Сині етюди - Микола Хвильовий
...У палатах крик:
- Куди несете? Ніде. Несіть у шосту.
- Там уже наставили.
- Ну, в десяту.
- А... йди від гріха... мать твою так! Чого так язиком ляскати?
...Тільки ринви співають пісню в переливах легкого дзвону.
- ...Земляче! А, земляче! Дай, друже, водички!
Мазій наставив свої глибокі ярки.
- Багато вас... Все одно завтра в яму.
Хорий з жахом подивився на Мазія й заскиглив.
Підбіг Юхим:
- Сматри!
І послав кудись у повітря «в бога і богородицю».
Пахло трупами.
IV
Цвинтар - невеселе місце в нашій республіці.
В'януть трави біля могил.
Зализує на могилах свої рани осіннє сонце, потім крутить хвостом і ховається за небесним тином.
Уранці копали братерську могилу.
Гризуть мотики землю, а лопати навалюють невелику сопку, і дивимося на неї з сумом.
...Мазій стоїть з мотикою в ямі, а Юхим - з лопатою на горі.
Інші пішли обідати.
- От дух, аж сюди чути,- сказав Мазій.
Сказав незадоволено Юхим:
- Не могу я більш терпіти, вашого духу слухати.
І дивиться на Мазія:
- Розумієш: треба завод одкривати. Надоїло мінє. Хіба це робота з мерцями? Так, недоразумєння.
Потім говорили про сьогоднішній нальот. Так би мовити, про діло плакатне.
...Летить під кирки земля, бризками розсипається.
Росте сопка біля ями.
Сонце востаннє крутнуло хвостом і пішло в безвість.
Пішли й грабарі. Яма була готова.
Глибокої ночі піде сюди важкий труповий дух.
Смеркає.
Смеркло.
Від бараків відходять захмарені заулки. Темніє в кварталах - ліхтарів нема, а будинки сиротливі, непривітливі.
...Юхим і Мазій цілу ніч вільні - копали.
Повечеряли й пішли.
Мазій ступає від бараків кішкою, в довгих незграбних ногах оксамит. Щоб не чути, щоб вийти до заводських воріт кішкою.
Юхим каже в долоню:
- Ша!
А сам спотикається, як монополька.
...За десять кварталів - свисток. Пішов по кварталах і тільки за проваллям стих.
Зупинилися. Прилипли до паркану.
Мазій дивиться двома безоднями - очі глибоко пішли під лоб, тільки блиск майорить.
Борода чорна, як ніч.
У Юхима усики з кота. На голові кепі млинцем.
- Ну, от і дивись унімательно. Як підійдемо до пекарні, то й абсуди свайой головой.
Мазій струснув із свитки дощ. Мовчав.
А Юхим кулеметив.
Витяг з багна ногу - багно крюкнуло.
- Здаровий ти мужик і в арманську був. А тут ради салідарности. Я, брате мій, катєльщиком був. Салідарность - первоє діло.
Мазій брав саженні кроки, і знову багно крюкнуло.
...Біля пекарні розлетілись вулиці, а далі хмурі димарі на чатах.
Уже видно. І видно ще на чатах каску.
По дошках провалюється гул кроків - розмірене, мов маятник.
Через плече гвинтівка.
- Бачиш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манеру зучив.
Відповів спокійно, як дощ:
- Що ж, діло ясне: зайдемо з того кінця - і не писне.
Юхим потер руки.
...Із заводу зрідка спотикаються молотки... А може, то кузня, що край села стоїть?
Завод іще жевріє, тільки готується вмирати, коли замовкне останній цех.
Юхим з погордою сказав:
- Катєльщики. Це тобі не село: підложив бабу під бік і спи. Тут не засньош!
...Чорти його знають: все-таки боязко. Скільки не говори, а треба ж і діло робити.
Д'ех, мать твою бог любив!
Націлився вже Юхим лізти, а Мазій тут зашепотів щось.
- Ну?
Сказав суворо й уперто:
- Отож тепер мене слухай.
- Ну?
- От тобі й «ну».
Юхим затривожився:
- Що ти такий падазрітєльной... От манера!
Каже Мазій спокійно:
- Цього чоловіка ти мені даси.
- Це того?
- Та його ж.
Повеселішав..
- Бери без сумлєння.
- В тім-то й річ: допомагати прийдеться. До ями потягнемо.
Треба хоч одного живого зарити.
Юхим витріщив очі.
Юхим не розуміє.
А Мазій рішуче одрізав:
- Не хочеш, то я піду додому. Не буду й руки каляти.
Замжичило дрібно й холодно.
От історія! Думав-думав, а думи ніяк не йдуть.
Випалив:
- Сатана ти, а не людина. Це можу я на таке діло піти. А піду. Потом, як я чуствую, поддєржку треба.
Крізь мжичку чути було, як провалювався по дошках гул кроків.
...Мазій поліз.
А за ним поліз і Юхим.
Раптом біля заводу стихло.
Тротуар замовк.
Ну, і що ж? Як же далі?
Далі зв'язали віжками, забили хусткою рота й потягли живе тіло по вулиці, а потім по завулках.
Звичайно, притягли на цвинтар до тієї ями, що рили вдень.
А яму вже зарили, свіжа могила стоїть.
Чули - од'їхала фура.
Колеса відходили по бруку.
Коли розрили свіжу сопку, з могили ще плазував кволий стогін.
То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро підуть у вічність.
...Смерділо трупами. Мазій поставив над ямою зв'язану голубу людину й штовхнув її.
Гупнуло.
Застогнало.
Ну і діла!.. Мать твою в боженят піднебесних!
Сказав Юхим:
- Сволоч ти, і квит!
...Повернулись захмарені заулки.
Крюкало болото.
Підступали бараки й важкий труповий дух.
В палатах бігали огники.
Але то - не весело. Що тут казати - не весело.
Десь далеко за городом стогнало тіло. Мабуть, умирало на чорних ланах.
...Д'ех! Не голубіє на душі!
І праворуч Дніпро, і ліворуч Дніпро.
І похилила в розпуці свою голову моя мила Слобожанщина, щоб слухати свою зажурну осінь.
...Рипнули перелякано ворота у барачний двір.
...А далеко гуділо радіо на тисячі гін про журбу нашої невеселої країни.
V
Дощ ущух.
Світанок ішов із сходу ледаче, довго. Потім брів сірий день, зазираючи в калюжі.
Хмари низько стояли над самотніми бараками. Хмари придавили одним краєм західні квартали міста.
...З города тягнулись клячі з калом.
Ну, а від заводських воріт сунувся натовп голубих людей.
Попереду біг гладкий собака з обірваними вухами. Іноді собака зупинявся, нюхав землю, тоді зупинялися й люди.
Але це на момент.
Ішли далі.
І от - Юхим ускочив до Мазія.
- Шукають... з собакою...
Мазій спокійно сказав:
- Хай шукають.
- Ну, а як найдуть?
- Не найдуть.
...Юхим побіг до Оришки.
Баба в обійми його:
- Ходім, Юхиме, пограємось.
Оришка вартувала всю ніч. Недавно з ліжка підвелась. Пахне від неї ліками й ядерним бабським тілом - пухким та солодким, як медяник.
Одштовхнув Оришку:
- Куди там гратися... З собакою.
І
