т. 5 - Оповідання - Винниченко В. К.

- А що? Хіба неправильно розсуждаю? - задоволено скрикує Козолуп.- Ого, тітко, ще так затанцюємо, що держись… Ха!

Трохим сумно й ласкаво хитає головою, а Мотря стомлено заплющує очі; але по виразу її лиця видно, що вона все чує, розуміє й повна терпіння та непохитної, всецілющої віри.

Козолуп же знов підтверджує своє обіцяння поговорити з архиреєм і починає оповідати, як він колись возив по три архиреї на день, а коні, не коні, а чисті тигри. Тільки оком кивни і як людина тебе розуміє.

Трохим ввічливо, але неуважно виявляє здивовання й з надією погляда на могилу, де нерухомою масою, як кам’яна баба, сидить стражник Кавун.

________

Спека побільшується, густішає, звуки стають глухішими. В жовтозеленій осоці болотця кумкають жаби. Тон їхнього кумкання скорбний, жалібний, повний тяжкого непорозуміння. Здається, їх боляче, невідомо за що, хтось скривдив, і вони покірно, недоумінно стогнуть і жаліються комусь. У-ум!.. У-ум!

Стомлені спекою конячинки стоять, похнюпившись і притулившись головами одна до одної. Вони немов слухають жалі жаб, немов їхню кінську долю оплакує тихе болотце.

Трохим теж затих і сидить коло старої, непорушно дивлячись у землю. Над їхніми головами безшумно носяться ластівки, неначе виписують незримі хрести.

- Не видко, Трохиме? - часом чується тихим шепотінням від Мотрі.

Трохим скидає очима на могилу, де сидять Козолуп та Кавун, і сумно відповідає:

- Ні, не видко ще, мабуть.

Жаби стогнуть. Самотно, безнадійною покірністю звучить їхня скарга в застиглому гарячому повітрі. У-ум!.. У-ум!

- Ох, недобре мені, Трохиме! - шепоче Мотря.- Смертонька моя...

Трохим з боязкою тугою дивиться на неї і тихо говорить:

- Потерпи, Мотре... Може бог дасть... архирей… Що ж робитимеш?

І в голосі його чуються ті самі ноти, що й у кумканню жаб.

- Наказував дохтур, щоб рано бути...- несміло додає він,- та задержали нас. Ай, горенько. Задержали, хай господь милує…

Мотря мовчить, і не знати, чи чує вона.

________

Аж ось, нарешті, архирей їде,- на Широкій Могилі скибчасто й розпливчасто задиміла козацька телеграма. Кавун у ту ж мить поїхав у Болотянку сповістити пристава і Козолуп тепер сам на могилі. Він то присідає, то лягає на землю і весь час з-під руки дивиться в той бік, де, на його думку, мусить з’явитися карета архирея.

Трохим сквапливо садовить Мотрю, підкладаючи їй під спину солому й свитки. Він що-хвилини хреститься, витирає рукавом піт і подивляється на Козолупа.

Мотря, схвилювавшись, сидить напівчуственна з заплющеними очима і тільки часом безсило й трудно роззявлює рота, по кутках якого уперто прилипли зеленкуваті мушки.

На греблі чути стукіт брички. Це - пристав, батюшка та Глюзінський. Козолуп зараз же підбігає до них, з піднятим заклопотанням вмішується до розмови й жадно зазирає всім у вічі. Балакають пошепки.

Кавун знов на могилі й подає знаки.

Бричку ставлять на другий бік дороги проти Трохимового воза і ждуть.

Иноді Козолуп серйозно, але підбадьоруюче підморгує Трохимові, показує на себе пальцем і заспокоююче кива головою: не бійся, мовляв, я тебе не забуду.

Трохим посміхається неуважною посмішкою й непокійно мнеться. Він без картуза, сонце пече йому голову й витягає на лоб дрібну росу поту, але Трохим з поштивости перед начальством не втирається.

Мотря сидить рівно, мертво, в позі єгипетських фараонів, з заплющеними очима і блідним, загостреним носом.

________

Вмить Кавун дає останній знак - себ-то збігає з могили.

Ще з пару хвилин напруженого чекання і на горбику з’являється екіпаж, запряжений четвериком коней устяж.

Батюшка судорожно обсмикує рясу, хапливо хреститься і, витягнувши шию, трепетно застигає. Тепер він скидається на квочку, що зачула шуліку.

Пристав блідий, серйозний кидає навкруги короткі пильні погляди, притримуючи шаблю витягнутою «по-швам» рукою.

Навіть Глюзінський вирівнюється.

________

Стріча проходить як-найкраще. Архирей - маленький, зморщений дідок - зовсім не страшний. Привітний, не строгий, говорить просто, тихим голосом, але, видно, дуже стомлений. Через це у нього трошки гидливий і незадоволений вираз лиця. Спочинуть би як слід.

Зачувши це, пристав, батюшка, Глюзінський прожогом кидаються до своєї брички й кажуть кучерам швидко везти до батюшчиної господи.

Пристав, побачивши Козолупа біля карети, ще на хвилину зупиняється й голосно говорить до нього:

- Козолупе! Ти ж, голубчику, щоб у свій час був на місці. Чуєш? Їх преосвященство до Болотянки доїдуть з цим кучером, а там уже ти постарайся. У нас, ваше преосвященство, за Болотянкою єсть, так сказать, возвишеность. Так ми в безпокойстві вашого благополучія надійного кучера... Знакомого з місцевістю... От цей...

Козолуп мне бриль із боязкою соромливістю кліпає очима.

Але архирей тільки стомлено хитає головою й торкає парасолем кучера: їхати.

- Поїжжай!! - офіцерським, піднятим голосом командує справник.

________

Але тут виходить невеличка задержка. Козолуп раптом чогось хвилюється, ступає крок наперед і ненатурально-голосно викрикує:

- Ваше високопресвятительство!

Архирей здивовано зиркає на чудного чоловіка. Батюшка, передчуваючи непевне, укривається холодним потом, а пристав грізно нахмурює густі циганські брови.

Козолуп немов ковтає щось і від хвилювання не може вимовить ні слова.

- Ну, що тобі? - досадливо оглядаючи його, кривиться дідок-архирей.

Козолуп робить усилля й хрипко говорить:

- Покорніше звиніть, ваше... високопресвятительство... Болящий мужичок... То-єсть, ваше пресвященство, жона у його... Благословеніє ваше... Рак, значить, на операцію. Он там...

І Козолуп поштиво показує брилем на Трохимів віз.

Архирей слухає нетерпляче.

- Нічого, братець, не розумію. Благословить? Болящий? Так?

- Так точно, ваше...

- Нехай до церкви під’їде, завтра всіх буду благословлять.

І архирей знов легко торкає в спину кучера. Коні м’яко натягують посторонки й екіпаж плавко пропливає повз Козолупа.

Пристав, перегнувши тіло з брички, люто щось шипить останньому й грозиться кулаком, але Козолуп нічого не помічає. Він стоїть і непорозуміло дивиться услід архиреєві.

________

Коли за греблею стихає стукіт екіпажів, Козолуп помалу одяга «панамського» бриля і хмуро,