Шляхи титанів - Бердник Олесь
Все було неймовірно, надприродно, жахливо. Лихо впало на людство несподівано. Сіой сконструювала Керуючого авто-матикою планети. Це була складна квантово-гравітаційна машина з зачатками технічного мислення. Людство звільнялося від каторжної громіздкої праці, виходило на світлу дорогу прогресу. І ось Ро запропонував Сіой передати машинам функції всього мислення. Він твердив, що це створить умови для золотого віку. Сіой була категорично проти. Вона вважала, що найбільша радість для Людини — це мислення, здібність мріяти і здійс-нювати свої мрії. Тоді Ро пішов на злочин. Він і ряд інших вчених, що підтримали його, самочинно надали Ке-руючому агрегату функції мислення.
Сіой звернулась до суспільних організацій. Рада народів почала вимагати усунення Ро від роботи в галузі автоматики. Але тут трапилося страшне. Ро використав становище і пустив у хід безліч універсальних машин, які підкорялися Керуючому агрегату. Людство було зломлене. Більшість загинула, решта сховалась під землею. Купка вчених стала володарями світу з допомогою машин…
— Так з’явився цей Залізний Диктатор! — сумно сказав Іо. — Каста "володарів" потроху виродилася. Бездіяльність, розпуста, нікчемне життя привело всіх їх до загибелі. Залишився тільки Ро, якого ви бачили… І ще — Сіой!.. Бідна Сіой!.. Я знаю, Ро домагався ЇЇ кохання. Він любив її! Але, напевне, вона і в найкритичніші дні не згодилася! Вона, очевидно, в стані анабіозу… Вона — творець машини, і машина ж тримає її в полоні!.. Весь світ ліг перед волею Диктатора!.. — тихо закінчив старий вчений.
— Не весь, — заперечив Георгій. — Хіба ми прилетіли не з вільного світу?..
— А що ви можете зробити? — похитав головою Іо. — Вістки в свою систему не передасте, самі ж ви безсилі!..
— А ви, ви чому сидите, нічого не робите? — майже закричав Джон-Ей. — Хіба у вас нема технічних за-собів? Я бачу електронні і квантові машини, електрику. У вас є енергія і наукові знання…
Іо підняв суху руку, обірвавши запальні слова Джон-Ея. Потім витиснув з себе:
— Не все відразу. Ми готуємось до боротьби з Диктатором давно, але для цього потрібні сотні, а може, й тисячі років.
— Але ж ви помрете до цього часу! — вигукнув Джон-Ей. — Та й не тільки ви, а всі, хто тепер живе в підземеллях!..
Іо сумовито посміхнувся, лагідно поклав свою руку на плече Джон-Ея.
— Ну то й що? Ми помремо, але наші нащадки будуть вільними. Я певний, що вони не повторять нашої помилки!..
— Ви забуваєте, що за той час, доки ви готуватиметесь, Диктатор посіє страшне спустошення в багатьох системах!
— Іншого виходу нема! — схилив голову Іо. — Наш план розрахований на копітку працю багатьох по-колінь… Ми вже відшукали кілька підземель з залишками людей, об’єднали всі ресурси і знання. План такий: поступово дізнатися про основні життєві, енергетичні центри Диктатора, провести туди тунелі і одночасно знищити їх…
— А потім? — зацікавившись, запитав Георгій.
— А потім все буде просто!.. Всі автомати, всі машини без наказів Диктатора мертві. Це, може, наше ща-стя, що їм не надано можливості діяти самостійно… Після знищення Диктатора люди зможуть спокійно вийти на поверхню і відродити життя… Нікчемна потвора Ро не страшна без машин…
— Тисячі років! — не стримавшись, стукнув кулаком по кріслу Джон-Ей. — Нам теж доведеться вмерти в цих підземеллях!.. А тим часом залізна потвора може досягнути нашої системи.
— Не в тім річ, — перебив його Георгій. — Справа не в нас… Повернувшись до Іо, він з надією запитав:
— Невже не можна зненацька напасти на Диктатора і знищити його тепер?..
— Це неможливо. Вся поверхня планети контролюється локаторами. Ро знищує все, що не належить до світу машин…
Георгій знесилено опустився в крісло, замовк.
— Невже у вас не знайдеться добровольців, які б пожертвували собою? — запитав Джон-Ей у старого.
— Пожертвували? — здивувався Іо. — Для чого?..
— Звідки одержує Диктатор енергію? — продовжував Джон-Ей.
— Енергетичних центрів тоді було багато, — відповів старий вчений, — але основна маса енергії спря-мовувалась до Диктатора через параболічну антену в горах Віо-літта.
— Ми бачили її, пам’ятаєш, Георгію?! — вигукнув Джон-Ей. — Це чудово!
— Що? — не зрозумів Іо.
— Треба знищити антену, і Диктатор буде позбавлений енергії! Джон-Ей зірвався з місця, він торжеству-вав. Георгій з сумнівом похитав головою.
— Диктатор відновить антену або переключиться на інші, — вагаючись, сказав Іо. — В нього, напевне, є акумульована енергія… Ро не міг не передбачити такого випадку!
— Це єдиний вихід! — не заспокоювався Джон-Ей. — Ми зможемо тоді захопити наш корабель і вилеті-ти звідси!..
— А ми?— запитав Іо.
— Ви? Ви почнете нове життя, відновите цивілізацію!.. Наша система допоможе вам!..
— То що ж ми зробимо?..
Джон-Ей пройшовся по залу, розкуйовдив попелясте волосся.
— А ось що, — нарешті зупинився він. — Треба діяти негайно, доки Диктатор не знищив корабель. Ви-бухівка у вас є?..
— Спробуємо знайти…
— Треба кілька найпотужніших зарядів. Уранових. Підемо ми… і кілька ваших людей… Знайдуться охо-чі?..
Іо мовчазно підвівся з крісла, відчинив двері в коридор і кинув кілька слів. Через хвилину до залу ввійш-ло три юнаки. Блакитне вбрання щільно облягало їх прекрасні стрункі тіла. Вони стримано поглянули на гос-тей, потім підійшли до Іо і завмерли непорушно.
— Сини мої, — тихо почав говорити Іо. — Ви не знаєте колишнього прекрасного світу, який був на на-шій планеті до царства Диктатора. Ви народилися в підземеллях. Але таке життя недостойне людини. Ми вже почали впадати у відчай, гадаючи, що у нас нема виходу. Випадково до нас потрапили далекі друзі з іншої га-лактики. Вони теж потерпіли катастрофу. Але ясність думки підказала їм шлях до порятунку. Правда, рятуючи інших, рятуючи світ, треба комусь пожертвувати життям. Зате тоді прийде час, коли наші діти народжувати-муться під блакитним сонцем, а не в пітьмі, і навколо буде безкінечний світ, а не чорна яма, де важко дихати…
Наперед виступив високий, плечистий юнак з відкритим обличчям, чорними очима і вогненним волос-сям. Він м’яко перебив Іо:
— Батьку! Що треба робити і коли? Ми готові!..
Знову полон
…Георгій і Джон-Ей пробиралися ущелиною до резиденції Диктатора. їх вів юнак, один з тих, які йшли на смерть ради майбутнього. Інші, напевне, вже були недалеко від гігантської антени в горах. У точно призна-чений час, коли на небі з’явиться велике коло супутника планети Мані-оо, герої мусять включити атомну вибу-хівку, щоб знищити антену, а юнак, що проводжає гостей, проб’є накриття резиденції Диктатора. Георгій і Джон-Ей проникнуть всередину і знешкодять машину. Такий був план, розроблений позбавленими техніки лю-дьми проти всемогутнього Диктатора та його господаря Ро.
Ясно сяяли велетенські зорі на чорно-кривавому небі, примарні тіні людей стрибали по темно-рудих піс-ках. Десь на обрії періодично миготіли тонкі промені. Очевидно, там працювали якісь машини.
Нарешті, юнак зупинився. Вражені люди Землі тільки тепер помітили прозоре накриття ангара, де ховав-ся Диктатор. Воно здіймалось у незмірну височінь темного неба. Троє сміливців поповзли між скелями, тягнучи за собою циліндр з зарядом вибухівки. Метрів за сто від могутньої стіни ангара юнак зупинився, взяв циліндр собі і простягнув обидві руки людям Землі. Очі його горіли полум’ям відваги у слабкому промінні зір. Георгій і Джон-Ей гаряче потисли міцні долоні сміливця.
— Ім’я? Як твоє ім’я? — прошепотів Джон-Ей. Юнак нерозуміюче похитав головою, щось промовив ни-зьким мелодійним голосом.
— Ти забув, що ми не знаємо їх мови, а перекладної машини тут нема, — сказав Георгій.
Юнак махнув рукою і поповз до стіни. Незабаром він зник між нагромадженнями скель. На обрії посвіт-ліло. Хмарки в вишині засріблилися. Потім викотився краєчок блідо-зеленого диска. Це зійшов Мані-оо — су-путник планети. Серця людей стислися. Зараз! Час починати!
Глухий вибух струсонув землю. Яскраве, сліпуче сяйво з’явилося на обрії, розпливлося по небу і швидко згасло. Тільки темна хмара накотилася на Мані-оо і закрила його.
Георгій витер краплистий рясний піт з чола, стиснув руку Джон-Ея. Від ангара гримнув другий вибух. Він був набагато слабший, ніж перший. Люди Землі зірвалися на ноги і побігли прямо до ангара. їм назустріч ішов, затинаючись, ніби уві сні, юнак. На скроні у нього темніла рана, по грудях стікала кров. Він впав на зем-лю і затих. Джон-Ей схилився над ним, послухав серце. Воно не билось!
— Прощай, друже, — тихо промовив Джон-Ей. Георгій поцілував мертвого, схопив товариша за руку, і вони кинулись у велетенський отвір, що був прорваний вибухом. У відсвіті зір вже бовванів недалеко їх зореліт, оточений рядами машин. Вони стояли непорушно і грізно. Значить, Диктатор позбавлений енергії?! Швидше до корабля!..
Але радість космонавтів виявилась передчасною. Не встигли вони проминути й кількох дів напівсфер, як попереду виникло слабке фіолетове сяйво. Потім воно стало сильнішим, чулося тихе гудіння.
Георгій злякано зупинився. Волосся в нього заворушилося.
— Це Диктатор! — у розпачі вигукнув він. — Тікати до корабля! Швидко!
Друзі, не розбираючи, де машини, де проходи, кинулися, падаючи і знов встаючи, до зорельота, який ви-сочів у туманному освітленні далеко від них. Ось скоро, зараз рідний корабель захистить їх від потвори!..
Та раптом яскравим полум’ям спалахнула велетенська на-півсфера Диктатора, на антені вгорі запалахко-тіли іскри, і люди зупинилися безвільні, паралізовані. Туман непритомності відчаю покрив їхню свідомість…
Коли вони отямилися, навколо знову заливав увесь простір океан сліпучого світла, перед ними непоруш-но стояв Диктатор і праворуч, під прозорим накриттям, як і раніше, стояла прекрасна жінка, творець жахливої машини.
— От і все, — ледь чутно прошепотів Джон-Ей.
Біля Диктатора щось поворухнулось. Наперед виступила зморщена постать Ро. Він тримав у руках по-ртативний пульт із золотистими дисками. Чорний рот торжествуюче сміявся. Сміху не було чути, космонавти розбирали тільки якесь огидне хлюпання. Та ось Ро заспокоївся, спохмурнів і урочисто сказав:
— Ви намагалися боротися зі мною, безкінечно могутнім і непереможним! Погляньте!..
Яскраве світло дня раптово погасло.
