Домбі і син - Чарльз Діккенс

вродливої зовнішності й напрочуд щирої вдачі, що його моя чарівна, достойна родичка, імовірно, знає - і мав щастя приставити сюди його милу дружину. А тепер,- мовив кузен Фінікс, і в словах його, попри легковажність манер і недбалість виразу, забриніло щире, правдиве почуття, - я благаю мою родичку не спинятися на половині дороги, а направити, наскільки змога, усе те, що вона зробила злого. Не задля честі її родини, не задля власної її слави, не з тих чи інших міркувань, що їх вона, за спонукою нещасливих обставин, схильна вважати несуттєвими і, фактично кажучи, пустими,- а просто тому, що це - зло, а не добро.

Ноги кузена Фінікса згодились після цього винести його геть, і він, залишивши жінок самих, зачинив двері.

Кілька хвилин Едіт, сидячи коло Флоренс, мовчала, а тоді видобула з-за корсажа запечатаний конверт.

- Я довгий час змагалася з собою,- тихо сказала вона,- писати мені це чи не писати, на випадок несподіваної смерті, коли можу пошкодувати, що не маю цього при собі. А потім думала, коли і як можу знищити цього листа. Візьми його, Флоренс. Тут написана правда.

- Це для тата? - спитала Флоренс.

- Для кого хочеш. Я даю тобі. Інакше він би його взагалі не отримав.

Знову сиділи мовчки в дедалі густішій темряві.

- Мамо,- озвалася Флоренс,- він утратив усі свої гроші. Він мало не вмер, та й досі не відомо, чи видужає. Ви нічого не маєте йому переказати?

- Ти, здається, говорила, що він тебе дуже любить? - спитала Едіт.

- Так! - тремтячим голосом підтвердила Флоренс.

- Скажи йому, я шкодую, що ми зустрілися.

- І все? - спитала Флоренс по хвилі.

- Скажи, якщо запитає, що я не каюся в тім, що вчинила... тепер принаймні... бо, якби довелося, вчинила би завтра так само. Але якщо він змінився...

Вона спинилася. Щось у мовчазному дотику руки Флоренс примусило її спинитися.

- ... Але якщо змінився, то знає, що цього вже й не буде. Скажи, що я хотіла б, щоб цього ніколи не було.

- Чи можу я переказати,- спитала Флоренс,- що вам його жаль за всі ті страждання, які він пережив?

- Ні,- відповіла та,- якщо страждання ті навчили його любити свою доньку. Він і сам не жалітиме за ними, якщо вони були для нього такою доброю наукою, Флоренс.

- Ви зичите йому добра й хочете, щоб він був щасливий. Я певна того! - згукнула Флоренс.- О, дозвольте, я так і скажу йому колись, при нагоді, добре?

Едіт, утупившись темними очима в простір перед собою, не відповідала, і лише коли Флоренс повторила прохання, взяла її за руку і, перевівши той самий задуманий погляд у ніч за вікном, промовила:

- Скажи йому, що коли він, тепер інший, може здобутися на співчуття до мене колишньої, то я прошу в нього цього співчуття. Скажи, що коли він може здобутися на те, щоб думати про мене з меншою гіркотою, то я прошу його так думати. Скажи, що, хоч ми з ним і мертві одне для одного і вже ніколи не стрінемось по цей бік вічності, та нас єднає тепер одне спільне почуття, якого не було раніше.

Вона, здається, втратила свою твердість, і на її карих очах забриніли сльози.

- Сподіваюся,- сказала вона,- Що завдяки цьому і він про мене, і я про нього думатимемо краще. Що більше любитиме він свою Флоренс, то менше ненавидітиме мене. Що з більшою гордістю та щастям дивитиметься на неї й на її дітей, то більше каятиметься у своїй участі в тому кошмарі, що звався подружнім життям. Тоді і я буду каятись,- так йому й перекажеш; і, думаючи про причини, що зробили мене такою, якою я була, подумаю над тим, що й він мав підстави бути таким, яким він був. Тоді я спробую пробачити йому його частку нашої ганьби. А він хай спробує дарувати мені мою.

- Ой, мамо! - мовила Флоренс.- Як легко мені на душі від цих слів, навіть у таку прощальну хвилину!

- Мені самій дивно їх чути,- мовила Едіт,- ще й з власних уст. Та навіть якби я й справді була такою негідницею, якою дала йому привід мене вважати, я все одно, мабуть, сказала б їх, довідавшись, що він тебе дуже любить. А коли полюбить над життя - дай, боже, йому хоч раз відчути, що він думає про мене без зла - що я думаю про нього без зла! Ось моє йому останнє слово А зараз прощай, найдорожча!

Едіт стиснула її в обіймах, вклавши у них, здавалося, всю свою жіночу душу, любов і ніжність.

- Цей поцілунок для твоєї дитини! А ці - благословення тобі! Прощай, люба моя Флоренс, прощай, рідна моя дівчинко!

- Тільки не назавжди! - скрикнула Флоренс

- Назавжди. Назавжди! Як вийдеш з цієї темної кімнати, подумай, що лишила мене в могилі. Пам’ятай тільки, що я колись жила і любила тебе!

І Флоренс вийшла, не бачачи її обличчя, але до останньої хвилини відчуваючи її обійми та пестощі.

Кузен Фінікс чекав її під дверима і відвів у вибляклу вітальню до Уолтера, на чиє плече вона схилила, плачучи, голову.

- Я збіса шкодую,- сказав кузен Фінікс, цілком по-простацьки підносячи манжети до очей і нітрохи з цим не криючись,- що завершена щойно розмова так схвилювала й зворушила чутливу натуру чарівної та достойної дочки мого друга Домбі й милої дружини мого друга Гея. Але я думаю й сподіваюся, що я чинив заради добра і що моєму шановному другові Домбі полегшає на серці після всіх цих звірянь. Я надзвичайно жалкую, що мій друг Домбі фактично вскочив у чортзна-яку халепу, породичавшись із нашою родиною, але я глибоко переконаний, що якби не отой бісів син Шкурбот,- котрий білозубий,- усе обійшлося б гладко. Щодо моєї родички, яка робить мені честь своєю надзвичайно ласкавою думкою про мою особу, то можу запевнити милу дружину мого друга Гея, що я ставлюся до неї як, фактично кажучи, батько. А щодо мінливості життя людського і химерувань у поведінці, до яких повсякчас удаємося, то все, що я можу сказати разом із моїм другом