Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій
Уся Лубенщина в огні. Емісари Кривоноса занесли полум'я бунту і до нас. Як лиш ваша милість вийшли з Лубен, зараз хлопські банди начеб із землі повиростали. Плюндрують панське добро, мордують без пощади поляків, жидів та ксьондзів. Пекло і судний день. В Лубнах княгиня з сином дрижать за своє життя. Решта нашого війська боронить замок, дай Боже, щоб удержались, поки наспіє поміч...
Ярема аж позеленів з гніву, скреготів зубами і тупотів ногами. Лице викривилось, мов у сатами. Таким його ще не бачив ніхто.
— Га! Чортове плем'я, попам'ятаєш... Труби тривогу! Сів на коня і об'їхав військо.
— Чому так мало? — питає своїх поручників.— Було 8 тисяч, а тепер і половини не бачу.
— На роз'їздах ваша милість усмирює гультяйство...
— Як так, то ще один день мусимо підождати, а вашмосці порозсилайте гінців за ними, щоб швидше верталися.
Розтаборилися знову і ждали цілий день. Та ні гінці, ні роз'їзди не верталися..л Згодом повернули малі недобитки. Вони звіщали, що усюди діються нечувані речі. Хлопські загони виростають, мов гриби по дощі. Ховаються по засіках, по лісах і в степу в траві, нападають нечайно і вибивають упень, хто їм у руки попаде. І те сталося лиш що послідніми днями. Здається, що хлопство прочуває якусь велику силу за собою.
Яремі стало моторошно на серці. Із звітів старшин дізнався, що в нього остало всього 3 000 людей. Ще й не рушився з місця, а вже втратив 5 000 душ.
"Як так піде далі, то пропадемо всі,— подумав.— Треба чимшвидше видістатись із тої забави".
Вернув, не гаючись, у Лубни, та тут уже не застав нікого, хіба руїну свого добра та копиці трупів панських та жидівських. Один замок вцілів, не добутий. Ярема забрав звідсіля, що можна було взяти, забрав жінку й синка і подався ік Дніпрові. Тепер його лютило, що не знайшов ні одного підданця-хлопа, на котрім був би зігнав оскому. Усе повтікало, не ждучи, аж вернеться князь. Та тут стояв Кривоніс, і треба було йти аж до Любечі і там переправитися. Зараз виправив жінку і сина на Полісся. В Любарі пристала до нього шляхта, яка зібралася тут, втікаючи із своїх маєтностей перед повстанцями. Прибув до Житомира і тут знову застав шляхту, яка зібралася на соймик. Ярема пішов між них.
— Що ви, панове-браття, задумали? Лишати так усю свою працю на поталу гультяйству? Цим робите їм найбільшу прислугу. Таким побитом, може, врятуєте життя, але втеряєте лицарську славу. Згадайте на ваших славної пам'яті предків, а тоді соромно вам стане. Бо перед ким утікаєте, ви, потомки славних лицарів? Перед черню, голотою, яку можна киями розігнати. Лише згуртуйтеся разом, а побачите, що ми, не напружуючись надто, приборкаємо бунт і повернемо до наших домівок. Нам треба зібрати військо. На це треба грошей, (а їх добудемо з податей, які треба зібрати у всіх мешканців України без розбору.
Шляхта, котра втратила голову і досі чула за собою один оклик: втікати якнайдалі,— тепер трохи підбадьорилась. Зараз стали лупити селян. Поки що Ярема дав свої гроші. З Житомира послав універсал до Львова, столиці свого воєводства, а в ньому взивав шляхту, щоб негайно ставала під його руку до оборони.
Аж тут приїздить воєвода київський Тишкевич. Ціла Київщина запалала бунтом, а він утік, не чуючи себе безпечним.
Його військо з'єдналося тепер з Яремою. Від нього довідався Ярема, що Кривоніс іде за Яремою наздогін і нищить по дорозі панські маєтності на Правобережній Україні.
Тепер Ярема, побільшивши свої сили, вирішив одним ударом розбити й знищити Кривоноса. По дорозі лежало містечко Погребище. Тут теж стояли загони. Зібралися з сіл хлопи, узброїлися в що попало. Організаторами були' православні попи. Вони почувалися зовсім безпечними, бо про Ярему ніхто ще не чував у тій стороні.
Аж відразу наскочив на них Ярема з військом. Настала метушня. Хлопи і міщани боронилися щосили, та не встояли. Ярема добув містечко. Наказав зігнати всіх живих укупу і зігнав на них оскому. Мордував і мучив, не розбираючи, хто винен. Попам висвердлювали очі. Містечко пограбував і спалив дотла.
Та зараз, по тій дешевенькій побіді, побачив себе Ярема серед розбурханого моря. У війську не стало харчів. Ярема послав шляхтича Барановського до свого Немиро-ва по харчі.
Немирівці позамикали городські ворота і не пустили Барановського.
Йди собі ік бісовій мамі, ми твого пана не знаємо, нашим паном — гетьман Хмельницький.
Тим шельмам навкучилося жити,— говорив Ярема, почувши таку реляцію від Барановського, і закусив губи.
Видав війську наказ взяти Немирів приступом. Немирівці знали, що їх жде, як Ярема здобуде городк Попи дзвонили на гвалт, міщани зайняли вали й боронилися в одчаю..
Розпочалася страшна боротьба на життя і смерть. Оборонців прогнали з валів. Вони позамикалися по хатах І звідси оборонялися, мов леви. Стріляли з вікон і дахів,
обливали наступаючих кипячем і смолою, кидали каменю ками і дрючками. Та коли полягли найвідважніші, прочих овіяло страхом, покинули оборону і.скрились у льохах
Боротьба припинилась, і Ярема ввійшов у город. Повиходили старі міщани і просили помилування. Не міщанство В цім винувате,— так звинялись, —а козаки, Вони їх до
опору змусили. То козаки,— так гордо відповідали Барановському.
— Видайте мені винуватців,— говорив, солодко всміхаючись, Ярема,— а я вас пощаджу. Та кого ж тут було видавати? Жиди кинулися розшукувати тих, що по льохах крились. Ходили від дому до дому з жовнірами і вказували всі скритки.. Міщан виволікали і гнали на ринок серед глуму й вереску жидови.
..— Хто ж винуватець?! — гукав Ярема.— Признавайсь, а то вас усіх, мов собак, прикажу перебити.— Тоді вийшло кілька міщан, які гадали, що, жертвуючи себе, врятують інших
— То ми бунтарі, скарай нас,, а прочих пощади...
— Та це Ярему не вдоволило. Стільки жертв видалось йому замало. Він ходив поміж ними і вказував на тих, що йому подобались. І
— Беріть цього, і того; і того...— І зараз проголошував їм присуд. Настало страшне пекло, якого описати'годі. На наказ князя поділено нещасних на гуртки: одним відрубу* вали руки, другим висвердлювали очі, вирізували язики; інший гурток настромлювали на смерть. Були й такі, котрих живцем четвертували або здирали з живих паси. Ярема возив з собою цілу ватагу вишколених катів. В нещасному Немирові лунали розпучливі крики, зойки та стони, які хіба на Асафатовій долині в дні страшного суду б де можна почути.
А потому наказав Ярема город підпалити. Від дим горящих домів вкрилось ясне сонце погідного дня сіро-жовтою хмарою, щоб не дивитися на ті страхіття, які того дня в Немирові діялись. Серед тих страшних картин, на вид котрих кров у жилах холола, проходжувався Ярема, всміхнений і вдоволений, по ринку і придивлявся залюбки справності своїх катів та приговорював:
— Мучте їх так, щоб пам'ятали, що вмирають.
Та того було йому ще замало. Він наказав вимордувати без розбору і рідних тих, що пішли на муки, "щоб собаче насіння не розмножувалось". Отож мордували старців, немічних, жінок, дітей і немовлят. Катам омлівали руки, щоб удоволити свого пана. Аж тепер вдоволився Ярема і сказав до міщан:
— Я покарав винуватців, а вам прощаю. Служіть мені вірно, а будьте певні моєї ласки.
Ярема забрав з Немирова усі харчові припаси, лишив тут залогою 200 драгунів і пішов далі.
Як лиш відійшов, міщани послали потай до козаків , благаючи помочі і помсти.
Козаки надійшли від Брацлава. Міщани відчинили їм ворота і зараз кинулись на драгунів. їх вибито всіх. Лиш одному повелося втекти до Яреми, Ярема саме йшов на Кривоноса. Як дізнався про віроломство немирівців, спалахнув великим гнівом.
т— Тепер я їх так скараю, що самому пеклу страшно стане.
Кривоніс був тоді якраз у Махнівці, маєтності Тишкеви-ча. То був такий самий перевертень, як і Вишневецький. Так само заводив католицтво, будував костьоли, кляшто-ри і спроваджував єзуїтів. Хіба що лютістю не дорівнював Яремі. Тоді сидів він у Брацлаві, а як довідався про бунт, написав листа до Вишневецького: "Чернь знущається над панською святинею. Мій замок у небезпеці, не встоїться. Поспішай, ваша милість, мені на підмогу".
Ярема не дав собі два рази казати. Він і так шукав Кривоноса. Та поки прийшов, то козаки з Махнівкою були вже готові. Вже розкидали дерев'яну огорожу замку. Залога знемоглась у боротьбі, аж тут наскочив Вишневецький іззаду. Надбіг і Кривоніс з кіннотою.
— Ну-те, хлопці, враз,— гукав Кривоніс,— тут є Ярема. Не дайте йому втекти. Як його піймаємо, то добудемо славу на всю Україну. Піймаємо найлютішого ката.
Кривоніс ударив на Вишневецького ззаду з великим криком. Вишневецький обернувся. Настала страшна січа, їздці склубилися в одну купу. Кривоніс помітив Ярему і иустився на нього.
— Маю тебе, людоїде. Тепер порахуємось. Ярема ждав на нього.
"Буде всьому кінець, як цього розбишаку розрубаю надвоє".— І, піднявши шаблю вгору, кричав шляхецьким звичаєм: "Труп, труп!"
Кривоніс наскочив на нього і при першім ударі вибив йому шаблю з руки. Тоді Ярема завернув коня і навтіки.
— От лицар,— гукав йому вслід Кривоніс,— перед хлопом втікає.
Пустився здоганяти. У Яреми був бистріший кінь. Віддаль збільшилась. Тоді Кривоніс кинув за ним ратищем з великою силою. Ратище вдарило в сталевий панцир, і це князя врятувало.
— Не втечеш мені, собако, я тебе ще дістану,— кричав за ним услід Кривоніс і завернувся до своїх. Ярема наказав своїм драгунам позлазити з коней і так оборонятись... Битва протяглася до ночі. Ярема хотів зачинати вранці знову, та розрадився, бо військо його було вже втомлене. Тим часом козаки взяли замок у Махнівці і вибили всіх до ноги.
Шляхтичі в Полонному не почувалися безпечно, поїхали до Вишневенького, прохаючи помочі. Ярема відмовив.
— Не можу ж я ганятися по всіх кутах без цілі і знесилювати моє військо. Кому небезпечно вдома, приставай до мене.
Зараз післав гінців до Корецького і Осінського і взивав їх до себе. Та вони відмовилися тому, бо дожидали наказів від гетьмана. Ярема розлютився:
— Так посилайте, вашмосці, у Крим до ваших гетьманів по накази. Хіба й мені нічого не робити, поки пан гетьман не пришле наказу.
Це була для них новина. Зараз поміркувались і стали князя перепрошувати.
Вибач нам, ваша милість, що нерозважного слова вжили, і прийми нас до себе, бо пропали наші статки, ми самі не встоїмось.
