Шляхи титанів - Бердник Олесь
Там нічого не було. Господар ще раз повторив жест. Тепер Джон-Ей помітив якусь подобу прозорого стільця. Він обережно сів на нього і втомлено випростався. Господарі сіли напроти, один з них пильно подивився в очі космонавту. І тоді почало діятись несподіване. Прямо перед Джон-Еєм спалахнуло рідне Сонце. В темному небі швидко пли-вла блідо-зелена зірочка. Це була Земля. Вона наблизилась, перетворилася в диск. Проступили обриси океанів, материків… Джон-Ей не витримав. Його серце переповнилось почуттям. Він розпростер руки і кинувся прямо в чорну прірву, назустріч чудесному видінню…
Господарі підхопили космонавта на руки. Все його тіло здригнулося від хвилювання. Заспокоївшись, Джон-Ей знову сів на стілець.
Він уважно оглянув господарів, особливо їх обличчя. Було ясно, що організація цих істот набагато вища, ніж у людей Землі. Про це свідчили розміри голови і довгі чутливі пальці рук. Але як же порозумітися з ними? Невже в них немає перекладних машин? Чому вони мовчать?
З подивом Джон-Ей помітив, що в господарів майже немає рота… На тому місці червоніли мініатюрні губи. Вони не відкривалися. І ще одна деталь — шкіра на обличчі цих дивних істот ніби просвічувалась, зсере-дини проступала жовтувата барва.
І раптом Джон-Ей зрозумів, що до нього звертаються. Не було сказано ні слова, господарі залишалися непорушними, але Джон-Ей ясно відчув запитання. Навіть зрозумів його смисл. Господарі хотіли знати, звідки він летів і куди?
Як він зрозумів їх? Як він буде їм відповідати? Може, викликати в пам’яті образи подій в логічному по-рядку?
Джон-Ей згадав події перед вильотом із Землі. Вони виникли в пам’яті з дивовижною ясністю. Господарі задоволено закивали. Вони розуміли гостя, вони легко ловили слабкі біохвилі, що породжувалися в його моз-ку…
Пливли картини польоту "Думки" в антисвіт, битви в світі червоного карлика, пригод у царстві машин. І, нарешті, блукання Джон-Ея в пошуках рідної системи…
Довго штурман, заплющивши очі, знову переживав неймовірні події. Нарешті, він поглянув на господа-рів і здивувався. На їх лицях було написане захоплення і гордість. І Джон-Ей ясно читав думку цих людей. Во-ни передавали, що пишаються представниками Землі — своїми братами по інтелекту — і схиляються перед їх мужністю. Тільки розум з великим майбутнім дерзає здійснювати такі складні завдання…
В свідомості Джон-Ея виникло бажання узнати все про своїх господарів. І відразу ж прийшла відповідь. Вона шикувалась стрункими рядами образів і понять у мозку і перетворювалась в ланцюг подій…
Люди ці були з далекої галактики. їх раса в науковому відношенні обігнала людей Землі на мільйони ро-ків по рахунку часу в звичайних системах. Розкриття найглибших тайн природи дало цим людям у руки разючі сили. Вони звільнили себе, насамперед, від щоденного вживання їжі, що приковувало їх до тваринного, грубого способу життя, і почали вводити в організм радіоактивні елементи, які здійснювали безперервну біологічну перебудову клітин. Замість обміну клітин з навколишнім середовищем настав внутрішній самообмін.
Людина вже не залежала від середовища, від наявності певних умов. Вона сама творила їх силою могут-нього Розуму.
Джон-Ей не зовсім зрозумів такі перетворення. Він попросив пояснити це конкретніше.
Один з господарів кивнув головою — він зрозумів бажання гостя. Штурман тепер відчував уже простішу думку господарів, яка по своїй незвичайності вразила його.
Ці люди вже не були напівтваринами, як люди Землі. Від фізичної структури залишився тільки мозок, кі-нцівки, форма постаті, органи розмноження і високоорганізована периферійна нервова система. В новонаро-джених був невеликий апарат дихання, який згодом перетворювався в рудимент.
Матеріал для обміну в організмі істоти брали з квантів світового поля. Тому вони могли перебувати не тільки в атмосфері, а й у повному вакуумі. Пошкоджені кінцівки регенерувались, відживлялись силою активі-зуючої дії мозку. Про смерть не могло бути й мови. Істоти мали таке багатогранне єство, що не боялися механічних ударів, а вільно переходили з одного виміру простору в інший, недоступний для тіла, яке загрожувало їм…
Повне звільнення від впливу середовища посилило і активізувало функції мозку. Він незмірно виріс і по-чав панувати над тілом. Було досягнуте безсмертя. Об’єднувались все нові й нові світи. Безкінечність не стра-шила людей того світу. Вона була їх домівкою, полем роботи.
Люди вільно використовували стихії Космосу, знали їх суть. Ще давно, розгадавши субстанцію єдиного поля, вони почали здійснювати будь-яке перетворення матерії в поле і навпаки. Сила їхнього інтелекту настіль-ки піднялася над своєю праматір’ю-матерією, що за бажанням могла творити необхідні речі просто з світового поля. Це стало можливим тому, що людям була ясна закономірність розвитку будь-якої речі чи явища.
Представники цієї раси могли вільно пересуватися в просторі, проникати крізь речовину, долати будь-які відстані за будь-який відрізок часу.
Джон-Ей спочатку не міг збагнути багатьох законів явищ, про які взнав. У його голові ніяк не могло вмі-ститися поняття про створення речі з квантів поля.
Один з господарів корабля продемонстрував це явище. Він простягнув руку, зосередив погляд. Джон-Ей ясно бачив, як над рукою господаря завихрилося повітря. Здавалося, що до цього вихору з усіх боків стікаються ледве видимі блакитні струмочки. Ніби пензель художника водив у тому вихорі — вимальовувались, яснішали, матеріалізовувались якісь обриси. І ось яскраво блиснув промінь з руки людини. На долоні лежав абсолютно прозорий кристал алмаза.
Джон-Ей з благоговінням дивився на містичне явище. Так, містичне з точки зору людей Землі! Бо хіба це не творення, божественний акт народження нової речі?..
Розум відказав — ні! Хіба поле, з квантів якого творилася річ, не матерія? Хіба переможний інтелект цих людей, яким підкоряються стихії Космосу, не породження матерії? Джон-Ей ясно збагнув, уявив, як з хаосу первинних мас речовини створюються зорі, планети, на них виникають перші крапельки життя, ускладнюються, еволюціонують, починають мислити, усвідомлювати своє місце в світі. Минають тисячоліття, і дозрілий мозок наливається такою силою, що інтелект піднімається над матерією, стає її протилежністю і, нарешті, панує над Космосом.
Такий логічний, закономірний шлях розвитку розумних істот. Так буде і на Землі. Зрозумівши і уявивши це, Джон-Ей сповнився невимовною радістю. Недарма він і його товариші гинули в пустелях страшних світів, страждали в титанічному польоті. Це був один з ланцюгів торжествуючого розвитку людського розуму.
Після демонстрування створення кристала алмаза господарі пояснили гостю цілі їхньої подорожі. Кора-бель, куди потрапив Джон-Ей, був гігантською лабораторією на тисячі кілометрів у діаметрі. На ньому здійс-нювався черговий експеримент проникнення в інші виміри простору і ряд незрозумілих Джон-Ею досліджень. "Думку" вони зустріли випадково і захотіли познайомитися з представниками інших цивілізацій… Один з гос-подарів пояснив, що вони розуміють становище зорельота. Джон-Ей не може знайти свою Галактику. Вони мо-жуть йому допомогти. Вони були колись у тій Галактиці і навіть відвідували Землю. Це сталося близько міль-йона років тому. Тоді на Землі ще не було розумних істот. В їхньому центрі є відомості про світ Джон-Ея. Від-стань до нього близько ста мільйонів світлових років.
Штурман жахнувся. Сто мільйонів світлових років! У яку безодню він залетів! Як він повернеться?
Його почуття страху даремне, пояснив один з господарів. Вони вкажуть автоматам корабля шлях назад. Вони могли б самі відправити гостя до рідної системи, але їх чекають в іншому вимірі. Розходження в часі мо-же викликати катастрофу.
Другий додав, що Джон-Ей може залишитися з ними. У них є можливості прискорити його фізичну ево-люцію і зробити безсмертним. Джон-Ей категорично відмовився.
Він пояснив, що хоче пройти шлях перемог, поразок і успіхів разом з рідною расою, на рідній Землі.
Господарі схвально перезирнулися, в знак приязні приклали долоні до грудей, а потім встали.
Знову політ у повітрі вразив Джон-Ея. "О, людино! Ти воістину станеш титаном, коли вийдеш з своєї ко-лиски Землі! — подумав він. — Поглянь, цього досягли твої старші брати в інших світах".
Господарі зупинилися біля велетенського сферичного залу. Вони пояснили, що ця сфера — колосальна подоба мозку. В ній створюються громіздкі речі з допомогою енергії потужних станцій. Матеріалом служить, так само як і в малих експериментах, світове поле…
Джон-Ей був у захопленні. Які разючі явища! Для людей Землі продовженням їх мозку служать руки, машини, верстати, інструменти. А мозок цих істот має таку гігантську потенцію, що за своїм бажанням формує матерію!
Господарі і Джон-Ей наблизилися до зорельота "Думка", зайшли в нього. Вони ознайомилися з апарату-рою корабля і зрозуміли принцип її роботи. Не гаючись, вони склали завдання автоматам.
От і все! Треба прощатися! Зворушений Джон-Ей обняв господарів, висловив свою глибоку вдячність. Вони обіцяли, що обов’язково прибудуть на Землю упродовж наступного мільйона років, щоб побачити, які там будуть зміни.
Джон-Ей не міг відвести погляду від променистих, прекрасних очей цих титанів. Йому хотілося назавж-ди зберегти в серці мрію про чудесний світ інтелекту…
І ось їх нема! Дві високі постаті майнули вздовж залу, зникли… "Думка" поволі рушила до виходу, ви-пливла в простір. Яскраво засяяли зоряні системи, в серці пройшов холодок страху. Знову у мандри, у пошуки!
Ні! "Думка" впевнено повертається, прямує по курсу. Гримлять двигуни, зореліт набирає швидкість. Пе-ред тим, як включити антиполе, Джон-Ей ще довго затуманеним поглядом дивився на гігантський палац — храм Розуму, що поволі зникав у безодні Всесвіту…
Один серед зірок
Трапилось непередбачене. Не вистачило антиречовини. Анти-поле зникло. "Думка" не могла летіти з надпроменевою швидкістю. Про це ясно свідчили прилади.
Джон-Ей, який уже був переконаний в успіху, схвильовано кинувся до телескопічної установки. Він уже в рідній Галактиці! До Сонця залишилося не більше п’ятисот світлових років. Яка невдача!
Що ж це? Він не зможе досягнути тепер потрібної швидкості.
