тим се­бе і Мініха


Разом по­гу­би­ла.


Стали шве­ди та фран­цу­зи


По дво­ру сну­ва­ти,


Стали княж­ну Ли­за­ве­ту


Сти­ха підмов­ля­ти.


І на царст­во Ли­за­ве­та


Серед ночі ста­ла,


Царя, ма­му й йо­го батька


В тюр­му відісла­ла.


Царя, ма­му й йо­го батька


В тюр­му відісла­ла,


А Мініха до Пе­ли­ма


На Сибір пос­ла­ла. 




12-13 июня


Відгуки про книгу Співи - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: