Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

Корнієнко бліднув, мов полотно, опустив папір на коліна.

Чи ти повірив у те, що тут написано?

Годі не вірити, коли бачу, чия рука це писала...

Я дуже радий з того, що ти повірив. Уся штука при1 складанні такого письма у тому, щоб читач повірив у правду змісту письма.

Корнієнко поблід ще дужче, заломив руки в одчаю і говорив крізь сльози:

Батьку! Так цьому має бути правда?

Мій сину, віра й правда — то не все одно. Віримо в те, чого не можемо власним розумом розібрати, а що має лише на собі признаки правди. Нам треба турецької помочі, чому ж не маємо показати туркові золотих гру-1 шок на вербі?

Корнієнко трохи заспокоївся.

Та чи можливе те, щоб турок у це повірив?

Чому ж би ні? Усе до правди подібне, але під умовою, щоб Турція була справді така сильна, як я її величаю, щоб на султанському стільці сидів могутній султан, а не бабій і дурень Ібрагім, щоб Москва справді була така слаба, що її можна взяти, і багато, інших умовші. Мені треба до помочі хоч би тільки самої орди, щоб приборкати короленят, прогнати з України панів, жидів і єзуїтів, посадити на королівському престолі сильного короля-самодержця, а тоді ми в злуці з Польщею обернемо наші сили на дряхлу Турцію і проженемо ї? туди, де перець росте, завоюємо Крим і заживемо щасливо.

А чи справді турецька віра така гарна і добра?

Вона добра для мусульманів, а не для нас. Я бачу, що ти справді налякався цього листа. Та ти подумай, що сталось би з тим, хто б у нас хотів навернути український народ на мусульманство? Це ж немислиме. Але турки того не знають. їм здається, що такий гетьман може одним словом усе зробити, і тому повірять, що це можливе. Кожна людина найлегше повірить у те, чого собі бажає.

Гетьман сховав листа до столу і дав Корнієнкові лист, написаний до кримського хана.

Початок: адреса до хана з усіми переборщеними титулами і прикметниками, затим поздоровлення і визнання покори, а далі: "З того часу, як ми мали щастя глядіти в ясні світлі очі вашої ханської величності, при божій і вашої величності хоробрих військ помочі, багато дечого на Україні перемінилось. Польське військо розбите і знищене, обидва гетьмани і багато знатної шляхти в татар-' ському полоні. Незмірно мене радує, що ваша ханська величність мав нагоду переконатися про правду моїх слів, про щирість моєї мови. Я сказав, що ми побідимо, і ми побідили. Тепер я кажу, що ми і далі" побіждатимемо. Я певний, що і цим разом ваша ханська величність повірить у правдивість і щирість моїх слів. Коли ми були гостем вашої ханської величності, коли ми ураз з муллами вашої ханської величності читали сури 1 святої книги великого пророка,— хай буде його імення прославлене,— то видно* що наші молитви були аллахові любі, .коли їх вислухав. Якби ми тепер стали в-половині дороги, то це було б гріхом перед аллахом.

Але тоді ми нічого не вирішили. Ваша ханська величність зволили нам заявити, що висока Порта ще не вирішила війни проти Польщі, а далі — щоб ми зачинали, а тоді буде видно. Ми вважали це за умови нашого союзу. Вони сповнились, а. я вважаю слово вашої ханської Величності важнішим, чим писані пергаменти.

1 Молитви, статті.

Час принаглює. Польща лиш що зачинає збирати сили. Ми мусимо її випередити. Заключім відложений договір на вічну приязнь і згоду. Його підпише мій син .Тиміш і ті мої уповновласнені, котрі з ним суть. Ваша ханська величність зволять видати наказ своїм хоробрим військам іти до нас на підмогу. Наш союз доведе до незалежності України від Польщі, а Татарщину до незалежності від Оттоманської Порти. Як між нами настане мир і братерство, тоді вашій ханській величності не буде далеко до Москви і до татарських побратимів, Казані, Астрахані і Волги. Крим стане матерним краєм усіх татар. Тоді не треба буде пильнувати Перекопської шийки і Дніпрового лиману, бо перед приятелями і братами не треба пильнуватись. Тоді ваш ворог буде нашим ворогом. Колишні взаємні обиди забудуться, бо не з нашої вини вони вийшли. Ми воювали вас по наказу нашого пана і робити мусили б так і далі, на що ми предложили у ваших ніг явні докази. Я певний, що моє слово знайде послух у вашої ханської величності. Лише про одно маю вашу ханську величність прохати: не дозволь, ваша ханська величність, вашим хоробрим військам грабувати наших земель і брати ясиру. З того могли б вийти для нас обидвох нелюбі противенства. Могло би прийти до того, що роз'ярений український народ обернувся би проти татар і проти мене за те, що йому таких союзників на Україну накликав.. Добичі і ясиру наберуть татари доволі у ворожому краю, а ми не будемо їх зупиняти перевести добуте добро в Татарщину. Закінчення, як звичайно.

У цім письмі вже нічого не згадується про мусульманську віру,— зауважав Корніенко.

Бо цього не треба. Ти думаєш, що тим скотам щось на вірі залежить? У них головна річ, ціль їх життя — то війна, а ціль війни — то грабунки і нажива, а віра — так собі, збоку. То лише турки лізуть кожному в душу з своїм Магометом, наче крамар із своїм поганеньким крамом... Тепер скажи мені, хлопче, що ти зауважав у цих двох письмах?

— Хитрі приманливі обіцянки.

1 Estore prudentes sicuti serpentes (лат.) — будьте хитрі, мов вужі.

— Так. Дурному треба обіцювати те, що не твоє, а коли вони цього не дістануть, то не зможуть тебе обвинувачувати, що ти не додержав обіцянки. Але обіцювати й манити можна лише чимось імовірним і до правди подібним. Не треба з обіцянками залазити на небо, місяць і зорі, бо на такому і дурень пізнається. Мене вчили єзуїти: "Estore prudentes sicuti serpentes" Спасибі єзуїтам, що дечого мене навчили. Це мені не раз придалось і ще принадобиться. Та ще одного ти, либонь, не помітив: обіцяючи щось, треба непомітно зробити це залежним від деяких умовия, а ті умовини мають бути складені так, щоб ти їх добре бачив, а щоб читач не помітив. А далі важна річ не щадити титулів і почестей. Краще прибільшити їх, як поминути хоч би одну кому. На це дуже вважають турки, j іце більше москвини. От ще недавно москвини через своїх послів жадали від короля Жигмонта III покарання на горлі королівських канцеляристів за те, що поминули в письмі один царський титул...

Жадали за це смертної кари?

Еге ж! Треба тобі тямити, що Москва лежить на межі Європи і Азії, що вона жила довго під татарським ярмом і там більше азійського баласту, чим європейської культури... Та як ми добудемо свого і з'єднаємося з Польщею, як рівні з рівним, бо магнатів чорт побере, коли виберемо розумного короля, приборкаємо панську сваволю, заведемо у себе лад і право, тоді до чого нам та Москва і Турція.

Хіба ж ми не можемо вибороти нашій Україні самостійності незалежно від Польщі? Нащо нам з Польщею в'язатися і втрачати сили на заведення ладу у Польщі?

Багато наших людей так само говорить, та це недоладне. Це мрія на далеку мету з понехаянням того, що робиться зараз. Ти подумай: з чим ставитимемо самостійну Україну зараз? Звідкіля візьмемо стільки тямущих людей, щоб вели, цілу адміністрацію? Так, як тепер, тимчасово лад заводити, вічно бути не може, це ж переходовий стан. Великий вже час минув від того, як Русь була самостійною. Усе забулося, традиція затратилась. Нам треба усе від ляхів переймати. Ми зачнемо будувати самостійність, наладжувати адміністраційний апарат, а тим часом будуть наші вороги причаюватись та вижидати хвилі, коли б на нас скочити і поживитись нашим добром. Не заведемо ми ладу у Польщі так, як ми думаємо, тоді магнати віджиють, покріпшають і, певно, не забудуть нам того, що ми їм тепер накоїли. Так само і Москва. Ти, може, і не знаєш того, що вже і тепер польські магнати і православні забігають ласки проти нас у московського царя... Та ще й не один ворог найдеться. Ми воюємо за волю мужика-хлопа, щоб його з-під панщини освободити, а того нема у жодній державі — ні в Німеччині, ні у Франції. Там мужик — така сама робуча худоба, як і в нас. Коли ми такий лад будемо заводити в самостійній Україні, то увесь західний, світ налякається хлопських бунтів і всі накинуться на нас, мов оси. Бо наші кличі на освободження усього народу з-під панщини і неволі дуже голосні і приманливі... Такого і Москва може налякатись від своїх холопів, і тому треба Москву хитрити і підлещувати їй, щоб перед часом не скочшіа нам на спину...

Отож, мій любий, зложи мені зараз на тих зразках, які я тобі показував, чолобитне письмо до московського царя.

Напиши, що боремося в обороні нашої гнетеної, благочестивої віри, виправдай'нас з того, що ми злучилися з Кримом. Це було з мусу, бо ми боялись, щоб татари не злигалися з Польщею і не напали на нас ззаду. Ця, сполука — неприродна і противиться нашій історії. Коли минеться скрутна година, тоді і союзові буде кінець. Пиши, що ми зачали війну і нам поталанило, а це доказ, що Польща слаба і можна її поконати. Остережи московського царя перед хитрою віроломною Польщею. Нагадай ті кривди, які Москва потерпіла від Польщі в часі московсько-польської війни, на втрату Смоленська, Новгорода і цілої полудневої полоси. А з Москвою воював той сам Владислав IV, що тоді був лише королевичем. Польща і тепер небезпечна Москві і, коли поконає Україну, то, певно, урве знову дещо з московського царства. Проси православного царя-одновірця за поміч для такої ж православної церкви І натякни, що православний український народ пішов би радо під сильну руку православного царя. Проси, хай присилав військову Підмогу, а коли спільними силами поконаємо Польщу, тоді і Смоленськ, і Новгород, і всі зафаблені землі вернуть до своєї матері. Коли б військова поміч була неможлива, то ми прохаємо забезпечення, що православний цар уділить нам помочі моральної і запевнить нам безпеку з цього боку... Вважай на царські титули. Вони виписані лежать у канцелярії.

— На коли я маю це зробити? ,

— На коли зможеш, лиш не гайся.., Про нашу розмову ніхто не сміє знати... Ще раз нагадую.

Корнієнко вийшов із кімнати гетьмана, мов п'яний. Забагато важких вражень для його молодої душі. У нього кружилась голова. Тепер не можна йому було братися до якої-Небудь праці, треба перше заспокоїти розбурхані, думки, впорядкувати їх та перетравити те, що почув.

Він надів шапку і вийшов геть за місто, в поле.

Була ясна сонячна днина.