Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Звичайно, тут усе ясно.
- Як ви пам’ятаєте, у понеділок була велика спека, і місіс Сент-Клер ішла поволі, роздивляючись, чи не трапиться поблизу кеб; до того ж їй дуже не сподобалася ця частина міста. Прямуючи вниз по Свондам-Лейн, вона несподівано почула крик і вся похолола, побачивши у вікні третього поверху якогось будинку свого чоловіка; він дивився на неї й навіть, як їй здалося, поманив її до себе. Вікно було відчинене, і вона добре розгледіла його обличчя,- воно було страшенно схвильоване, як потім вона повторювала. Чоловік відчайдушно простяг до неї руки і раптом зник так несподівано, наче його силоміць відтягли від вікна. Проте її гостре жіноче око встигло помітити дивну річ - він був у тому самому чорному піджаку, в якому поїхав до міста, але не мав на собі ні комірця, ні краватки.
Певна, що з ним скоїлося якесь лихо, вона збігла східцями вниз - у тому самому будинку з курильнею, де ви знайшли мене сьогодні ввечері, і, пробігши через передню кімнату, хотіла піднятися сходами, що вели на другий поверх. Але біля сходів вона натрапила на негідника-матроса, про якого я вам розповідав, і він з допомогою свого підручного-данця виштовхав її надвір. Охоплена божевільним жахом, вона кинулася бігти вулицею і, на щастя, зустріла на Фресно-стріт констеблів з інспектором, що здійснювали обхід. Полісмени подалися за нею і, незважаючи на впертий опір господаря, увійшли до кімнати, в вікні якої вона бачила містера Сент-Клера. Але там і знаку його не було. Та й на всьому поверсі не знайшли нікого, крім якогось бридкого каліки, що начебто там мешкав. І він, і матрос божилися, що тут із самого полудня більш нікого не було. Вони так рішуче все заперечували, що інспектор уже почав сумніватися, чи місіс Сент-Клер не помилилася, аж тут вона з криком кинулася до дерев’яної скриньки, що стояла на столі, й зірвала з неї вічко. Звідти посипалися дитячі кубики. То була іграшка, яку її чоловік обіцяв привезти з міста синові.
Ця знахідка й помітна розгубленість каліки переконали інспектора, що справа ця серйозна. Кімнати ретельно обшукали, й наслідки обшуку засвідчили, що скоєно мерзенний злочин. Передня кімната з поганенькими меблями слугувала там вітальнею; поряд була маленька спальня, вікно якої виходило на задній двір корабельні. Між корабельнею і будинком є вузький канал, що на час відпливу висихає, а з припливом наповнюється водою до чотирьох з половиною футів. Вікно спальні було широке й відчинялося знизу; під час огляду на підвіконні виявлено плями крові, ще декілька плям знайшли на дерев’яній підлозі. За завісою в передній кімнаті валялася одежа містера Сент-Клера - все, крім піджака. Його черевики, шкарпетки, капелюх, навіть годинник - усе було тут. Ніяких слідів насильства на одежі не виявлено, проте сам містер Сент-Клер безслідно зник. Утекти він міг лише через вікно, бо іншого виходу не було, але зловісні криваві плями на підвіконні свідчили, що навряд чи йому пощастило врятуватися, перепливши канал, та й приплив на час цієї трагедії був інтенсивніший.
Тепер - про негідників, що можуть бути причетні до злочину. Матроса знають як людину з непевним минулим, але з оповіді місіс Сент-Клер відомо, що через хвилину після того, як вона побачила у вікні чоловіка, він опинився внизу, біля сходів, тож матрос міг бути лише помічником злочинця. Сам він, звичайно, все заперечує, але каже, що й гадки не має про те, чим промишляє Х’ю Бун, його квартирант; як там опинилася одежа пропалого джентльмена, він пояснити не може.
Це все, що відомо про хазяїна-матроса. А тепер - про отого понурого каліку, що мешкає на третьому поверсі курильні й що останнім, напевно, бачив Невіла Сент-Клера. Його звуть Х’ю Бун, і його бридке обличчя знайоме кожному, хто часто буває в Сіті. Він - професійний жебрак, а щоб обійти поліційні заборони, вдає з себе продавця сірників. Ви, мабуть, помітили, що на лівому боці Треднідл-стріт є невелика ніша в стіні. Отам це створіння й сидить щодня, схрестивши ноги й поклавши на коліна кілька коробочок сірників; вигляд його такий жалюгідний, що милостиня сиплеться дощем у брудну шкіряну кепку, яка лежить перед ним на бруківці. Я не раз бачив цього чолов’ягу, але й гадки не мав, що колись він мене зацікавить, і щоразу дивувався, який урожай він збирає за такий короткий час. Із себе він такий незвичний, що на нього важко не звернути уваги. Помаранчево-руде волосся, бліде обличчя з жахливим шрамом, що розсікає верхню губу, бульдожаче підборіддя й пара проникливих темних очей, які так контрастують із рудим волоссям,- усе це вирізняє його зі звичайного натовпу прохачів, і до того ж у нього завжди напоготові дві-три шпильки для кожного, хто задумає з нього кепкувати. Такий він, цей чоловік, про якого ми знаємо, що він мешкає в курильні й останнім бачив джентльмена, якого ми розшукуємо.
- Але ж він каліка! - мовив я.- Як він один міг здолати дужу, дорослу людину?
- Його вважають калікою, бо він накульгує, коли ходить; узагалі він силач і здоровань. Ви ж медик, Ватсоне, й знаєте, що слабкість однієї кінцівки часто надолужується незвичайною силою інших.
- Прошу, розповідайте далі.
- Коли місіс Сент-Клер побачила кров на підвіконні, їй стало недобре, й полісмен відвіз її в кебі додому - тим паче, що для подальшого розсліду вона вже не стала б нам у пригоді. Інспектор Бартон, що взявся до цієї справи, якнайретельніше обшукав будинок, проте не знайшов нічого, що могло б якось прояснити справу. Спочатку він зробив помилку, не заарештувавши Буна негайно, отож той мав кілька хвилин, щоб перемовитися з приятелем-матросом, але цю помилку одразу виправили - Буна схопили й обшукали; обшук ніяких доказів проти нього не дав. Щоправда, на правому рукаві його сорочки були криваві плями, але він показав свій підмізинний палець із порізом біля нігтя й пояснив, що це кров із
