Українська література » Класика » Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген

Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген

Читаємо онлайн Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген

А решту усе можна знайти…

Через тиждень мене запросили у міліцію. Дуже чемно запропонували підготувати документи на всі матеріали. З яких я збудував дачу.

– Та ви що, хлопці! – не стримався я.

– Ми не хлопці. Ми – міліція. Боремося з розкраданням державного майна… До речі, двері, із яких, за вашими словами, усе почалося, – з горища будинку, у якому ви живете… Народне добро берегти треба, громадянине Куріпочко, а не розтягати…

Мені їх шкода…

Колесо історії невблаганно крутиться. І перемелює все. "Хто був ніким, той стане всім…" Хто був "усім" – іде на пенсію. По хворобі.

А хвороба яка? Ходити не може. Пішки. Звик до машини. Їсти не може. З магазину. Спати не може. У ліжку. Бо звик за робочим столом. Знає тільки двоє слів: "Погоджуюсь!", "Заперечую!" І лікуватися не хоче. У звичайній лікарні. Звик до спеціальної. Ніби у нього така суспільна вага, що у звичайному лікарняному ліжку не витримують ніжки…

Над одним школярі взяли і шефство. Навчили ходити. Влаштували йому екскурсії по місту. Пояснили, що таке тротуар. Що таке трамвай. Що таке черга.

Дар мови повернувся до людини. На радощах вигукнув:

– І треба ж було так розумно придумати: створити черги, щоб заслуженим людям давати позачергово!..

Мені їх шкода. І тих, що вже. І тих, що ще.

Ось місто наше не в зоні землетрусів. А сейсмологи запримітили, що трусить. Одним будинком. Керівним.

Думали, хтось підкопується. Ні. Виявляється, вібрують стільці. Під чиновниками.

І є чому вібрувати. Змінилася обстановка. Боїшся щось пообіцяти. І боїшся нічого не пообіцяти. Треба йти до людей. Треба щось казати. Розумне, конкретне, корисне. А що? Розумного нема. Конкретного не знаєш. Корисне – кожному своє. Скажи невпопад – і той, хто вчора тремтів від одного твого погляду, сьогодні заявить: "А я тебе бачив. В гробу. Без тапочок. Босого". І нічого йому не вдієш. Він – неформал.

Пішла чутка, що у тих, які навіть зостануться, заберуть автомобілі. Персональні. А кожному видадуть коня. Персонального. І сідло. Але я думаю, що це не реально. Не кожен в сідло вміститься. Це раз. Друге: не дай, Боже, задрімає і впаде. Та й не кожен знає, куди їхати. А давати кожному персонального водія – це знову ж таки чіпляти додаткове сідло і знову транжирити кошти. Правда, це нам не вперше. Ось одного все життя возили у броньованій машині. Щоб, не дай, Боже, хтось… З рогатки, чи що? А потім побачили, що даремно. Виявилося, у нього була броньована голова.

Ситуація на грані катастрофи. Адміністративної. В одній установі всі сидять. Майже не дихають. Як миші, що чують прихід кота. Якби могли, у шухляди столів позалазили б. Аби їх тільки не запримітили. Не згадали, що вони ще є. В іншій установі – всі метушаться. Енергійно чухають потилиці. Кожен хоче довести, що він для суспільства незамінимий. Що він – мозок суспільства.

Мозок. Вузькоспрямованої дії. В одну точку. На якій сидить.

Мені їх шкода. Правда, мій друг Ваня Молдаван каже: "Ти пошкодуй себе. Подивися на себе в дзеркало. Згадай народне прислів’я: ’’Поки товстий схудне, худий… ґиґне…"

"Шествіє…"

Як тільки-но почали перебудову, вертеп дозволили. Партія і уряд. Ну, ще та партія. І той уряд.

Ваня Молдаван від несподіванки два дні заїкався.

Вітя Царапкін тільки прицмокнув: "Во дають!"

Ізя Чачкес каже: "Поки не заборонили, давайте зробимо!"

Розподілили ролі. Тобто хто Ірод, хто воїн, хто пастушок, хто смерть. Я погодився бути чортом. Менше клопоту з одягом. У який магазин зайдеш – або нічого нема, або усе ніби на чорта шите.

Припасовуємо обладунки. Коляду повторюємо: "Христос родився, в Бозі воплотився…"

– Також було життя, – зауважив Ваня Молдаван. – Тільки народився – Ірод ганяється, убити хоче. Виріс – Іуда продав за тридцять срібняків. Понтій Пілат на хресті розіп’яв…

– Зараз не краще, – додав Ізя Чачкес. – На кожного ще не народженого Ісуса вже чекає по тридцять Іуд і по стільки ж Пілатів…

Зодяглися. Вийшли на вулицю. Воїн підняв хоругву. Йдемо.

Як град з ясного неба – омонівці. Бияки напоготові.

– Шествіє запрещено!

– Це не "шествіє", – пояснює Ваня Молдаван. – Це вертеп.

– Що-що-що? – примружився другий.

– Вер-теп!

– Що-що-що? – примружився третій.

– Вертеп!

Четвертий передав по рації: "Шествие неформалов. Именуют себя неизвестной абревиатурой. Знамя не сине-желтое, но и не красное. На нем написано: ’’Христос рождается!"… Слушаюсь!.. – І спитав суворо Ірода, тобто Ваню Молдавана: – Ты старшой? Из Хельсинкского союза есть?

– Ні, – запевнив Ваня. – Ми всі з Радянського Союзу… Свої…

– Не свої вони! – зарепетував раптом істерично якийсь реліктовий, що стояв збоку. – Деструктивні сили. Хочуть розшатать соціалістіческое общество!

Ізя Чачкес, що переодягнений на смерть, підійшов до нього:

– Слухай, конструкторе! Ти не засидівся на цьому світі?

– Не применять насилие! – крикнув омонівець. І стягнув Ізю бияком по балахону.

Ізя сів. Крізь зуби висловив філософську думку:

– Цікаво, що з цього приводу сказав би король Лісото Мошвишвілі Одинадцятий?

Омонівець передав по рації:

– Кажется, здесь иностранцы… – І спитав Ізю: – Кто ты?

– Смерть, – каже Ізя.

– На-ци-о-наль-ность?!

– Я – інтернаціоналістка… Чо дивишся? Ось ти – унтер-націоналіст, а я – інтер… І на тебе прийде мій час…

Тут вмішався інтелігент у цивільному:

– За погрози міліції вам можуть дати на повну котушку.

– Тепер демократія, – кажу. – І теоретично всім можуть дати. Але практично – на всіх не вистачить котушок. Криза…

Інтелігент у цивільному здивувався:

– О, пацан! А ти професійний чорт.

– Я – не пацан. Це я просто такий мініатюрний… І не професійний. Я – любитель. А професіонали – он вони, з бияками… Бач, як вмазав Ізю? Досі чухається…

Інтелігент у цивільному суворо сказав:

– Слухай, братія! Розформовуйте своє неформальне об’єднання! І розбігайтеся по домашніх норах.

– Та як ви смієте! – обурився Ваня Молдаван. – Партія і уряд дозволили…

– Вам дозволили, а нам наказали… Дозволили – сидіть в хаті, зачиніться, накрийтеся одіялом і… колядуйте… А шествіє запрещено…

І силою, і правдою

Відкритий лист Віті Царапкіна редакції газети "Вечірній Київ"

Розпрешановні!

Як ви думаєте? Хто для України дорожчий? Король Непалу Бірендра Бірбіркрам Шахдева чи я? Рядовий нашої молодої держави? Який за своє життя вже "виконав і перевиконав" стільки, що всім королям світу й не снилося. І то постійно долаючи "тимчасові труднощі". І "тимчасово" задовольняючись скромними потребами.

Чому ж ви тоді перед тим королем так розшаркуєтесь? Мовляв, надійшов лист. Від короля Непалу. На ім’я нашого найвищого… А про те, що я написав уже п’ять листів на ім’я нашого найвищого, ніхто ні гу-гу.

Раз, правда, прийшла відповідь. З житлової контори. Від техніка. "Шановний добродію Царапкін, трубу у вашій ванні поміняємо в наступній п’ятирічці…"

А я ж писав зовсім про іншу трубу. Я писав про трубу, у яку вилітає наша економіка, народне добро, наше здоров’я.

До речі, про здоров’я.

Ви у своїй газеті описуєте, скільки Західна Європа поїдає нітратів, фосфатів…

Мій друг Ваня Молдаван з’їв усього-на-всього один кавун. А викачали з нього усю таблицю Менделєєва. І тридцять ще невідомих нікому елементів.

Хочу зауважити, що кавун привезли не із Західної Європи, а з Південної України. І придбав його Ваня не на складі якогось агресивного блоку, а в лоткові Держагропрому. То, може, ви розтлумачите читачам, що за блок отой агропром? Чим він воює і проти кого?

Тільки ж Ваня Молдаван каже, що все одно не розтлумачите. Бо зараз бракує паперу. У нас завжди чогось бракує. Був папір – не вистачало гласності. Є гласність – нема паперу. Буде і те, і інше – не буде кому писати. Знітратимося і сфосфатимося. Згербіцидимося і запестицидимося.

Хочете перепитати, де буде медицина?

Там, де вона й зараз. На сторожі спокою його величності керівного прошарку. І разом з тим "прошарком" боротиметься проти морального захворювання населення. Радіофобією, хімієфобією. Алкоголізмом, курінням. Он Київ вже оголошували містом антиалкогольним і антикурильним… Давайте оголосимо Україну державою здорового глузду. І моральної чистоти. І громадянської свідомості.

Тільки навряд чи вийде. Дуже вже багато у нас "талантів" бити в барабани і кричати "ура". І всі вони як "невловимі месники". Тільки доходить до того, коли вже треба брати і садити, – його беруть і кладуть. На обстеження. Бо він ніби того… З вітряками в голові…

А може, треба обстежити до того? Перш ніж садити його у керівне крісло? Перш ніж допускати його до народних надбань? Перш ніж довіряти йому наші долі?

Важко. Довготривалий період застою призвів до остеохандрозу наш суспільний хребет. Хто зігнувся – не може випростатися. Хто випростався – не може зігнутися.

Потрібна сила.

Не короля Непалу. Навіть якщо він Бірендра Бірбіркрам Шахдева. А моя. Ваша. Усіх нас.

І правда потрібна. Одна для всіх. І для найвищого нашої держави. І для мене – рядового громадянина.

Сійся, родися!

Новорічне віншування Вані Молдавана українському народові

Народе мій!

В тому числі керівники державного, обласного, районного і колгоспного масштабів!

Віншую вас із святом! Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!

Новий рік – новий рубіж. Нові надії. І старі клопоти. Які зосталися від попередніх рубежів.

Не при святі про них говорити. Але й при святі про них пам’ятати. Бо як каже по латині Вітя Царапкін: "Карпент туа пома вепотес". Що по-нашому означає: "Нащадки зберуть твої плоди".

А що ми передамо нащадкам?

По стільки-то умовних кормових одиниць на умовну голову?

До речі, з головами у нас… не все лади. Різнобій. Великий. Умовна голова планує. Умовна голова керує. А виконує конкретна голова. І болить конкретна голова. Тому й результат: "середньостатистичні досягнення" і "умовний мінімум". Конкретний максимум тільки в мріях.

Умовні голови проектують. Умовні голови будують. А конкретні голови "ліквідують наслідки". І… лисіють.

Умовні. Щось багатенько в нас умовностей.

Умовний достаток. Умовне щастя. Умовно-їстивна ковбаса. Умовно-чиста вода. Умовно-придатні штани. Умовно-здорове повітря. Умовні громадяни умовної національності. З умовним знанням рідної мови. Умовно-порядні, умовно-чесні, умовно-інтелігентні, умовно-освічені. Але конкретно споживаючі, конкретно уриваючі, конкретно руйнуючі…

Конкретно…

"Іде звізда чудна…"

Ім’я цій звізді незалежність.

Принесла вона гласність (поки що гласність волаючого в пустелі – народ галасує, а ніхто не чує).

Відгуки про книгу Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: