Подвиг Вайвасвати - Бердник Олесь

Бувають руйнації, бувають протидії. Це трапляється тоді, коли сваволя окремості переважає голос єдності.

Так трапилося на Землі.

Тисячоліття тому прибули посланці Шукри на Землю. Тут жили добрі й сильні велети. Вони складали притулки з каменю й повалених дерев. Вони не знали вогню. Живилися первісні люди плодами рослин і травою. Посланці Шукри дали їм вогонь. Вони навчили їх будувати високі теплі будівлі. Але дитина виростає, і нянька дає їй волю до дії. Тим більше людство, здобувши знання та силу, повинне самостійно виявити свою суть, утвердити себе на космічному шляху розвою.

Та ось деякі вожді Землі привласнили знання Космосу. Наш дарунок обернувся на зло. Їм сподобалася могутність, влада, покора своїх підлеглих. Вони приховали вчення Шукри про єдність Всесвіту і створили культи свавільного Творця земного круга, який нібито передав їм право бути посередниками між Небом та Землею. Учні посланців Шукри йшли в народ, боролися протії падіння духа, проти низьких і темних культів, але їх нищили прихильники темряви й виродженого знання.

Посланці Шукри попередили земних володарів і жерців, що зловживанням сил стихій, зневагою до законів єдності вони порушують рівновагу планетного круга. Як невелика рана, завдана руці, спричиняє біль всьому тілу, як запалення тієї рани може привести до загибелі цілої істоти, так і злочинна дія вождів та їх племен потрясає планетний круг. Вони забули велике знання, передане посланцями Шукри. Те знання стверджує: "Нема незалежності в Безміру. Падіння пера з крила пташки потрясає громом далекі світи. Розумні істоти планетного круга, як найвищий вияв сил і можливостей Еволюції, нерозривно зв'язані з долею своєї матері — Землі. Кожен рух, кожна думка, кожна дія впливає на планету. А в масах людей, яких ведуть злочинні вожді, струмує потоком сила, що трясе материками, перетворює квітучі землі в пустелю".

Великий заповіт було зневажено. Пливли віки. Гинули даремно землі, народи, сили, знання. І нині, на землях Атлантіса, те падіння дійшло межі, за якою вже лежить доля не лише земного круга, а й доля інших світів. Так з'явилася на планетному крузі Швета-Двипа, острів Світла і Знання. Космос протиставляє чорній силі сваволі та руйнації свою творящу волю. Атлантіс приречений. Темні маги викликали до дії страшні, руйнівні сили матерії, не вміючи володіти ними. Лише великою силою Швета-Двипа тримається рівновага Землі. Треба рятувати жителів Атлантіса. Треба виводити їх на чисті, неторкані простори сходу. Тебе й було послано для цього, Вайвасвато. Саме тому ти й народився в Атлантісі.

— Учителю! — схвильовано сказав Вайвасвата.— А чому Швета-Двипа не знищить Ранатаку, чорних магів? Чому не поставить своїх вождів, щоб народи не поклонялися ідолам і не приносили кривавих жертв?

— О сину,— сумно похитав головою Учитель.— Тяжкий шлях піднесення людського розуму в первісних расах. Світло й добро сприймається важко. Людей приваблює зло й розпуста, багатство та влада. Знищивши Ранатаку, ми не знищимо мільйони інших володарів, які дрімають в душах рабів. Ні, ні, сину мій, ми зробили все, що могли, аби планета не загинула. Ми хочемо, щоб народи Землі мали власних вождів, учених, які поволі, протягом віків нестимуть їм зерна Істини, формуватимуть душі високих космічних істот. Тому нам доводиться кидати рідну планету, ув'язнювати власний розум і єство в тіло земних людей. Нам нелегко, може, ще важче, ніж людям Землі. Ми, йдучи по планеті, не користуємось силою своєї вітчизни, не маємо права на це. Лише інколи звучить в нашій свідомості поклик далеких друзів, батьків, братів. Тепер ти збагнеш, звідки чувся тобі голос у хвилини зневіри. То був мій голос. Наші дзеркала стежили за тобою з дитинства. Я бачив тебе в рабстві, в зневірі, в радості, в горі. Я відчував кожну думку твою, я серцем приймав кожен біль твій, сину мій...

— Але все ж я не збагну... Навіщо такий дивний шлях? — мовив Вайвасвата, ніби прокидаючись з важкої задуми. — Чому не можна було мені піти звідси дорослим?..

— Я вже сказав тобі, що цього не можна робити,— мовив Учитель.—Треба стати людиною земного круга. Треба народитися серед них, вирости, жити їхніми болями, знати їхні потреби. Такий закон поступу. Люди вже мають власну волю й свідомість. Стати їхнім вождем, прийшовши з силою чужої сфери, руйнівно. Такий вождь дасть їм знання, над яким вони не змагалися, не страждали, якого вони не шукали, воно ввійде в їхню суть, в розум, як непорушний закон, а не живе пізнання, воно буде не розквітанням власного єства, а голосом небесного деспота. Тому для тебе було підібрано новонароджене дитя на далекому Атлантісі і з'єднано з його розумом твою суть. Ми вже давно вміємо на Шукрі робити власних заступників. Потім батьки дитини померли. Я довго шукав нових родичів. Зрештою, на великому острові мені сподобалася проста сім'я. Анура й Діавара не мали дітей і палко мріяли про них. Вони були чесні й працьовиті. Острів був небагатолюдний. На ньому дитинство твоє мало пройти спокійно... Все інше ти знаєш... А тепер досить. Ти втомився, спочинь. Подумай, зосередься. Те, що я розповів, лише поштовх до дії. Все інше—в тобі. Воно пробудиться, коли ти зустрінешся сам з собою. Коли смертний побачить безсмертного. Тепер я йду. Жди мене...

ШУКРА

— Шукра старша від землі. Її люди мандрують між зорями. Єднаються з іншими сферами. Користуються енергією думки й простору. Відчувають єдність Безміру так, як люди Землі бачать барви предметів. Жителі Шукри безсмертні.

Ти здивований? Я поясню. Життя Всесвіту всеосяжне. Воно вічне. Окремі прояви його, як хвилі в океані, плинні. Можна говорити про початок виникнення хвилі й кінець, як про життя певної форми. А субстанція, що ввійшла в ту хвилю, залишається. Лише єдине життя Безміру невмируще, незмінне в праоснові, а конечна форма його виникає й розпадається.

Розумна істота, усвідомивши себе, відбивши в своєму розумі світобудову, прагне залишити відчуття своєї неповторності, тобто жити завжди. Це бажання всього сущого. Доки істота не зможе своєю волею оновлювати форму вияву — вона смертна, вона зникає.

Та еволюція неминуче веде розумну істоту до космічної могутності, коли розум сам собі творить необхідну форму, відповідно до потреб вияву. Так є на Шукрі. Так буде й на Землі в далекому майбутньому.

Коли виникла необхідність допомогти земному кругу, група друзів Еволюції з Шукри прибула сюди. Але в нас інші елементи субстанції, інша напруга сил, інша форма. Силою кріяшакті — творящої думки — було створено наших двійників для праці на Землі у формі людей. Так породжений і я, і ти, й інші наші брати. Наша форма теж не вічна, хоч і довголітня. Знаючи закони оновлення, можна продовжити життя земної оболонки на тисячоліття. Але все ж наступає кінець. Тоді знову створюється новий заступник. Він продовжує дію попередника.

— Але ж я не пам'ятаю, Учителю. Чи я вже діяв тут, на Землі?

— Діяв. Народившись в Атлантісі, ти втратив тимчасово стару пам'ять. Повністю її зберігає Людина Шукри — твій вищий двійник. Наступить час — ти згадаєш. Нині цього не треба.

А тепер облишимо мудрість знання. Наступив час битви. Прийми Всесвіт, як вічну домівку, як безмежну дорогу подвигів, як розквітання єдиного древа Життя. Все інше збагни без слів.

Важко людям земного круга. Вони плутаються в хащах культів та бажань, захлинаються від злоби й ненависті, властолюбства й жадоби насолод.

Процес падіння триває, загрожує самій еволюції планетного життя. Наші апарати показують — загибель островів Атлантіса наближається. Треба поспішати, Вайвасвато.

Ти повернешся назад. Збиратимеш людей, які згодні піти за тобою на нові землі. Закликай, попереджуй! Хай їх буде небагато, але вони стануть основою нового народу. Тобі допоможуть друзі, їх досить, ми вкажемо тобі па них. Ви пройдете по островах Рута й Даїтья і проголосите волю Космосу. Хто зрозуміє, хто піде за вами — Врятується. Доки ще є час — хай виходять з нещасного краю...

— Учителю, в Ранатаки і його жерців велика сила. Вони можуть знищити мене і людей, яких я знайду...

— Не знищать. Швета-Двипа дасть вам свій щит. Ніхто не торкнеться наших посланців. Ти здобудеш силу проникати крізь простір, ти станеш невидимий і невразливий. Колись люди земного круга теж стануть такими. Колись... Довгі шляхи, мій сину, на цій планеті, багато сумних жертв, без яких можна було б радісно творити в рідній сфері. Та розумні істоти не сумують. Вони йдуть туди, де найважче, де еволюції загрожує падіння. Така воля єдиного життя.

Ти будеш самотній серед людей. Їм неможливо пояснити все. Лише частку знання сприймуть вони. Все розвивається не одразу. І дерево зростити — треба прикласти багато праці. А людська еволюція — це вічність. Готуйся до вічності, Вайвасвато.

Навчай помічників. Клич дітей. По ясних очах шукай грядущих вождів народу. Дітям можна дати більше. Вони легко приймають спільне володіння речами, вони розуміють єдність, вони чисті серцем. Вони понесуть твої заповіти в казках і легендах. Чуєш, Вайвасвато? Закони не збережуться, вони будуть спотворені людьми. Але їх ясний вогонь, їх правда іскрами залишиться в піснях і казках. Ті іскри не погаснуть ніколи.

Минуть тисячоліття. Опустяться на дно океанів острови і землі. Нові землі підіймуться з морських лон. Пройдуть у плині всевладного часу племена, народи й раси, шукаючи мети. Вони знайдуть її колись, сину мій. Знайдуть, якщо не схиляться покірно перед ідолами богів, тим згасивши власну силу шукань. Та воля еволюції невмолима. Крізь товщу зла й темряви проб'ється вона в затуманені серця, щоб метнути їх знову в буряні пошуки. Іди на ту важку стежину, Вайвасвато!

ДВІЙНИК

Забув лік Вайвасвата дням і ночам. Вихором котився для нього час, наснагою навчання, незміряними глибинами космічних пізнань.

Кожного дня Учитель вів його в чистий невеликий притулок на лоні гір. Магнетичною силою думки він поволі розкривав приховані сили Вайвасвати. Потужні хвилі незримих енергій пронизували тіло, інколи здавалося, що воно не витримає, розтане, спопелиться й полетить хмаринкою, в небо. А потім хвиля відкочувалась у безвість, наступала полегкість, і після того ніби тонкі струни з'являлися в серці Вайвасвати, бриніли передчуттям нового розуміння життя.

Одного разу Вчитель сказав:

— Незабаром прощання.