Принц і злидар - Марк Твен

присудив його до короткочасного ув՚язнення в загальній тюрмі, а після того до прилюдного биття різками. Вражений король відкрив уже рот і, мабуть, дав би наказ тут же на місці відтяти голову доброму судді, але Гендон знаком застеріг його, і хлопець вчасно стримався. Гендон узяв його за руку, вклонився судді, і обидва, під охороною поліцая, пішли до тюрми. Коли вони вийшли на вулицю, розлючений монарх спинився, вирвав руку й вигукнув:

- Дурню, невже ти думаєш, що я ввійду в загальну тюрму живим?

Гендон нахилився до нього й промовив досить суворо:

- Чи будеш ти мені вірити? Мовчи й не накликай на нас ще гіршої біди необережним словом. Що буде, те й буде. Ти не можеш ні прискорити цього, ні віддалити. Чекай терпляче. Ще буде час побавитися або радіти, коли станеться те, що судилося.

 

УТЕЧА

 

 

Короткий зимовий день вже закінчувався. Вулиці були безлюдні. Зрідка траплялися прохожі, та й ті заклопотано бігли своєю дорогою, наче хотіли якнайшвидше покінчити з справами і сховатися в затишку теплих домів від холодного вітру й пітьми. Вони не дивилися ні вправо, ні вліво, й не звертали уваги на наших друзів, бо навіть не дивились на них. Едуард VI питав себе, чи траплялось коли-небудь, щоб на короля, який прямував до тюрми, народ дивився з такою дивовижною байдужістю. Нарешті поліцай дійшов до пустого базарного майдану й попростував на другий бік. Коли він дійшов до середини, Гендон поклав на плече йому руку і стиха промовив:

- Почекай хвилинку, голубчику. Нас ніхто не чує. Мені треба сказати тобі кілька слів.

- Мій обов՚язок забороняє мені говорити з вами, сер. Прошу, не затримуйте мене, бо скоро ніч.

- А все ж почекай, бо справа стосується тебе особисто. Одвернись на хвилину й удай, що нічого не бачиш; дай нещасному хлопчикові втекти.

- Як ви смієте мені таке пропонувати, сер? Арештую вас ім՚ям…

- Та ти не дуже квапся. Краще подумай, щоб не накоїти дурниць.

Тут Гендон притишив голос і шепнув на вухо поліцаєві:

- Порося, куплене за вісім пенсів, може коштувати тобі голови.

Бідний поліцай, застуканий зненацька, спочатку занімів, а потім почав голосно лаятись і погрожувати. Гендон спокійно й терпляче пождав, поки той вилається, а тоді сказав:

- Ти мені подобаєшся, друже, і мені б дуже не хотілося, щоб ти ускочив у біду. Знай тільки, що я все чув, і навіть можу це довести.

І він слово в слово повторив усю розмову поліцая з жінкою.

- Ну, що, хіба не так було? І хіба я не зможу так само розповісти все судді?

У першу хвилину поліцай остовпів з переляку й розпачу; потім опам՚ятався і сказав з удаваною розв՚язністю:

- І що вам за охота робити з мухи слона? Я просто трохи подражнив тітку ради забави.

- А порося в неї забрав теж ради забави?

- Ну, звісно,- роздратовано відповів поліцай.- Кажу ж вам, це був тільки жарт.

- Я починаю тобі вірити,- сказав Гендон, чи то серйозно, чи то на сміх.- Ти почекай тут трохи, а я побіжу спитаю його милость суддю - адже ж він добре знається і на законах і на жартах…

Він повернувся й пішов назад, договоривши останні слова вже на ходу. Поліцай подумав, пом՚явся трохи, разів зо два смачно вилаявся й нарешті гукнув:

- Почекайте, сер, будь ласка, почекайте! Суддя! Та він так само любить жарти, як покійник. Ідіть-но сюди, побалакаємо… От нещастя! Здається, я таки вклепався в біду, і все через якийсь невинний легковажний жарт. Я чоловік сімейний, у мене жінка, діти. Ну, скажіть, ваша милость, чого вам від мене треба?

- Щоб ти осліп, оглух, щоб тебе розбив параліч, поки я повільно лічитиму до ста,- відповів Гендон таким тоном, ніби просив дрібної послуги.

- Та я ж тоді пропав,- розпачливо вигукнув поліцай.- Ну, будьте ж справедливі, сер. Розгляньте діло з усіх боків, і ви побачите, що це був тільки жарт. Це ж ясно. А коли б навіть це був і не жарт, то найбільше, що мені загрожує за таку малу провину,- це догана й застереження від його милості судді.

Гендон відповів з льодовою врочистістю:

- Такий жарт у кодексі законів має спеціальну назву - знаєш яку?

- Ні, не знаю. Я таки зробив дурницю. Я й гадки не мав, що це має назву. Я ж думав, що це я сам вигадав такий жарт.

- Так, це має назву. У кодексі законів цей злочин зветься - «Non compos mentis lex talionis sic transit gloria Mundi».12

- Ой, боже ж мій!

- І кара за нього - смертна!

- Господи, помилуй мене, грішного!

- Скориставшися з своєї влади над людиною, яка в хвилину небезпеки зробила помилку, ти захопив за безцінь чужу власність вартістю понад тринадцять пенсів. А це в очах закону є свідома несумлінність, віроломство, зловживання на посаді, ad hominem expurgatis in statu guo, і карається цей злочин шибеницею - без викупу й відпущення гріхів.

- Ой, держіть мене, сер, у мене ноги підтинаються! Згляньтеся на мене, не дайте загинути! Я стану до вас спиною і нічого не буду бачити.

- Гаразд! Нарешті ти порозумнішав. А порося віддаси тій жінці?

- Віддам, віддам, неодмінно віддам. І ніколи вже не торкнуся поросяти, хоча б сам архангел приніс мені його з небес. Ідіть собі, заради вас я осліп, я нічого не бачу. Я скажу, що ви вдерлися в тюрму і силоміць вирвали в мене в՚язня. Двері там поганенькі, старі, я сам їх виламаю вночі.

- Ламай, голубчику, від того нікому не буде шкоди. Суддя й сам жаліє сердешне хлоп՚я. Він не буде лити сльози або перебивати тобі ребра за його втечу.

 

ГЕНДОНСЬКИЙ ЗАМОК

 

 

Тільки-но Гендон і король зникли з очей поліцая, рицар попросив його величність іти за село і там в умовленому місці чекати, поки він збігає на заїжджий двір і розрахується. Через півгодини двоє друзів уже весело їхали на шкапах Гендона,