Нова заповідь - Винниченко Володимир

І, розуміється, на кожній вулиці за це пам'ятник Жанові.

Всі зясміялись, і сміх одразу здув напруження. Після того Жак розкрив свого бльокнотика і, дивлячись у нього, почав знову:

— Відмову Стовера легко було передбачити. Розуміється, Стоверів не треба випускати з уваги, але наша головна акція має полягати в пропаганді серед армій Стоверів, без натиску яких Стовери ніколи не зрозуміють колектократії. А ця пропаганда — тяжка, складна і довга робота. Отже, її треба робити з великою економією сил, себто з точною організацією. Ось тут я намітив загальну схему. Ми повинні скласти декілька бригад. Кожна повинна мати свій фах. Літературна бригада, її фах: а) статті, б) брошури, в) книги, г) реферати. Фінансова бригада, її фах — мобілізація фінансових засобів: а) самооподаткування, б) збирання податків у капіталістів...

— В, г, ґ і так далі, і так далі! — весело закричала Матільда. — Браво, Жако! Ми віримо. Я вношу пропозицію: доручити Жако виробити точну, детальну схему нашої роботи і подати на розгляд загального зібрання якнайшвидше. Згода?

— Цілковита! — сказав Жан. — А поки що я пропоную зо свого боку таке. Поки ми не зможемо виступити ширшим фронтом і з певним озброєнням, не робити ніяких партизанських виступів. Хай підготовка кадрів і зброї (людей, грошей, статтів, книг, доповідів і таке інше) забере якийсь час, місяць, два, хай три, це — нічого. Аби ми могли потім виступити одночасно і з певним шумом у різних місцях: у парляменті, в пресі, в науці, на мітингах, на рефератах, у літературі. Правильно?

— Правильно! — енергійно подхопила Матільда, а Жак поклав свого бльокнота в кишеню.

Жан підвівся, випростався і, збираючись іти, весело сказав:

— Отже, готуємось до нападу на старий світ?

І він, сміючись, простягнув по черзі руку Жакові та Матільді й пішов до передпокою.

Розділ XX

Вранці рано Кіндрат був у Петра. Петро похапцем поздоровкався з ним, не дозволив йому навіть сісти в його улюблений фотель та закурити, тикнув у руки згорток списаного паперу й сказав:

— Негайно знайди Анрі, передай йому цю статтю і скажи, щоб зараз же дав до друку в "Народню Демократію". Нам заборонено роботи якісь виступи, але тут я не можу втриматись. Ти прочитаєш по дорозі. І щоб, як можна, завтра ж з'явилася. Дуже так треба. Смали!

І більш нічого не пояснюючи, з чудним блиском в очах, випхав Кіндрата за двері.

— Смали, смали! Ввечері приходь, розкажу дещо. А тепер поспішай.

І цілий день в очах його стояв чудний і задоволений блиск.

Вранці другого дня, коли йому було принесено першу пошту, він розгорнув "Народню Демократію" і на першій сторінці побачив великими літерами заголовок "Миротворець і пророк". Швидко перечитавши статтю, він вирізав її, приклав до інших вирізок, поклав у теку й побіг до Стовера.

Коли він увійшов до кабінету, там уже був маркіз. Він сидів по другий бік столу і тримав у руках "Народ-ню Демократію". Стовер був цегляно-червоний, хмарний і тарабанив товстими пучками по столі. Він зараз же вислав Петра й наказав його не турбувати ні з якого приводу й не приходити без запрошення. Петро винувато, несміливо вклонився, пробурмотів вибачення і вислизнув із кабінету.

А Стовер понуро хитнув головою маркізові й кинув:

— Далі!

— А може, годі, містере Стовере, цієї гидоти?

— Читайте далі, я вам кажу. Все, до кінця читайте, не випускаючи ні одного слова. Прошу.

Маркіз зітхнув і почав перекладати далі, читаючи зразу по-англійському:

"Отака, містере Стовере, ваша знаменита "нова заповідь" і як ви самі її виконуєте. Та візьмімо інший, більший приклад. Ви проповідуєте війну війні, роззброєння всього світу і мир на землі. Намір хороший, що й казати, і ви, можливо, з деяких своїх мотивів проповідуєте його щиро. Але — леле! — й тут ви імпотентні, містере Стовере, і тут ви непослідовні, і тут ви не робите того, що проповідуєте. Коли вам пропонують засіб знищення війни, який вимагає від вас певних жертв, ви його відкидаєте, навіть не перевіривши. І цікава річ з отією бідною організацією Об'єднаних Націй! Скільки років вона вже тупцює круг цього питання війни та миру, з різних боків підходить до нього, а ніколи не підійшла от із цього боку, ніколи ні разу не запитала себе (чесно й послідовно до кінця!): та де ж причина всіх воєн, справжня, корінна причина? Ні разу, містере Стовере, не сказала, що треба вбити корінну причину, себто економічну нерівність народів і соціяльну нерівність у кожній країні. Ви так само, містере Стовере, оминаєте це питання у вашій проповіді. Отже, і в цьому випадку ви — лицемір..."

— Тепер ви вже маєте досить, містере Стовере? — тихо спитав маркіз.

— Читайте далі! — скрикнув Стовер і гупнув кулаком по столі. — Читайте все!

"Так само, містере Стовере, не можете ви виконати й другого боку цієї заповіді: "проповідуй те, що сам робиш" . О, містере Стовере, чи ви ж думали, що б то було, коли б мільярдери почали проповідувати те, що вони роблять в їхньому житті, накопичуючи свої мільярди? "Обдурюй, бреши, експлуатуй". А члени їхніх родин, а надто оці невинні жіночки, що вони повинні проповідувати на підставі того, що самі роблять у житті: "Будь паразитом, розкошуй, розпутствуй, люби тільки себе і, щоб захистити свій спосіб життя, не зупиняйся навіть перед війною". Отже, як можна назвати вас після всього цього? Ви самі проповідуєте: "Кожний, хто сам не виконує в своєму житті того, що проповідує іншим, — це лицемірна, гидка, гідна зневаги людина..."

— Годі! — знову вдарив кулаком по столі містер Стовер і схопився на ноги. — Лишіть мене самого.

— Але ми... не скінчили нашої розмови, містере Стовере...

— К чорту розмови! Лишіть мене самого! Я покличу вас.

Маркіз уклолився і з газетою в руці вийшов із кабінету.

Стовер замкнув за ним двері на ключ і почав ходити по кабінеті. І до самого вечора ніхто не смів підійти навіть до дверей цієї кімнати й покликати його ні на обід, ні на вечерю. А о дев'ятій годині маркіз, що терпляче чекав заклику містера Стовера, зачув телефонний дзвінок. Стовер кликав його.

Коли маркіз увійшов до нього в кабінет, містер Стовер був цілком спокійний, тільки в очах була понурість і чудна задума.

— Тепер ми можемо далі провадити нашу розмову, яка була перервана так... нудно цією... гидотою. Отже, наскільки я пам'ятаю, ви сказали, що не згодні з моєю ідеєю роззброєння. Але що ж це виходить, маркізе, ви значить увесь час були проти мене?

— О, ні, містере Стовере, о, ні! — гаряче й схвильовано скрикнув маркіз. — Абсолютно не проти вас. І не проти самої ідеї. Ви мене не так зрозуміли, містере Стовере. Я тільки проти такого способу її здійснення. Проти вашого способу.

— Проти мого способу? — хмарно сказав Стовер. — Гм! Чудно. Я готовий сказати: дуже чудно. А чого ж ви тоді згоджувались весь час? Для чого...

— Я хотів, містере Стовере, щоб ви самі на практиці переконалися, що таким способом здійснити вашу (глибоко правильну, глибоко справедливу!) ідею неможливо. Спочатку, ще в Америці, я пробував сперечатися з вами. Але ви не хотіли навіть слухати мене. Ви пригадуєте, містере Стовере? І тоді я вирішив од-класти вияснення свого способу надалі, до слушного моменту. І от тепер, містере Стовере, цей момент, на мою думку, настав. І от моя ідея, містере Стовере, така: я думаю, як і соціялісти, що сучасне суспільство не може знищити війни. Бо воно само дійсно засноване на конкуренції, боротьбі, ворожнечі, воно само дійсно — це постійна, безперестанна війна. Соціялісти гадають знищити війну знищенням кляс. Це — утопія. Це дитяча, наївна казочка. Поділ на кляси був, є й буде доти, доки існуватимуть люди на землі. Поділ на кляси — це поділ на розумних і дурних, на сильних і кволих, на роботящих і ледарів. Це відомо й дітям. Але ви маєте право мене запитати: значить, війна ніколи не буде знищена? Ні, вона може бути знищена, але не тим способом, що ми досі з вами робили. Так, треба в корені нищити її, треба знищити причини війни. Як? Треба знищити конкуренцію й боротьбу між... народами.

Між народами, містере Стовере! А не між клясами. Як знищити? Гм!..

Маркіз чудно посміхнувся і швидко, нервово почав виймати цигарку. А Стовер пильно, хмарно вдивлявся в нього.

— Знищити можна тільки тим способом, містере Стовере, який нам показує сама історія, саме життя. А ви знаєте, що показує історія? Ви здивуєтесь, як я вам скажу. Але ви вдумайтеся спокійно, і ви згодитеся, що я маю рацію. Історія, містере Стовере, показує, що людство іде до... світової монархії!

Маркіз зупинився. Він, видно, ждав, що Стовер здивується, стріпнеться, жахнеться. Але містер Стовер як сидів із хмарно насупленими бровами й тяжким, пильним поглядом, так і лишився.

Маркіз посміхнувся:

— Ви, здається, дивитесь на мене, як на трошки божевільного. Ви помиляєтеся, містере Стовере. Я тільки бачу те, чого інші не помічають. Так, містере Стовере, я глибоко переконаний, що людство йде до світової диктатури чи монархії. Та ви придивіться: хіба в історії вже не було спроб світової монархії? Чінгіз-хан, Олександер Македонський, Наполеон. Що це таке? Це спроба генія людства здійснити у призначену ідею. Але через що не вдалося це здійснення Чінгіз-ханам і Наполеонам? Через те, що людство, його культура, техніка, цивілізація ще не були підготовані. Потрібні були тисячі років, щоб утворилися потрібні передумови. Потрібні були тисячі років нижчих форм життя, щоб людство могло перейти до вищих форм. Наївні, короткозорі люди думають, що монархія вже вижила себе, що на зміну їй іде демократія. Яка нісенітниця! Чого ради така віра в демократію? На яких фактах вона базована? Ні на яких! Ніде, ніколи ніякої демократії на Заході не було. Республіка? Це тільки скалічені форми монархії. Один, єдиний принцип панував, панує й пануватиме над людством: маса і вождь. Чи в так званих демократичних, республіканських, чи монархічних, чи навіть у соціалістичних державах — скрізь маси йдуть за своїми тими або тими вождями. Ленін, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Трумен, Етлі, Блюм, Торез і таке інше — це тільки різні покалічені форми монархії. Так, так, містере Стовере, з тим трудно сперечатись.

Але містер Стовер і не думав сперечатися: він усе сидів і в понурій задумі дивився на маркіза.

— Так, містере Стовере, ви матимете рацію, коли скажете, що колишня форма монархії занепадає й відмирає.