Принц і злидар - Марк Твен

Він кинувся на груди братові, але Г՚ю відвів його обійми й, понуро опустивши голову, сказав:

- Боже милосердний, дай мені сили перенести це тяжке розчарування!

Вражений Майлз в першу хвилину не міг вимовити ні слова. Нарешті він опам՚ятався й вигукнув:

- Яке розчарування! Хіба я не брат тобі?

Г՚ю сумно похитав головою й відповів:

- Молю небо, щоб це було так, щоб інші знайшли схожість, якої я не бачу. Боюся, що лист той був правдивий.

- Який лист?

- Одержаний із заморських країв років шість-сім тому. Там було сказано, що мій брат загинув у бою.

- Це брехня! Поклич батька - він мене пізнає.

- Мертвого не покличеш.

- Мертвого? - глухо промовив Майлз, і губи в нього затремтіли.- Мій батько помер! Яка жахлива вість! Радість моя отруєна. Ну, проведи мене до Артура. Він мене пізнає і потішить.

- Він теж умер.

- Боже, зглянься на мене, нещасного! Вмерли, обидва вмерли! Достойні вмерли, а я, недостойний, лишився жити! Благаю, не кажи, що й леді Едіт…

- Вмерла? Ні, вона жива.

- Ну, дяка богові! Знов моє серце сповнилося радості. Мерщій поклич її сюди. Якщо й вона скаже, що я не я… Ні, ні, вона цього не скаже, вона мене признає. Я здурів, що на хвилину піддався сумнівам. Поклич її, поклич і старих слуг. Вони теж пізнають мене.

- Всі вони повмирали, крім Пітера, Гелсі, Девіда, Бернарда й Маргарет.

По цих словах Г՚ю вийшов з кімнати. Майлз з хвилину постояв у задумі й почав ходити з кутка в куток, бурмочучи про себе:

- Дивна річ, що п՚ятеро нечуваних мерзотників живуть, а двадцять два чесних слуги померли.

Майлз все ходив взад та вперед і розмовляв сам з собою. Він зовсім забув про короля. Нарешті його величність серйозно й співчутливо вимовив слова, які могли здатися насмішкою:

- Не журися, що тобі не пощастило, добрий чоловіче. На світі є ще багато таких, як ти, чию особу ніхто не визнає й чиї права висміюють. Ти не один.

- Ах, мій королю,- вигукнув Гендон, злегка почервонівши.- Не суди хоч ти мене! Почекай і ти побачиш. Я не брехун, вона сама це скаже; ти почуєш це з найчарівніших уст. Я брехун? Та я ж знаю цей старий зал, знаю портрети своїх прадідів і всі ці речі, як мале хлоп՚я знає свою дитячу світлицю. Тут я народився й виріс, мілорде. Я кажу правду. Я не став би обдурювати тебе. Якщо ніхто мені не повірить, то ти все ж вір, благаю тебе. А то я не знесу цього.

- Я тобі вірю,- сказав король з дитячою простотою.

- Дякую тобі від щирого серця! - палко вигукнув зворушений Гендон.

А король додав так само просто:

- Ти ж мені віриш.

Гендон зніяковів, почувши себе винуватим, і радий був, що на його щастя з՚явився Г՚ю і можна було не відповідати на запитання хлопця.

Слідом за Г՚ю увійшла красива й пишно вбрана леді, а за нею кілька слуг у лівреях. Леді йшла повільно, опустивши додолу очі. Обличчя в неї було повите невимовним сумом. Майлз Гендон кинувся до неї з радісним привітом:

- О, моя Едіт, моя люба!..

Але Г՚ю суворо відсторонив його і спитав леді:

- Гляньте на нього. Ви його знаєте?

Ще за мить до того, почувши голос Майлза, красуня стрепенулася, і на щоках у неї спалахнув рум՚янець. Тепер же вона вся тремтіла. Кілька секунд вона стояла нерухомо; потім поволі підвела голову й глянула в вічі Гендонові зляканим, закам՚янілим поглядом. Крапля за краплею вся кров відлинула від її щік, і вони вкрилися смертельною блідістю. Нарешті вона мовила мертвим, як і її обличчя, голосом:

- Я не знаю його.

Потім повернулася і, стримуючи ридання, вийшла, хитаючись, з кімнати.

Майлз Гендон, як підкошений, упав у крісло й затулив обличчя руками. Після короткого мовчання брат його звернувся до слуг:

- Ви вже розгляділи цього чоловіка. Він вам відомий?

Слуги похитали головами. Тоді господар їхній сказав:

- Слуги вас не знають. Це якесь непорозуміння. Ви ж бачили, дружина моя теж не знає вас.

- Твоя дружина! - вмить Майлз притиснув Г՚ю до стінки й залізною рукою схопив його за горло.- Ах ти, нещасний раб з лисячим серцем! Тепер я все розумію! Ти сам написав того брехливого листа, щоб украсти в мене наречену й спадщину! Геть з очей моїх, поки я не заплямив своєї чесної солдатської руки убивством такої гадини!

Г՚ю, весь червоний, задихаючись, ледве добрався до стільця і наказав слугам зв՚язати розбійника. Ті вагались, і один з них сказав:

- Він же озброєний, сер Г՚ю, а в нас немає нічого.

- Озброєний! Що з того, адже він один, а вас багато. В՚яжіть його, кажу вам!

Але Майлз порадив їм не підступатися до нього й додав:

- Ви мене добре знаєте. Я такий, як і був раніше. Тільки-но підійдіть!

Це не додало відваги слугам. Вони аж відсахнулися.

- Забирайтеся звідси, кляті боягузи, озбройтеся й охороняйте виходи, поки я пошлю по стражників,- сказав Г՚ю.

На дорозі він обернувся до Майлза й додав:

- А вам я раджу не погіршувати свого становища марними спробами втекти.

- Втекти? Не турбуйся! Майлз Гендон господар у Гендонському замку і в усіх його угіддях. Він тут залишиться, будь певний.

НЕВИЗНАНИЙ

Король кілька хвилин сидів замислившись, потім глянув на Майлза й сказав:

- Дивно, дуже дивно! Не знаю, що це значить.

- Ні, тут нема нічого дивного, ваша величність. Від нього нічого іншого не можна було й сподіватися. Він зроду був такий підлий.

- Я кажу не про нього, сер Майлз.

- Не про нього? А про кого ж? Що саме дивно?

- Що короля не шукають.

-