т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

почему женюсь? Потому что нужно... А почему нужно? Потому то... да потому что... согрєшіл. То єсть, єслі уж правду говоріть то я тут, вот вам крест святой, прямо такі нє віноват! Відітє-лі... Я перед вамі скриваться нє буду... Да і что толку? Всьо равно скоро всє знать будуть... Но главноє что тут, так ето будто виходіт - я віноват. А єслі пошло дєло на откровенность, то вот как перд істіним богом - нє віноват, нісколько! Ну, скажітє самі, могу лі я порядочной баришнєй сдєлать такоє? С пєвіцей там, ілі какой другой, дак мнє наплєвать, но чтоб, значіт, с баришнєй в такіє дєла... Да я і нє осмєлілся б.

- Но факт!..- засміявся Микола.

- А факт єсть! - підхопив Фомушка.- «Вот тут то і єсть запятая»,- засміявся він.- Ето єсть такіє подходящіє куплєти. Да!.. А вєдь я отлічно знаю, что она всьо ето устроіла, чтоб вийті за меня... Баришня она бєдная, сем’я большая. А у мєня капітал от бабушкі... да і у отца.

- Но позвольтє! - скрикнув Микола.- Вєдь ето же ідіотство... Ви простітє, что я так...

- Нічего, нічего, не бєзпокойтесь...

- Ви знаєтє, что она виходіт за ваші дєньгі - і женітєсь!

- Ну, а что ж я должен дєлать?.. Спєрвоначалу я просто нє думал об етом, а когда она стала мнє говоріть, чтоб я, значіт, женілся, дак что ж мнє оставалось дєлать? Виходіт, єжелі би я отказался, то я подлєц. А я етого нє желаю. Спєрвоначалу, било, папаша і рукамі, і ногамі - нє хочу да нє хочу: она, мол, безкапітальная. А посля, как я єму, значіт, виставіл всьо, как слєдуєт, он і іспугался скандала. Нєт, тут уж пропало... Вот только оні всьо спєшат, а мнє... єще нє хочется... Єщо, знаєтє, погулять хочется. Потому - я так разсуждаю сєбє: єжелі я женюсь, значіт, уж к пєвіцам - паніхіда! Уж нє поєдєш. Потому я сужу так: єжелі я человєк нєобразований, грубий, я, значіт, должен хоть в супружествє держать сєбя честно. Правда?

- Совершенно вєрно! - згодився Микола.- Но ви вєдь нє прінімаєтє того во вніманіє, что єслі она виходіт за дєньгі, то она же ізмєнять вам будєт!

Фомушка нічого не відповів і почухався.

- Хм... Відітє-лі… - почав він, мнучись.- Тут такое дєло... Відітє-лі, она мнє і тєпєр уже ізмєняєт.

- Как?!

- Так... Просто... Со мной, значіт, і с другімі. Она, положім, баба горячая, огонь, но... всьо ж такі... Вот я хотел с вамі поговоріть... Потому счітаю, что ви мнє ето скажетє, как слєдуєт, не так, как тє… - хитнув він головою на вітальню, з якої долітали згуки музики й танців.

«А Галя?!» - вмить пронеслось у Миколи.- «Чекає, мабуть... Фю-фю-фю!»

Але йому було так гарно, спокійно і тепло-тепло, що навіть поворушитись важко було.

«Ну, все одно вже пропало! Вже більше п’ятнадцяти хвилин пройшло... Договорить свою епопею, та й піду».

- С німі разі можно поговоріть... Випіть, к пєвіцам.

- Но позвольтє! - засміявся Микола,- откуда же ви мєня знаєтє? А єслі і я такой?

- Е, нєт! - твердо хитнув головою Фомушка.

- Ні за что, ви нє такой! Потому - я вас знаю...

- Но откуда?

- А помнітє, как ви раз говорілі про бєдних і всякоє такоє у Ліди Єремєєвни в комнатє? Я смотрєл тогда на вас... Е, нєт, я уж віжу... Вот єслі би ви мнє посовєтовалі… - закінчив він, благаючи.

- Хм… - знизнув плечима Микола.- Что же я вам в етом случає могу посовєтовать? Єслі би я хоть знал єйо... Кто она такая?

Фомушка знов почухався.

- Вот так історія... Хм… - забурмотів він, щось, як видно, згадавши.

- В чом дєло? - спитався Микола.

- Да дєло в том, что нельзя говоріть, кто она такая і когда женюсь... Секрет.

- Секрет? - здивувався Семенюк і мало не розсміявся.- Тайна? Да?

- Да нє тайна, черт побєрі! - крутнув з досадою рукою Фомушка,- а... дал слово нє говоріть! Тут цєлая історія. Прямо нє поймьош... Ви нє сердітєсь, право: я би сказал вам, но дал слово. А я разсуждаю так: єжелі я человєк нєобразований і грубий, сквєрний со всєх сторон, то надо, чтоби у меня хоть что-нибудь било хорошєє. Правда? Вот я єжелі дам кому слово, то уже - паніхіда! Сдєржу, хоть би что!.. Право, ви нє думайте чего, что может ето я всьо вру, чтоб с вамі побєсєдовать, потому я ето могу... Єй-богу, всьо ето говоріл по душє...

- Да я вєрю, вєрю вам! - поспішив заспокоїти його Семенюк і засміявся. Йому хотілося чогось сміятись з усього: і з салопниць, і з вінтьорів, і з Фомушки, і навіть з самого себе.

- Да ви всьо равно скоро узнаєтє самі, очень скоро… Тут больше палата всьо. Єму ето так захотєлось. А мнє чєм дальше, тєм лучше... Она, положім, тоже секретнічаєт. Словом, єрунда я вам скажу! - махнув він рукою.- Такоє дєлаєтся, что і сам Соломон, єврейський мудрец, нє разобрал би, єй-богу!

«Каламутить якась... Сашенька-Машенька, душенька-Наташенька,- проспівалось у Миколи,- купецькая дочь».

- Образованная она? - голосно спитав він.- ілі і етого нєльзя говоріть? - і засміявся.

- Нєт, можно - засміявся добродушно й Фомушка.- Так чтоби, как слєдуєт,- скривився він,- значиіт, по всєм наукам... нє могу сказать. Била в гімназії... Да ми с нєй про образованіє мало говорім. Она там імєєт какого то дядю, дак он єй дайот чітать какіє то учониє кніжкі... Богатий, говоріт, я єго нє знаю сам. Дак она, чтоб, значіт, добіться у нєго мілості, как будто чітаєт еті кніжкі, а на самом дєлє онє лєжат у меня на квартірє, пока єй нужно відється с дядєй... У мєня, знаєтє, єсть совсєм отдєльная квартірка, собственно, значіт, для любовних свіданій,- додав він, усміхаючись.- Там, биваєт, она іногда у меня і дєнь, і ноч сідіт... Раз трі дня пробила... І мать знаєт. Смєйомся ми, бивало, с етіх книжек. Конєчно, і географію учіла, і другоє там... А так чтоб очень...

- Значіт, она баба бойкая! - весело скрикнув Микола.- І