Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген
Так склалося історично…"
"Мы наш, мы новый мир построим…"
Не вистачило матеріалу.
Перегодя сімдесят років додумалися: "Давайте не ’’построим", а "перестроим".
І на перебудову матеріалу не вистачило.
Тепер вирішили: тільки обновити. Як старі штани. Латку туди, латку сюди. А якщо й латок не вистачить?..
Сепаратисти-екстремісти, правда, хотіли розтягнути "вєлікую стройку" по "національних квартирах". Поділити на "дрібні князівства". Але "великий князь" звернувся до народу. Згадав про "тисячолітню історію нашого государства". І народ "волєізліяв" свою волю. Як сказав всесоюзний Рафик, в кабінах для голосування спрацювало "шуфство фатріотізма і грашданского долга". Як ось в рядової голосувачки, що сповідалася перед телекамерою: "Я галасавала за союз нашего союза з обновльонною федералізацією штолі… Бо в мене растьоть ребйонок-дочь і їй надо в чом-то ходіть і чего-то кушать…"
Отаке "штолі". Отаке "шуфство фатріотізма"…
Бо де нема "союза з обновльонною федералізацією", там всі, виявляється, ходять голодні й голі.
Як би там не було, але сепаратизму дали бій. "Дрібних князівств" не буде. Хіба що такі комуністично-православні, як Придністровське, Кримське…
Диваки запитують: "Навіщо Горбачову Крим?"
А навіщо Крим був Врангелю?
Крим потрібний усім. "Во здравіє, во спасєніє". Особливо, як каже дід Тимоха, "компартєйним бєлогвардєйцам".
Перебудова забуксувала. Хтось нарікає на "лисі" колеса, хтось на бездоріжжя.
Не слухають виступів "головного архітектора". "Страна создавалася на протяжении более тысячи лет…" Отож протягом хоча б тисячі років її треба було б перебудовувати. Отож тому не треба ламати те, що "склалося історічєскі", а обновляти…
Але… трішечки незрозуміло. Якщо "страна создавалась" понад тисячу років, то:
Коли будуть обрізати бороди компартійним боярам?
Де Ярослав Мудрий вивчав марксизм-ленінізм?
Коли народився "засновник нашої держави – великий Ілліч"?
Коли відбудеться коронація нашого Генерального Президента і возведення його в сан імператора всія Русі?
І вже зовсім незрозуміло:
Хто, для чого і куди стріляв з гармат "Аврори"?
Аналога нема
Десятки років били у барабани: "Мы родились, чтоб сказку сделать былью…" І зробили. Нема нашій "были" аналога в світі. Живемо як у казці. "По бороді текло, в роті не було…"
Чу-де-са!
Почалися вони, як каже Вітя Царапкін, ще "на заре нашей юности". Переплутали. Замість відлучити від держави диявола – відлучили церкву. Тепер дивуємося, де в нас набралося стільки чортівщини?
Замість позбутися наймита – ліквідували господаря. Тепер кричимо про кричущу безгосподарність. Замість перекрити дорогу дурням – перекрили кисень ученим. Тепер плачемо, що немає чим дихати.
Всі галабалакаємо про безвідходне виробництво, і всі виробляємо відходи. Те, що "виручаємо" від виробництва і продажу алкоголю, витрачаємо на вчорашніх алкоголіків – на утримання Товариства тверезості.
Чудотворці!
Оремо постановами, сіємо липою і чекаємо, що виросте пшениця. Беремо у природи золото, переплавлюємо його на медалі й чіпляємо на груди тих, хто нищить природу. Ще й хизуємось: "Лише у нас за працю дають нагороди!"
А скрізь – зарплату. Нормальну. За яку можна самому прожити, дружину з дітьми прогодувати, по світу потинятися, ще й коханці допомогти.
Я ж три місяці стягувався на одні штани. Стягнувся. Натягнув. Прийшов на відповідальну нараду. Сів. А вставав уже зі стільцем. Штани "дали тріщину". Легка промисловість з важкими наслідками.
А чого тоді чекати від важкої промисловості? Легковажності? Стук-грюк! Тяп-ляп! Уря-уря! У нас найбільша у світі домна! У нас найдовший у світі поїзд! У нас найбільший у світі літак! Навіть лопухи у нас найбільші… До півтора метра сягають. А в багатьох міністерствах і відомствах – ще більші. До двох метрів дотягують. І тверді. Як броня. Не піддаються жодній обробці. Сімдесят років науки – і нітелень!..
Чудеса!
То були найдемократичніші у світі. Тепер вчимося демократії. А якої демократії? Всі рівноправні, але не всі рівносильні.
Вибори. Кандидати. Боротьба.
Ви собі поборіться, а ми собі оберемо. Кого треба. Плюралізм. Від слова "плювати". Той, хто вище, на того, хто нижче. Тільки по одному піднялися до рівня світових стандартів. По гумових палицях. Правда, ще не знаємо, як ними бити так, щоб не дуже сліди залишалися.
Нема аналога і нашій боротьбі за самоочищення.
Я не про мило. Хоч також дуже мене дивувало, чого його виділяли у першу чергу "ветеранам". Невже їм найбільше треба відмиватися? Я про очищення моральне.
Для того, щоб позбутися алкоголізму, – повирізали виноградники.
Для того, щоб позбутися суспільного діабету, – перекрили цукор.
Для того, щоб позбутися наркоманії, – повирізали мак.
А що будемо вирізати, щоб позбутися проституції?..
Переломний період. Скільки їх вже було "переломних". Попереламували все. І хребти. І долі. І душі. Вже нема чого ламати. Хіба що хребет власній безхребетності. І хребет рідному бюрократизмові. Якому по живучості і по гадючості нема аналога в світі.
Сексуальні роздуми
Нова диверсія проти народу. Їсти не дають, а секс пропагують. У магазинах – голі полиці. А на екранах телевізорів, вибачте, – голі… баби. Голографія. Технічний прогрес. Знизу – вище не можна. Зверху – нижче не можна. Посередині – муфта. Півтора дюйма. Дюймовочка. Тільки чоботи як у гусара. Ніби в них всі дівочі тайни заховані. Решта – гласність.
Сексуальний екстремізм. З деструктивними наслідками. Руйнує мораль. Руйнує нервову систему. Півночі не спиш, думаєш про ці чоботи. Півночі смикаєшся, як заєць. Поки жінка штурханом не розбудить:
– Досить! Ти цілу ніч називаєш мене Терезою. І стягуєш з мене якісь чоботи…
– А як ти три ночі називала мене Будулаєм? І шукала в мене бороду? Я не казав "досить"?
І вже конфлікт. Вже драма. Вже трагедія. У власній хаті. На власному ліжку.
А що робиться на дорогах?
Ти їдеш, вона йде. Топ-топ! Топ-топ! Інтригує. Провокує. Дражнить. Виписує екстремістські кренделі напівголим, вибачте, хвостом. Об такий хвіст не тільки машину можна розбити, а й долю. А на дорогах – рух. Машина за машиною. Колона за колоною. Десантники з-під Рязані їдуть під Київ заготовляти картоплю. Голова місцевого колгоспу запросив. Бартерні угоди. Йдуть до ринку. Дід Тимко каже: "Щоб вони вже за чорну хмару зайшли. Все кудись ідуть. То до комунізму, то до ринку".
До речі. Про аварії на дорогах. Кажуть, що найбільше людей гине на темних, неосвітлених дорогах. Брехня. Найбільше людей загинуло на світлій дорозі… до комунізму.
Тепер теоретики шукають причини. Одні кажуть, світлофори не працювали. Інші – регулювальники були тупі. А практика показала: тупик на самій дорозі. І прірва. А ззаду підганяли. І брехали: "Верной дорогой идете, товарищи!"
Ще й примушували співати:
"Наш паровоз, вперед лети, в коммуне остановка…"
А коли хтось сумнівався, чого той паровоз так повільно "летит" і чому та "остановка" так далеко? Дотепники пояснювали: "Тому, що вся пара – в гудок".
Дорогу до комунізму вже, слава Богу, закрили. На капітальний ремонт чи назавжди. А гудок все одно гуде.
Деструктивна дія сексу. Роздягає людей на бігу. По голодранству ми вже обігнали Ефіопію і плем’я аборигенів бу-бу на Суматрі. Найщасливіша країна світу, яка складається з найнещасніших громадян. А ми ще дивуємося, чого над нами інопланетяни літають! Чого наших людей крадуть! Де ще таких візьмеш? Невибагливих.
Витривалих. Він тобі за шмат ковбаси і за пляшку будь-яку планету освоїть. Босий і голий. Тільки скажи: "Нада!"
Нас з дитинства вчили:
Нам солнца не надо – нам партия светит,
Нам хлеба не надо – работу нам дай…
Розуму нам також "не надо".
Один російський філософ каже, що вже буде краще. Бо наступив "конец людей, свихнувшихся на коммунистической идеологии". Це в Росії наступив кінець. А на Україні – тільки початок.
Подивіться на засідання Верховної Ради. "Блоковые лица", їх не зворушить ні сльоза згорьованої матері, ні виснажений вид голодуючого юнака. Який вирішив, що краще бути голодною людиною, ніж ситою свинею. Вони за те, щоб весь народ України оголосив голодівку. Хоча б на рік. Тоді вирішили б продовольчу проблему. Якщо зосталося б від того, що з’їсть Москва. Москва не може без українського хліба. Як український холуй не може без московського батога. Коли вже навіть Росія відділиться від Москви, то український холуй приєднає Москву до себе. Разом з усіма її дармоїдами. І разом з кремлівською стіною. Щоб мати перед ким хилитися. І мати на що молитися.
Політичний секс. У наших верхах. І всенародна порнографія внизу. Всі голі. І всі тішимося. Чудесами. "Маленькие люди в большой постели".
Ваня Молдаван каже:
– А в мене постіль – маленька. А жінка як Жаботинський. Спить сидячи. А я в неї на руках. Еротика епохи гуманізму. Де дістати нормальне ліжко? Щоб хоч нормально виспатися. У меблевому магазині є тільки віники. У магазині "Геркулес" – тільки тапочки… Сімдесят п’ятого розміру. Можна було б спати у тапочкові. Якби його дотягли до двох метрів. А так глухо. Стіна.
Дійсно, стіна. Правда, Берлінську стіну вже давно розібрали. Але кремлівську ще кладуть…
Двері
Я знайшов двері. У кущах. Біля нашого будинку. Лежали, мабуть, з півроку. Бо вже травою заросли. Звалив на спину. Поніс у житлову контору:
– Нате ось… Валялися… У кущах…
– Багато чого валяється по кущах… Наша контора – не смітник…
Приніс. Поставив біля будинку. Написав на них крейдою: "Чиї двері? Заберіть!"
Вранці виходжу. Нижче свого напису читаю: "Шукаєш дурніших? Щоб твоє сміття виносили…"
Сів на дверях. Думаю. Ще добрячі. Послужать. Шкода добро викидати.
Приволік до себе на балкон. Відгородитися від сусіда? Образиться.
– Проси ділянку, – підказала дружина. – Спорудимо дачу…
Подав заяву. Розглядали два роки. За цей час я сколесив своїм КрАЗом півкраїни. Там цеглина на дорозі валялася – в кущах. Там дощина – в кузов. Там залізячка – в кузов. Знайшов на дорозі все. Крім скла для вікон. І шпалер.
Збудував. Не дача, а палац.
Набрав повен кузов сусідів. Привіз відкривати сезон.
Прицмокують. Прихвалюють.
– Невже і котел парового опалення на дорозі валявся?
– Уявіть собі. Під Чудновом…
– А отой вітряк, що гонить воду?
– З-під Рязані припер… У нас тільки робоча сила на дорозі не валяється… Бо вона – по кущах.
