Українська література » Класика » Українські казки 1 - Народна творчість

Українські казки 1 - Народна творчість

Читаємо онлайн Українські казки 1 - Народна творчість
мишенята. А хто його обмолотив?

- Ти,- вже тихіше відказують Круть із Вертем.


- А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?


- Ти,- вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.


- А що ж ви робили?


Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?






ЛИСИЦЯ ТА РАК



Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивить­ся - рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.


- Здоров був, раче! - каже йому лисичка.- З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?


Поздоровкався і рак та й каже:


- Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.


А лисичка тоді йому:


- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, роз­казуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признай­ся, що таки правду люди говорять про тебе!


- Може, колись теє й правдою було, та тепер брех­нею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим навви­передки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Бі­жим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.


- Як так, то й так,- каже лисиця.


Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:


- Но!


От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб поділитись, де той рак чим­чикує, аж чує позад себе:


- Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.


Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:


- Чи то ж видано! - каже.


І більш не сміялася з рака.






ЛИСИЧКА-СУДДЯ



Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро гру­дочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,- щоб якраз по правді рівнесенько розділити.


Один котик і каже:


- Давай поділимо отак, упоперек!


А другий каже:


- Ні, розділимо краще вздовж!


Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Поба­чила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:


- А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?


- Так і так,- розказують котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.


- Е,- каже лисичка,- це можна дуже добре зро­бити! Ось дайте, я вам поділю!


Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розді­лила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:


- Ні, оцей шматочок - більший, треба порів­няти!


Та й над’їла один шматочок.


- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!


І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла,- то той шматочок над’їсть, то той,- поки стало два зовсім ма­леньких шматочки.


- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер уже зов­сім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покла­діть!


- Ну, добре,- кажуть котики,- але ж ти бага­то нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?


- Як - за віщо?! - одказала лисичка.- А я ж вас поділила!






ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ



Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.


От біжить, а хлопці товар женуть.


- Здорові були, хлопці!


- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!


- Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!


- Де ж таки - бичка за пиріжок.


- Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..


Таки знайшла одного,- проміняв.


- Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!


Та й побігла і бичка гоном погнала.


Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,- аж там сміттячко...


А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує :


- Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!


Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.


- Здорова була, лисичко-сестричко!


- Здоров, вовчику-братику!


- А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?


- От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду.


- Ну то підвези ж і мене!


- Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!


- Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.


- Та клади вже, ніде тебе діти.


От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:


- Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.


- Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!


- Ні, не поламаю.


- Ну, клади!


Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь!


- Ой, лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!- Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула.


Ну, дарма,- їдуть... А вовчик знову:


- Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.


- Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися?


- Та вже клади!


Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь!


- Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!


- Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.


- Дай же й мені!


- Так останній.


Проїхали ще трохи.


- Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!


- Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!


- Та я зібгаюсь так, що поміщусь.


- Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?


- От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.


- Та вже сідай.


От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.


Давай тоді його лисичка лаяти:


- А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!


Лаяла його, лаяла, а тоді:


- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!


- Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?


- А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»


Пішов вовк. От увійшов він

Відгуки про книгу Українські казки 1 - Народна творчість (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: