Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген
Бо ваша система має три проводи, а наша лише два…
Зостаюсь з достоїнством!
Гаврило Хутір Мозамбік Місяця листопада року 1991-го
Посланіє
Генеральному Президенту
Найпредостойніший пане!
Громадськість хутора Мозамбік прилипла носами до телевізорів і вухами до радіоприймачів. Особливо в ті дні, коли ви приймали оту "бойову сімку" із Заходу. Що приїхала відбирати борги.
Як-не-як Україні приписують дванадцять мільярдів. І не наших, дерев’яних. А інвалютних. Себто доларів. То нашому Мозамбікові, зачуханому хуторові на терені України, також доведеться розкошелюватися.
Фуражир свиноферми Онисько каже:
– Я не можу второпати, хто їх брав і куди дівав?
З цього приводу у нас на фермі відбувся брифінг.
Сашко Гусак заявив категорично:
– Усе заграбастали комуністи! І проциндрили.
Комуністка у відставці Задеричобіт спитала:
– Котрі? Ті, що керували, чи ті, що працювали? Бо я ось усі мільйони ховаю отут… – і показала на свою недипломатичну половину. – І спідницю оту плюшеву купила на долари. І куфайку. І хату руберойдом покрила за долари. І козу купила. І хамсу тридцять років їла. І бурячиху пила… Усе за валюту…
Сторож свиноферми дід Тимоха закликав до консенсусу:
– Спокійно! Раз Запад допоминається, значить, Восток брав. Раз брав, значить, комусь давав. Так отому, кому давав, хай той і віддає. А в нас у Мозамбіку за всі роки радянської влади бачили лише один долар. І той саморобний. Баба Улька в період непу за гарбузове насіння виторгувала… Нас лякають, що коли ми не віддамо, то Запад нам більше нічого не дасть. Хай Запад нам нічого не дає. Але хай Восток від нас нічого не бере. То вже якось проживемо…
Маяк Мозамбіка, активний член "Союза трудящихся" свинарка Астраущенко підійшла з політичним міркуванням:
– Государство позичало не для того, щоб наше соціалістіческоє общество збагачувалося за рахунок капіталістіческих подачок. А для того, щоб підірвать економічеські основи капіталізма. Обібрали б їх до нитки. А якби капіталізм околів, не треба було б віддавати… Якби екстремісти не розвалили страну, то на 100-річчя революції був би окончатєльний комунізм…
Не буду вам описувати всі суперечки. Бо, правду кажучи, за верещанням голодних свиней не все вдалося й почути. Були думки різні. Виникали й питання.
Онисько ніяк не міг допетрати, що таке "солидарная ответственность"? Так дід Тимоха пояснив:
– Це коли у Москві п’ють і їдять, а у Києві чи Ташкенті платять…
Задеричобіт допитувалася про гуманітарну допомогу, яка надходить із Заходу. Куди вона дівається?
До нас, на хутір Мозамбік, потрапив лише один ананас. Його розділили на шістдесят сім частинок – кожній сім’ї по частинці. То малеча потім два тижні з горщиків не вставала. А старше покоління по кущах матюкалося "… в ананасадопомогумать".
Отака сильнодіюча та допомога…
З приводу мільйонів. Які нам віддавати.
У газетах пишуть, нібито КПРС нашими грішми годувала всіх дармоїдів світу.
Ви були генеральним комуністом, то вам видніше. Що їли і кого годували. Ми знаємо лише те, що у нас все трималося на рибі. Ті, що сиділи в кабінетах за червоним сукном і під червоними прапорами, – їли червону рибу і червону ікру. А ті, що жали серпами і хекали молотами, – їли свіжомороженого хека…
Отож трохи мільйонів вихекали на пропаганду ідей комунізму. Як каже дід Тимоха: "Брехнею світ пройдеш, але назад не повернеш…"
Трохи грошей пішло на ракети. Трохи на генералів. Трохи на лампаси. Трохи на КДБ, трохи на стукачів тут, трохи на шпигунів там. Трохи на "руководство страны". Трохи на всі інші "руководства". Трохи на Хоннекера, трохи на Кармаля, трохи на Цеденбала. Бо як гласять заклики: "Вожді комунізму будуть жити вічно… На дачах під Москвою…"
Оце, вибачте, перераховую, а сам думаю: який же ми сильний народ! Який могутній! Кого тільки за своє життя ми не годували! І самі, як бачите, ще живемо. Ще дриґаємося… І Чорнобиль на нас. І хімія на нас. І всяка погань на нас. І ще й чужі борги на нас…
То ми ото прикидаємо. Якщо на нас позичали дванадцять мільярдів і ніхто з нас ні цента не брав. А, крім того, ми ще й постійно працювали. І постійно в центр віддавали. То, як би вже там не пили і не їли, щось мусило б зостатися. І щось має нам дістатися.
Високоповажний Генеральний Президенте!
Наш бригадир Микола Пархоменко каже: "Могли, гади, оп’ять наплутать!.." Справа в тому, що, крім нашого хутора Мозамбік, десь в Африці є ще один Мозамбік. І листи до нас, навіть з Фастова чи Півнів, часто йдуть через Африку. Може, й наші мільйони туди потрапили?
Ми не наполягаємо, щоб нам повернули всі. Віддайте нам кожному хоча б потроху. А інше візьміть як наш внесок "в пользу отечества". Ну хоча б на поминки по СССР – "Союзу Советских Социалистических Рабов".
З глибокою повагою – Гаврило Хутір Мозамбік Місяця листопада року 1991-го
Який Сава, така й слава
Лист комендантові Московського Кремля
Пане-товаришу!
Нас, жителів хутора Мозамбік, дуже здивувало, що з подвір’я "старшого брата" останнім часом піднявся істеричний лай. Проти незалежності України. На всі голоси. І демократи, і партократи, і анархісти, і монархісти. Усе "великорусское держимордие" дує в одну дуду. Мовляв, здійснення Україною своєї державності не що інше, як… "оскорбление великой русской нации". Бо, виявляється, "Крым, Одесса, Севастополь – все это часть национальной русской истории и часть ее величия".
А якась кримська шавка ще й з-за спини гавка: "Солдаты, матросы, офицеры, адмиралы! Не присягайте Украине!.. Нет отечества великого Советского Союза – осталась его честь – малое отечество – республика Крым, Теперь ей, только ей может присягнуть на верность каждый, имеющий честь и имеющий достоинство…"
Словом, який Сава, така й слава. Яке було "отечество", така й зосталася "честь". Солдати, матроси, офіцери, адмірали, думаю, висновок зроблять. І достойно оцінять достоїнства цієї гавкотні.
Громадськість хутора Мозамбік турбує інше: безвідповідальні заяви ваших відповідальних осіб.
Ні, ні. Ми не вмішуємося у ваші внутрішні справи. І те, чого вашого Президента на зустрічах з трудящими не закидали тухлими яйцями, аналізувати не збираємося. Чи в даній ситуації "наличие" любові до Президента, чи "неналичие" тухлих яєць – нас не хвилює. Нас обурює тухла, як стара монархістська торба, позиція ваших державних мужів щодо України. Та й щодо інших незалежних держав, які виборюють свою свободу. Але Україна, як видно, вашим діячам стоїть поперек горла особливо.
Всі мають претензії до України. То вона "главный поставщик армии сахаром, не дает сахара". Ніби український народ – вічний інтендант російської армії. То Україна "не реагирует на предложение красноярцев заключить соглашение на поставку продуктов". І ті не беруть атомні відходи. То наш Президент не такий, якого хотілося б російським "політологам". То наш парламент не ті приймає рішення. То наш уряд підриває російську економіку. Виходить, якби не Україна, то російський народ жив би у суцільних "песнях и плясках". Виходить, український народ має робити те, що заманеться кожному російському двірникові. Інакше "Украина отказывается", "Украина не поставляет", "Украина замышляет"… Виходить, вчорашній "старший брат" вирішив зробити непослушного вчорашнього "молодого брата" сьогоднішнім "врагом народов" Росії. Щоб вони не лише писали транспаранти: "Ельцын! Заставь хохлов накормить Россию!" Але й сіли у танки і показали "южным сепаратистам", що таке "гордость великороссов". Бо, виявляється, за логікою "великорусского держимордия", "возрождать свое величие" має право тільки "русская нация". Честь і достоїнство може мати "только истинно русский человек". Бо тільки "истинно русский человек" може великодушно заявити: "Грешно и опасно обижать даже самую маленькую нацию…" І для підтвердження такої гуманності запропонувати переселити цю націю на полігон.
Отака, вибачте, мораль. Отака, вибачте, честь. І отаке "достоїнство".
У зв’язку з такими, як каже свинарка Астраущенко, інсинуаціями громадськість Мозамбіка вважає своїм обов’язком спитати вас, пане-товаришу коменданте:
– На який час у вас зараз переведені кремлівські куранти? На валуєвсько-романовський, сталінсько-беріївський, брежнєвсько-сусловський?
"Звезды Кремля". Куди вони спрямовують свои "лучи чучхе"? На зогрівання голодних народів Росії чи на підігрівання міжнародних конфліктів в незалежних державах?
Нові господарі вашого Кремля дуже часто заявляють про те, що "Россия не позволит". А хто "позволил" Росії пхати скрізь свого агресивного носа?
З цього приводу є дуже гарне прислів’я: "Не суньте носа до чужого проса… А подивіться, як із просом під власним носом!"
Адью!
Гаврило Хутір Мозамбік У січні 1992 року
"Ты все смогла, моя Россия…"
Лист Президенту "правопреемницы"
Надвисокий пане!
Громадськість хутора Мозамбік нуртує. Після вашого указу. Яким ви взяли під юрисдикцію Росії український Чорноморський флот. І після вояжів вашого "віце" по Криму та Придністров’ї…
"Русскоязычное население" Мозамбіка в особі буфетниці Клави "выражается" однозначно: "Этих хохлов надо раскулачить давно!"
А решта, нормальне населення Мозамбіка, каже: "Якщо діяти за логікою пана Єльцина, то наша сільрада може взяти під свою юрисдикцію американський штат Онтаріо.
Бо там живе вихідець з Мозамбіка Грицько Гусак, а по-їхньому Жорж Гесс. Або – військово-повітряні сили НАТО. Бо в них служить син уродженця Мозамбіка Петра Зябки – Артур Зоббі. Тільки ж і онтарійці, і натисти покрутять пальцем біля скроні і спитають: ’’Тому голові сільради метеорит на голову не впав?"
До речі, хутір Мозамбік – не той Мозамбік, що в Африці. Це населений пункт на території України. Про що не раз згадувала світова преса. Але, судячи з отакої заяви останкінської теледами: "Состоялась пресс-конференция президента Снегу ра, но пока о ней ничего невозможно сказать, так как Снегур говорил на молдавском языке", – в Москві розуміють лише мову російську. Отож ви про нас могли й не чути. Не дай, Боже, сплутаєте з Африкою, з державою Мозамбік. Пошлете їй ноту протесту. Або ще й свого віце-Руцького.
З приводу особи Руцького, то дід Тимоха зауважив: "Кожен Гітлер має свого Скорцені".
Хто був Гітлер, ви, сподіваємось, знаєте. Фашистський диктатор.
