Штани з Гондурасу (збірка) - Дудар Євген

А Скорцені – фашистський головоріз.

Ще дід Тимоха запевняє, що у Руцького "нєдєржаніє". Це після того, як почув по останкіському брехунцеві, що на запитання, чому з Криму в Росію не перевозять військову техніку, Руцькой "обронил": "Зачем из России перевозить в Россию?" Дід Тимоха запевняє, що коли людина "роняє", то це дуже неприємна хвороба.

Взагалі, дід Тимоха мозамбікський ерудит. Ось прочитав у "Комсомольской правде" статтю В. Ларіна: "Что ищет Россия в горах Карабаха?" І аргументовано відповів: "Те саме, що шукає в Криму. У Придністров’ї. У Грузії… Те, чого шукала у Прибалтиці. Конфліктів. Інтриг. Крові. Чужої… Але крові чужої не буває. То має рацію В. Ларін, застерігаючи: ’’Нас (читай, отих шукачів. – Г.) в будущем ждет большая трагедия…"

Надвисокий пане!

Громадськість хутора Мозамбік ніяк не може второпати, що таке "русский феномен"? "Русский характер"? "Русская слава"? І російське слово "исконно"?

Правда, дід Тимоха має і на це своє тлумачення: "Русский феномен" – це думати одне, говорити друге, а робити третє. "Русский характер" – це руцький характер. Тобто характер Олександра Руцького – солдафонство і нахабство. "Русская слава" – це слава подільського хлопця матроса Кішки і йому подібних українців, білорусів, поляків, казахів, грузинів… Словом, усіх, хто загинув за "исконно русские земли". Ото й слово "исконно", мабуть, означає, що раби Росії конали в боях за її інтереси. Загарбували для неї чужі території. Винищували корінні народи. Щоб потім ті землі стали "исконно русскими". А міста на них – "городами русской славы". Це ще одна грань "русского феномена"…

Пане Президенте!

Ви у добрих стосунках з паном Горбачовим. Чи не могли б ви з’ясувати, хто "тасував", "роздавав" і "розіграв" "югославську карту"? Хто продовжує розігрувати її досі? І чи не надто дорогий і підлий цей кривавий театр? Навіть во ім’я того, щоб зберегти "целостность России". Бо в нас, на хуторі Мозамбік, з приводу цього дуже багато дискусій. Фуражир Онисько запевняє, що ту катавасію затіяли ваші "полосатенькие". Ті самі. З групи "Альфа". Що штурмували вільнюський телецентр. Онисько божиться, що вони зараз рискають по Криму, по Закарпаттю. Вони у Придністров’ї "воюють". Під виглядом козаків. Бо, мовляв, чого, коли їх фотографують, вони ховають обличчя?

Дід Тимоха, правда, каже:

– Хіба це обличчя? Коли по-бандитськи залізти в чужу хату і казати, що я захищаю "русскоязычное население". Нормальне "население" ні від кого захищати не треба. Бо його ніхто не ущемляє. А якщо свиня підриває чужу хату, то їй і належить по рилу дати…

Дід Тимоха ще дуже дивується, чого то на захист має право лише "русскоязычное население"? Тільки "русский человек"? Чого на "неприкосновенность территории" має право лише Росія? Татарстан, Башкирстан, Чечня, Грузія, Молдова не мають такого права. Татарстан не має права "волеизлияться" через референдум. Бо це "не законно". Це "сепаратизм". Бо там "волеизлияют" проти "целостности Русского государства". А в Криму, у Придністров’ї – мають право. Бо там "волеизлияют" проти "целостности" України, Молдови. А Україна і Молдова "волеизлияли" проти "целостности" Російської імперії. Ось тобі і вся петрушка. Ось тобі справедливість. Вовча. Демократія біцепсів. А "русскоязычное население" для декорації…

– Божечку ти мій, Боже! – зітхає баба Улька. – Яке воно вже біднюсіньке, те "русскоязычное население". Знущаються над ним аборигени усіх республік. Вони тих аборигенів "визволяли". Вони їм "світло Кремля" несли. Вони півсвіту матюкатися навчили. А тепер їм не дають слова по-"русскоязычному" вимовити. Збілорусили їх. Зукраїнізували. Омолдовили. Отатарили. Огагаузили. Оєвреїли, обузбечили, огрузинили, окалмичили. І нікому не дають писнути по-своєму. Особливо в Україні. Особливо в Криму. А "демократів", що за "русскоязычников" заступаються, просто в мішки позав’язували. Один з мішка вирвався, так його мішком по голові. Мокрим. А тепер ще й дражнять його "Мешков". Де там вже говорити про якісь "русскоязычные" школи. Дитячі садочки. Газети. Про "русский язык" на вулиці, в установах… Коли у самому парламенті України, не приведи, Господи, щоб хтось по-російськи заговорив.

Надвисокий пане!

Громадськість хутора Мозамбік прекрасно розуміє, що цими "агрессивными действиями" місцеві сепаратисти провокують Росію на "ответные действия". Щоб вона все брала під свою юрисдикцію. Чи воно сенегівське. Як ото чотирнадцята армія. Чи українське. Як Чорноморський флот. "Это было, есть и будет русским!"

Більше того. "Сепаратисты" вже довели Росію до того, що вона вимушена своїх гавкунів посилати аж за моря і океани. Як ото з Вашингтона недавно через телеміст якийсь бородатий Лжедмитрій лаяв Україну, Кравчука. Ще й погрожував, що Америка нам покаже. Бо ми створенням своєї армії і впровадженням своєї валюти провокуємо Росію на такі ж дії… Що Кравчук "втягує Україну в авантюри…"

Почерк дуже знайомий.

Ми розуміємо, що Москва вже розправилася з Гамсахурдією руками грузинів. З Муталібовим – руками азербайджанців. Тепер дуже хоче розправитися з непослушним Кравчуком руками українців…

З цього приводу дід Тимоха наспівує стару революційну пісню: "Шалійте, шалійте, скажені кати!.."

Великодержавний пане!

"Русскоязычное население" Мозамбіка в особі буфетниці Клави обурюється:

– Мир взбесился! Каждый день из телевизора бьет диктором по голове: "Германия ждет быстрейшего ухода русских! Вьетнам ждет быстрейшего ухода русских. Польща ждет быстрейшего ухода русских…" До каких пор это будет?

Дід Тимоха відповідає:

– Поки не уйдуть насовсєм…

Так ось, громадськість хутора Мозамбік не чекає "быстрейшего ухода русскоязычницы" Клавки. Вона нам не заважає. Тільки вже має дуже паршивий характер. Тут живе і тут же, вибачте, гадить. Заражена бацилою "руслянд юбер аллєс".

Так от, її чоловік, фуражир Онисько, висунув ідею: "Добре, якби Росія отаких скажених, як моя Клавка, забирала до себе. Хоч назовсім, а хоч на лікування…" Може, й Онисько має рацію. Була б вигода подвійна. Росія збирала б у себе суперпатріотів: правих, лівих, центристів, комуністів, монархістів, фашистів, смірнових, мєшкових, андрєєвих, касатонових – словом, увесь "цвет русской нации". Будматеріал нової імперії. А на території інших держав посилала б нормальних росіян. З нормальною людською психікою. З повагою до інших народів. До інших держав. То й інші народи думали б про Росію як про нормальну державу. І не чекали б "быстрейшего ухода русских".

З міжнародним привітом!

Гаврило

Хутір Мозамбік. Квітень 1992 р.

Чудо-Юдо

Лист до парламенту України

Високовисунені законотворці!

У нас, на хуторі Мозамбік, знову клопіт. Передова свинарка Астраущенко закохалася у вашого депутата Чаходєєва. Вона його ласкаво називає "красный мститель". Як вам відомо з моїх попередніх описів, свинарка Астраущенко також з усього українського любить лише українських свиней. Тому депутат Чаходєєв, як вона каже, підходить їй "і по формє, і по содєржанію, і по внєшності, і по духу".

– Це те, що мені нада, – каже вона. – Я всю жізнь мріяла про такого стойкого большевіка, такого залізного лицаря…

Дід Тимоха переконує свинарку Астраущенко:

– Та який він у біса лицар! Він як ото в нас на хуторі Ваня-ненаю. Його підсилають задиратися… Їх там ціла шайка-лєйка. Чудо-юдо. Партія комуністів заборонена, а "красных дьяволят" півпарламенту. І кричать: "Руки прочь от партейного имущества!" Чудо-юдо. Шайка-лєйка..

Я пояснив дідові, що у парламентах не "шайки-лєйки", а фракції. На що він відповів, що це фракція диверсантів. Які так хочуть незалежної України, як баба Улька хотіла більшовицької влади. Про людське око кричала "хай живе", а потайки шептала: "Те, що гнидавим народилося, вошивим здохне…" Тільки ж баба Улька має козацькі, вольнолюбиві гени. А ці – гнидаві, рабські…

Я міг би вам про це й не писати. Але ви часто запитуєте: "Що про нас скаже народ?" Ото він і каже.

А ще народ питає, чи не пора б вам зробити у парламенті інвентаризацію депутатів? Хто кого висував? Хто і як кого обирав? Хто і скільки проспав на засіданнях? Яку роботу корисну зробив? Яку лінію гне? Бо скидається на те, що певна частина депутатів діє за принципом того "красного кавалериста", який казав: "Все человечество подразделяется на красных и синих. Красные – свои, синие – противник…"

Інша частина депутатів сповідує "державну стратегію" власного пупа. Насиджує у парламенті собі пенсію та інші блага.

Правду кажучи, дивишся оті ваші засідання і думаєш. Ну й артисти! Галасує за "незалежну Україну". Голосує проти неї. І запевняє, що така воля народу.

Якби то наша воля! Ми взяли б протоколи отієї, вибачте, вашої балаканини. І списки ваших поіменних голосувань. Співставили б. І одразу ж було б видно: хто будує незалежну Україну, а хто займається "перестройкой" фашистського комунізму в "гуманний соціалізм". Хто хоче приватизації, хто "прихватизації". А тоді вже вирішували б, як ви кажете, "процедурні питання".

Вельми високі державні персони!

Громадськість хутора Мозамбік не дивує, що ФУММ – феномен українського марксиста-мутанта – не зміг би пояснити навіть сам Карл Маркс. Бо як пише поет: "Страшні не дурні, а придурки. І – яничари, а не турки". Громадськість хутора Мозамбік не дивує, що вчорашні компартійні боси, в основному, прилаштувалися у системі агропромислового комплексу. На українських ґрунтах дуби приживаються добре. Громадськість Мозамбіка дивує, коли вони встигли стати мільйонерами? Вчора ж усі поголовно були люмпеном. Босотою. Кричали на всі заставки: "Пролетарі, єднайтеся!" А сьогодні об’єдналися… В малі підприємці з великої дороги…

Фуражир свиноферми Онисько наївно запитує: де зараз гроші, які награбувала комуністична партія?

Там, де зараз комуністи.

А комуністи де?

Ті, що капітально накрали, стали капіталістами.

Ті, що недотягли, переодяглися у соціалістів. І кричать про наш "соціальний захист". Вішають знову соціалістичну лапшу на наші незалежні вуха. Щоб знову заманити у капкан. І остаточно облапошити.

Ті, що недовчилися красти, повернулися в "школу комунізму" – у профспілки.

А той, хто був таким комуністом, як Штірліц – фашистом, сидить голим, вибачте, задом на холодній печі і чекає "мгновєній весни".

Он Фенька вусата проголосила ультиматум:

– Два роки ходжу без трусів.