Сині етюди - Микола Хвильовий
- З-з-з-з-з-з-з!
- З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, уїдливо, одноманітно…
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться -
-доклад по питанню... Докладач т. Райський.
...Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
- Правда?
Похмуро:
- Так...
Тоді Хая розвела руками:
- А-я-я... Такий розумний, а теж попались на гачок... Ну й Яблучкіна!
І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
- О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку й трошки томилась:
- Я не можу! Я так не можу!
...А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно - прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти - розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов - що таке?
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль».
...А хтось поїде кудись: під'їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор...
II
Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта - порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір'ях. Виноград в листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння.
...Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Італії... Пахне тютюном, дурманить тютюном...
Тут нащадки лихої татарви, тепер: «шурум-бурум» - спокійні, задумливі татари... І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах...
Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з «генералом».
А виноград «скоро поспіє»...
...Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
...Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті - стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
- Дозвольте посидіти. Ще не підвівся... совбарин.
Це про Райського - за ним приїхав.
...Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
- Мабуть, піду... постукаю.
Іде й каже незадоволено.
- Атвєтствєнной... гіпо-по-по-там.
...Єсть воли волов'яча шия - Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве «по»; гіпо-по-по-там.
Нарешті прокинувся, умився. Поїхали.
Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:
- Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу?
І чути незадоволений голос:
- А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба?
І тихо (про себе):
- Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить:
- А молока, мабуть, не приніс?
Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.
...З усіх ніг! З усіх ніг!..
Але напроти Пєтушков: теж на службу.
- А-а-а...
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков).
Конфетно, карамельне посміхається і руку плавко й обережно:
- А-а-а...
Карло Іванович ухилився:
- Ах! Залиште!
Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посміхається і чимчикує на службу.
В дорозі:
- А-а-а...
І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от -
- служба.
А потім (нарешті) -
- столовка.
Хитає беззубим ротом (він не старий), каже:
- Ми з Григорій Федоровичем...
«Ми пахали»... Це з наркомом. І так думають: тут - відповідальний там, там - відповідальний тут.
Тому:
- служба, і служба «а-прима».
...Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна.
Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками - ходить. І Яблучкіна теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках - і там собака, і тут собака:
- Грр! Гав! Гав!
- Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.
В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей - Хаїної й Яблучкіної.
- Баришня!
Тоді вискакують разом.
Яблучкіна:
- Можете убирати... Котік уже сів на автомобіль; (Автомобіль підкреслюється).
Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає.
Хая:
- Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар.
(Народний комісар підкреслюється).
Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Її очі кажуть: - Народний комісар?.. Гм.. Не віриться.
А потім двері: хлоп! хлоп!
За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'яшки. Згадала - пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні - спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар - це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась.
- Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар.
А потім закричала глухо:
- Ох! Ох!
Уборщиця:
- Що з вами, баришня?
Тоді Хая сказала з тугою:
- Ах, яка ви дура... простіть мене, Прісю. Невже ви не розуміє - те, що в мене хвороба матки?
...Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав:
- Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім...
Зоя:
- Я, Карло Іванович, не знаю...
І до матері:
- Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть...
III
Зоя, сім'я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п'ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць.
Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця,
