Українська література » Класика » Золотий плуг - Гуменна Докія

Золотий плуг - Гуменна Докія

Читаємо онлайн Золотий плуг - Гуменна Докія

І дуже могутня. І вона нікому не шкодить.

— Ні, вона шкодить, — уперлась Гаїна. — Потрібна непримиренність, а посмішка її змазує. Потрібен дух незалежности, що диктує душі вчинки. Потрібні, щоб протиставитися великому злу, а те зло, мов грибок, поширюється на всі звиви мозку.

— Яке ж тут зло? — знизує плечима Зіна.

— Та таке, що у своїй власній голові боятимешся подумати індивідуальну думку, не з плякату й не з газетної передовиці. Лише подумати не наважишся, а не то, що її обстоювати. То тоді загниє, завмре все життя, не буде протікати чиста вода… Зрештою, я не проти посмішки, якщо вона не підлабузницька.

Тут уже Зіна починає всміхатися, тільки не примильно, а глумливо. Вона вже не раз чула ці Гаїнині маячення.

— Знов ти із своєю християнською мораллю. "Зло", "добро"… А тут треба використовувати кожну можливість, щоб відстояти своє місце й не датися, — бо зіпхнуть! Треба боротися за себе! І з такою дурною філософією ти нікуди не заїдеш…

Нехай, — думає Гаїна. — Я порошина, не маю сили воювати із брилами за свої думки. Але я хочу їх мати. І перший вияв цього — в духовій незалежності. Нехай будуть дурні й смішні мої думки, нехай "християнська мараль", — як уже не раз із мене насміхалися. Але вони — мої!

І так Гаїна з Зіною посварилися. Не на особистому ґрунті, а принципово, за посмішку. Зіна думає, що вона має геніяльну тактику, а Гаїна не може позбутися своєї "дурної філософії"…

9

Принаймні, хоч одно добре. Дістав Микола призначення на південь України. Він так уже зрісся із степовим царством Атея, що йому не складало ніяких труднощів уявляти на канві археологічних звідомлень живе життя, як воно протікало дві з половиною тисячі років тому в степах.

А житиме й працюватиме він у Ґерросі. Це тепер зветься селом Кам’янкою. Ця Кам’янка — у найближчому сусідстві з Кам’янськими кучугурами, знаменитим у археології Кам’янським городищем. Це — площа, більша розміром за грецьку колонію Ольвію, і займає щось із дванадцять кілометрів.

Ці піскові кучугури вже кількома наворотами дослі-джувалися й розкопувалися, починаючи ще з минулого століття. Тепер уже картина більш-менш ясна. Це — місто епохи великих царських могил V-ІІІ-го століть до нашої ери і розташоване воно якраз. у центрі цих могил. Ось і на мапі видно, що три найбільші могили — Чортомлик, Солоха і Башмачка — обступили Кам’янське городище. Це й було осереддя, центральна територія саїв, простору від Дону до Дунаю. Там же десь і та Гілея, де була господинею жінка-змія, прабабка скитського роду. Ото тут десь у лісистій Гілеї й зав’язався її роман із Гераклом...

От тепер уже Микола на власні очі це побачить. Походить по тих кучугурах, де колись жили й працювали ковалі-металюрґи, скити-ювеліри. Виробляли ж вони не тільки прості речі, — серпи, залізну збрую та ще там що, — але й розкішні ювелірні вироби для прикрас із дорогоцінних металів, у звіриному стилі.

Місце вони собі вибрали знаменйте. Зв’язані з вод— ним шляхом, — бож з усіх трьох боків вода, ріки. Під боком — Криворіжжя із залізною рудою, а під носом — никопільські поклади цинку й міді. Караванні шляхи розносили їхні вироби не лише по всій степовій Скитії, а й на схід, у Приозів’я. Хтозна, може ця індустрія Кам’янського городища відогравала не меншу ролю у збагаченні скитів, ніж торгівля хлібом, рабами, шкурами, медом-воском, солоною рибою? Тож недаром греки вважали скитів винахідниками заліза, а Скитію називали матір’ю заліза?

О, то може це тут уже започинався пролетаріят, робітнича кляса? Визискування людини людиною?

Щось того не видно. І в пишних царських могилах, наповнених усяким добром, і в могилах рядових скитів, і в рештках жител кучугурських металюрґів, — всюди знайдено такі самі амфори від грецького вина. Одної марки, одного виробу. Всі вони пили лише добре вино. І пили вони того вина багато! Ці уламки-черепки з амфор усюди. Про рівність говорить і така деталь, як звичайна пряслиця. І принцеси, і прості жінки брали з собою в могилу пряслицю, щоб і на тому світі не дармувати. Гроші були їм незрозумілі, хоч люди подекуди берегли різні монети. І так: біля кожного житла — рештки відпадків від ковальського діла, шлак від ливарництва, форми для відливання... Тільки в середині гордища розкопувачі виявили якусь споруду, найкраще вироблену, — певно, храм і огнище їхньої Табіти, чи як каже Геродот, Гестії-Господині. Найвищого скитського божества. Тут же знайдено й огнище та попелище, — мабуть, не одна жертва тут була принесена, у вінках і з позолоченими рогами...

І от все це зникло. Спочатку городище, а потім і акрополь. У другому столітті вже савромати ховають свого царя над річкою Молочною, трохи вище Кам’янського городища…

Це ж Микола побачить увіч той краєвид, із ланцюгом могил на обрії. Чи ж не диво? Хтось налічив у тій околиці 176 могил, а кам’яних баб — 428! Оце ж і він ступатиме власними ногами по тих місцях, а в місцевому музеї напевно побачить і кам’яні баби, і ті речі, що вирвали з надрів землі дослідники.

А тим часом він готується, підковується… Найбільше заглядає в Геродота, що від нього, власне, всі танцюють. А, ось і наш Дніпро, яким його бачив дві з половиною тисячі років тому той грек. Він розписує, яка то багата Скитія ріками та їх допливами, але Дніпрові співає ось яку славу: "Слідом за Істром (Дунаєм) іде Бористен. На мою думку, це найпродуктивніша ріка не тільки у Скитії, а й у всьому світі, за винятком Нілу... Ця ріка має на своїх берегах найпрекрасніші й найчудовіші випаси для худоби, а в ній є сила-силенна найделікатнішої риби. Її вода найприємніша на смак. Її течія прозора, а от у інших ріках — болотяна. Най-багатший урожай виростає вздовж неї, а де ґрунт незасіяний, там розростаються найбуйніші трави. В її гирлі витворюється багатенно соли без людського втручання. А ще водиться там велика риба, що зветься антакай, вона без гострих кісток і добра для засолу... І це ще не всі дива Бористену…"

Еге, якби то ти побачив найбільше диво! Якби побачив Дніпрельстан, що ти тоді сказав би?

Ні, таки добре, що так вийшло! Це ж і Микола вперше тими дніпрельстанівськими шлюзами допливе аж до низу Дніпра!

10

У газеті вже кілька днів друкується оголошення. Видавництво дитячої літератури потребує негайно коректора. Потрібне знання української мови й літератури.

От Гаїна узяла цю газету, пішла на подану адресу й подала заяву. Це робота саме для неї. Як не переклад, то хай би й коректорство, аби дотикатися скарбів українського слова, відчувати його гнучкість і пересипати в руках його невичерпне багатство. Гаїна любить українське слово, як своє найінтимніше, і залюбки працюватиме над ним у всіх його видах.

Заяву прийняв дуже чемний молодий чоловік, ввічливий. Дав зразок тексту. Гаїна написала, а він приклав до заяви. Дав ще анкету, щоб Гаїна вдома її заповнила. Узавтра з анкетою прийти за відповіддю. І взавтра ж приступити до праці, бо потрібно негайно. Гаїна начебто вже й прийнята?

Здається, все підходить, — думає Гаїна, заповнюючи анкету. — Освіта? Закінчила літературний факультет Інституту народньої освіти. Чи вистачає цього, щоб бути коректором? Закордоном родичів нема. Чи є в родині репресовані? Нема й родини. Соціяльне походження? Де працювала? Із селян, працювала вчителькою один рік…

Тут Гаїна пригадує ще одну свою біду. Конструкція її мозку якась така, що думки її можуть бути виявлені в звязаній і зрозумілій формі лише на папері, як вона їх аранжує. В голові її вони течуть помалу. Але іншим разом завихрять-захурделять, тоді Гаїна не встигає вихору перекласти на мову слів. А якби встигла вбрати у слова передумане за мить-хвилину, то вистачило б на годину звичайного темпу думання...

І от саме тоді, як треба їх викласти перед авдиторією, вони зникають. Через цю свавільність мислі вона прилюдно ані слова сказати не може. А те вчителювання було мукою. Щодня наче підвішувалась під сволоком, а як виходила із школи, так наче виривалась із тюрми. Вчитель повинен мати рівний темп думок, а не такі скоки й контрасти. Ледве відбула той рік стажу.

А вони ніхто її не розуміють. Думають, що вона вередує... Але не буде ж вона розводитися про це в анкеті…

З анкетою прийшла Гаїна другого дня. Мабуть, вже її сьогодні залічать у штат, і вона до кінця дня ще й працюватиме.

Зустрів її той самий ввічливий молодий чоловік, але вже не той: одягнений у кригу. І анкети Гаїниної не треба, бо їй відмовлено.

— Нема вже місця? — питає Гаїна. Вона й сьогодні бачила оголошення в газеті.

— Ні, ми не можемо вас прийняти, ви не надаєтеся до коректорської праці, — відповів без зайвих вихилясів молодий чоловік. — Ви неписьменно пишете. В тому тексті, що я вам учора продиктував для іспиту, ви зробили грубу помилку.

— Яку?

— Слово "наївний" пишеться з одною крапкою, а у вас тут дві.

Гаїна спустила голову й вийшла. Слово "наївний" пишеться вже з одною крапкою. Навіть до коректорської праці їй зась. Куди не поткнеться, — лобом об стіну. Що ж вона тепер має робити? Який глухий мур виростає навколо!

11

… Головне джерело прибутків кочових скитів було панування над хліборобськими племенами між Дніпром і Дунаєм та збирання з них данини. В північній частині їх царства кочові й осілі жили впереміш… Це певно почався вже процес осідання. А от царські скити, "кращі й численні" саї, ті кочували без перешкод по всій Скитії й усіх вважали своїми рабами…

Вже не раз ці слова в різних варіяціях попадалися на очі Миколі. Але часом відкривається новий, досі небачений зміст, поза рядками, наче блискавка проріже й освітить їх.

… І от скитів не стало. В четвертому столітті нашої ери з навалою гунів останні згадки про скитів зникають. Скити-зверхники потонули в поневоленому народі.

Наче на спеціяльне замовлення доля поставила йому зразок цього розпливу зверхника в поневоленому. Сай! Вона ж навіть не знає, що означає її прізвище. Їй воно передане від дідів-прадідів, що може з п’ятдесят поколінь тому й були тими саями, окремим племенем зверхників-кочовиків. Вони потонули в стихії хлібо-робської Гіпербореї, що кволо й стало зберігала одвічні традиції своїх пращурів, творців мальованої кераміки. Зосталася звукова форма імени, а зміст уже давно став інший. Тепер ти, принцесо Сай, — "рупор куркульської стихії", чи як там тебе лають… себто нащадок гіперборейського складника нашого народу.

Це нагадує скам’яніле дерево: форма ще зовсім як дерево, а вже зміст — камінь-яшма.

Ні, не простить він собі ніколи, як не знайде її цими днями й не поговорить із нею.

12

Катастрофи вибухають одна за одною.

Відгуки про книгу Золотий плуг - Гуменна Докія (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: