Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія - Черемшина Марко

Тарас учитись в школі у косоокого нестихарного дячка Совгиря. Та з перегодом вмерла Тарасова мати (р. 1823). Її, молодую, положила в могилу нужда та праця. Тарас дістав сварливу і сувору мачуху, що його не любила і часто безвинно карала. Щоб збутись Тараса з хати, батько його віддав «на виучку» до міщанина Губського, котрий розповідав йому про давню бувальщину і гайдамаччину. Але вже в два роки опісля (р. 1825) помер Тарасів батько. Вмираючи, сказав віщим духом: «Синові Тарасові з моєго хазяйства нічого не треба; він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Одинадцятилітній Тарас став круглим сиротою. Дядько Павло й мачуха казали йому ходити до школи до стихарного дяка Петра Богурського, де Тарас навчився псалтиря і втік опісля у Лисянку, а відтак у Тарасівку до дячка-хиромантика (ворожбита), котрий, глянувши на ліву руку Шевченка, заявив рішучо: «У тебе нема кибети ні до чого, ні до шевства, ні до бондарства».

По сільських мандрівках 13-літній Тарас вернув у рідне село і став пасти громадські вівці, а опісля став на службу у попа Григорія Кошиці. Один хлипнівський маляр відкрив у Тараса талан до малярства і велів йому постаратись о карту від поміщика Енгельгардта, бо боявся держати у себе хлопця-кріпака без призволу. Та от управитель Енгельгардта взяв Тараса на службу до двора. Спершу помагав Тарас кухареві кухарити, відтак Енгельгардт запримітив у нього дар до малярства і зробив його своїм козачком та возив його всюди з собою, а врешті віддав його на науку кімнатному маляреві в Варшаві,- а коли сей похвалив талан Шевченків, дав його до малярів (Ширяєв) в Петербурзі, де Шевченко пізнався із своїм зямляком - малярем Іваном Сошенком 3 і з поетою Євгенієм Гребінкою. 4 Гребінка познайомив Шевченка з славним російським поетом Василем Жуковським, 5 що був учителем наслідника престолу Олександра.

Шевченко рад був дістатись до академії штук красних, 6 однак кріпакам був вступ тут заборонений. Жуковський упросив маляра Брюллова, 7 щоб пустив який свій образ в лотерею і щоб ціну обернув на викупно Тараса з кріпацтва. Так і сталось, за 2500 рублів куплено волю 24-літнього Тараса в р. 22/4 1838 у дідича Енгельгардта.

Визволений з кріпацтва Тарас записався на Академію художеств, де став одним з найлуччих учеників Брюллова. Але кромі малярства, Шевченко писав також поезії, за що робив йому упреки маляр Сошенко. Спершу писав Шевченко вірші нишком, доперва коли дворянин Мартос 8 і поет Гребінка стали його спонукувати, дав Тарас свої вірші печатати в р. 1840 у збірці «Кобзар».

В 1844 скінчив Тарас академію, одержавши золоту медалю і титул свобідного художника, і виїхав на Україну, де жив до р. 1847 і запізнався ближче з князем Рєпніним, 9 котрого дочка Варвара 10 одушевлялася його музою. З Чужбинським 11 робив Тарас археологічні прогулки по Україні. В Києві пізнався Шевченко з Миколою Костомаровим, 12 Паньком Кулішем, 13 Гулаком-Артемовським 14 , Маркевичем, 15 Савичем 16 і іншими. В р. 1846 заснувалася чільна громада в Києві «Товариство святого Кирила і Мефодія». 17 Члени сього товариства бажали видвигнути свою націю з темряви, котра не давала духовим силам її піднятись із занепаду, а тим самим нівечила її добробут. Головним прямуванням сього товариства була всеслов’янська федерація, щоб усі слов’янські народи мали свої народоправства і з’єдналися в один політичний зв’язок на федеративній основі. Крім того, поклало собі то товариство у програму: знесення скрізь по слов’янщині кріпацтва, земельний наділ селянам, свободу научування, свободу мови і друку. Свої думки і бажання переводили члени сього товариства теоретично і практично в діло. Шевченко скрізь збирав округ себе цілу громаду людей, розказував їм про українську історичну старовину, про гетьманщину [...].

Деякий студент Петров зробив донос на се товариство до губернатора. Все товариство спіймано в цвітні 1847 і відвезено в петербурзькі каземати, а відтіля в зсилку.

Тараса віддано в солдати і заслано за Каспійське море, зачислено його в Оренбурзький лінійний батальйон № 5. У неволі заборонено йому писати й рисувати. Шевченко ушив собі маленьку книжечку з поштового паперу, писав і ховав її у чоботи, щоб часом його «добродії» про те не дізнались.

Тут, тиняючись над Уралом, понаписував Шевченко найбільшу частину своїх дрібних проймаючих віршів. Тут Шевченкові прийшлося ще глибше вдуматися в самий ширець громадського життя, поробити найдрібніший аналіз громадського життя. У казармах з кріпостей побивався неволею Тарас: в Орській, Уральській і Новопетровській - нидів і терпів і про Україну мрів. Доперва дня 21 липня р. 1857 заходами княжни Варвари Рєпніної і графині Настасі Толстой 18 дістав Тарас від царя Олександра II амністію і восени того ж року виїхав в Нижній Новгород, а в марті 1858 р. - в Петербург, де запізнався з Іваном Тургенєвим, 19 Марією Марковичкою, 20 артистом драматичним Щепкіним, 21 трагіком Айра Олдріджем, 22 Сераковським, 23 Станкевичем, 24 Желіговським, 25 писав дальше вірші, а в році 1860 написав для школи «Буквар» і клопотався справою визволу своєї рідні з кріпацтва.

Але тяжкі злидні життєві і муки 10-літньої неволі зломили і підтяли сильну стать Тараса. Він став нездужати. Дня 25 лютого 1861 водна пухлина підійшла до легких, а о 5 годині рано дня 26 лютого 1861 Шевченко був неживий. А його смерть вразила громом Україну, що втратила апостола правди і науки.

Отсе були б коротенькі дати з життя Тараса Шевченка.

Шановна громадо! Вже наші прадіди прозрівали, кріпшали і обновлювались на старість ідеями і могутнім словом Тараса, наші батьки і матері виховались на євангелію Тарасовім, а ми представляємо вже третю генерацію у тій добі, яку муза Тарасова розвела на нашій Україні.

Злишно, проте, було б тепер подавати обширну оцінку творів і значіння Шевченка з усіх боків;