Принц і злидар - Марк Твен

Одне з повідомлень Ендруса якось дуже зацікавило короля:

- Йде поголоска, що король збожеволів. Тільки, ради бога, нікому не кажіть, що чули це від мене, бо за такі розмови карають на смерть.

Його величність сердито глянув на старого і сказав:

- Король не збожеволів, добрий чоловіче, і краще б тобі займатися своїми справами, ніж поширювати всякі злочинні чутки.

- Що він там каже, отой хлопець? - спитав Ендрус, вражений таким різким і несподіваним випадом.

Гендон зробив старому знак мовчати, але той почав розказувати далі.

- Покійного короля поховають у Віндзорі шістнадцятого, а двадцятого у Вестмінстері коронуватимуть нового.

- Треба ж спочатку знайти його,- пробурмотів король, потім впевнено додав: - Ну, про це вже вони подбають, та й я теж.

- Що він таке… - почав був старий і запнувся, побачивши, що Гендон знов робить йому знаки.

- Сер Г՚ю теж їде на коронацію і покладає на неї великі надії. Він сподівається вернутися додому пером, бо тішиться великою ласкою лорда-протектора.

- Якого лорда-протектора? - спитав король.

- Його світлості герцога Сомерсетського.

- Якого герцога Сомерсетського?

- Як, якого? У нас тільки один - Сеймур, граф Гертфорд.

- З якого це часу він герцог і лорд-протектор? - сердито вигукнув король.

- З останнього дня січня.

- А скажи, будь ласка, хто підніс його в цей сан?

- Він сам і верховна рада з дозволу короля.

Його величність здригнувся.

- Короля? - скрикнув він.- Якого короля?

- Як, якого короля? (Господи помилуй, що це з хлопцем?) У нас тільки один король,- його величність Едуард Шостий - хай захистить його господь! Так, король у нас ще зовсім хлопчик, а який добрий та ласкавий! Не знаю, при умі він чи ні - кажуть, здоров՚я його поправляється - але всі в один голос хвалять його, всі благословляють і молять бога продовжити дні його царювання. Бач, він почав з доброго діла, помилувавши засудженого на смерть герцога Норфолькського, а тепер хоче скасувати жорстокі закони, що душать і гноблять народ.

Почувши ці вісті, король занімів від здивування і так глибоко поринув у гіркі свої думки, що не чув більше, про що розповідав старий. Він питав себе: невже той маленький злидар, якого він лишив у палаці переодягненим у свій костюм, і є король? Ні, це неможливо. Якби той хлопець здумав удавати з себе принца Уельського, його враз зрадили б манери й мова; самозванця вигнали б з палацу й кинулися б шукати справжнього принца. Невже на його місце посадили якого-небудь нащадка старовинного роду? Ні, бо його дядько, лорд Гертфорд, нізащо не допустив би цього; він всевладний і, безперечно, зразу придушив би таку змову.

Усі ці міркування були марні. Чим більше силкувався хлопець розгадати таємницю, тим більше заплутувався і тим дужче боліла в нього голова, не даючи заснути. Гарячкове бажання якнайшвидше добратися до Лондона з кожною годиною росло, і ув՚язнення ставало нестерпним.

Гендон, незважаючи на всі старання, не міг заспокоїти короля; але двом жінкам, прикутим поруч нього, якось пощастило заспокоїти його. Їхні лагідні умовляння вернули йому рівновагу і терпіння. Він був їм дуже вдячний і зразу прихилився до них усією душею. Він спитав, за що їх посадили, і коли жінки відповіли, що вони баптистки,14 посміхнувся й мовив:

- Хіба це такий злочин, щоб саджати за нього в тюрму? Шкода тільки, що мені доведеться скоро розлучитися з вами, бо за таку дрібницю вас тут довго не держатимуть.

Жінки нічого не сказали, але щось в їхніх обличчях збентежило короля. Він сказав стурбовано:

- Ви мовчите? Скажіть мені, будь ласка, вам не загрожує ще якась кара? Кажіть, не бійтеся!

Жінки спробували перевести розмову на щось інше, але король стривожився ще більше й невгавав:

- Невже вони битимуть вас канчуками? Ні, ні, це занадто жорстоко. Скажіть, що вони не зроблять цього. Ні, не зроблять?

Жінки не в силі були приховати свого збентеження й відчаю, і одна з них відповіла, задихаючись від хвилювання:

- О любий, добрий хлопчику, ти краєш нам серце! Поможи нам, боже, знести наше…

- Це признання! - вигукнув король.- Значить, бездушні лиходії катуватимуть вас! О, не плачте! Я не можу бачити ваших сліз. Мужайтесь! Я вчасно верну свої права, щоб урятувати вас від цього страшного лиха, от побачите!

Коли вранці король прокинувся, жінок уже не було.

- Їх випустили! - радісно вигукнув він, потім сумно додав: - Що я тепер робитиму без них? Вони так потішали мене.

Кожна з жінок на пам՚ять пришпилила йому до сорочки клаптик стрічки. Він сказав, що берегтиме ці дарунки і скоро розшукає цих добрих жінок, щоб узяти їх під свій захист.

Саме в ту хвилину ввійшов тюремник із своїми помічниками і наказав вивести всіх ув՚язнених на тюремний двір. Король був у захваті - яке щастя знов побачити блакитне небо, подихати свіжим повітрям! Він хвилювався й сердився на вартових, але, нарешті, дійшла й до нього черга; його одв՚язали і веліли йти з Гендоном слідом за іншими.

Чотирикутний брукований двір тюрми був розташований під чистим небом. Ув՚язнені пройшли під маленькою кам՚яною аркою і стали в один ряд, спиною до стіни. Перед ними протягли вірьовку, а по боках стали вартові. Ранок був холодний і похмурий; за ніч випав сніжок і, вистеливши величезний двір білим укривалом, надав йому ще сумнішого вигляду; час від часу зимовий вітер рвав сніг із землі й вихрив його.

Посеред двору стояли дві жінки, прикуті до стовпів. Король одразу впізнав їх і здригнувся. «Леле! - сказав він сам собі.- А я гадав, що їх випустили на волю. Подумати тільки, що таких жінок будуть сікти… в Англії! Не в якійсь поганській країні, а в християнській Англії! Їх битимуть канчуками! А я, кого вони так голубили й потішали, мушу дивитися на цю страшну несправедливість! Це ж дико, неймовірно! Я - владар цієї великої держави, неспроможний захистити їх. Ну, стережіться, душогуби! Настане час, коли я змушу всіх вас тяжко поплатитися. За кожен удар, що впаде на цих жінок,