Шляхи титанів - Бердник Олесь
— Я радий за тебе. Але чи впевнений ти в ус-піху?..
— Абсолютно! Збереглися всі тканини. Ми тільки відновимо їх життєздатність.
Аеровел підійшов до пульта, натиснув кнопку виклику. Відразу ж в приміщенні з’явилось кілька чоловік. Вони наблизились до підвищення, на якому лежало тіло людини, і зупинились, очікуючи розпоряджень вчено-го.
Аеровел кивнув їм, включив апаратуру. Над столом навис велетенський кожух, з нього виходило ледве чутне, але потужне гудіння. Рефлектори спалахнули блакитним промінням, під прозорим накриттям попливли зеленкувато-фіолетові хвилі. Асистенти схилилися над екранами, уважно дивлячись з їх допомогою на труп.
На маленьких екранах пульта відмічались зміни, що відбувалися в організмі людини, яку воскрешали. Аеровел, не відводячи погляду від пульта, тихо говорив:
— Ти розумієш, все відбувається дуже просто. Раніше, упродовж сотень тисяч років наука шукала живий синтетичний білок, щоб вертати мертвих до життя або продовжувати життя взагалі. Останні дослідження пока-зали, що в цьому нема необхідності. Здійснюється атомно-молекулярна перебудова живої речовини — і ніяких додатків живого білка!
Безсмертя — це практично регулярне стимулювання клітин організму з допомогою ось цієї активізуючої апаратури. Воскрешення — це відновлення функціонування всіх зв’язків організму з допомогою відновлення попереднього розташування клітин. Це можливо до того часу, доки організм не розклався.
— Коли ж ти запропонуєш відкрити еру безсмертя? — тихо й урочисто запитав Ліахім.
— Це вирішить Космічна Рада. Інститут приготував усі матеріали, апаратуру. Але я проведу експеримент тепер. Джон-Ей буде не тільки воскрешений, а й першим введений в безсмертя.
Гудіння всередині накриття припинилось. Кожух поплив угору. Один з асистентів тихо промовив:
— Всі зв’язки в організмі відновлені, вуглецеві нашарування видалені.
Аеровел кивнув, ще кілька секунд мовчазно спостерігав зображення на екранах.
— Ось бачиш, — заговорив він, — магнітно-біологічне поле, згідно закону неповторності даного індиві-да, відновило абсолютно таке ж співвідношення клітин і молекулярно-кристалічних структур в організмі, як і при житті. Тепер можна…
— Стимулятор! — приглушеним голосом промовив Аеровел.
Ліахім поглянув на шкалу і жахнувся. В конденсаторі нагромадилася енергія в мільйони вольт! Аеровел дав команду автоматам. Асистенти, які стояли біля стола, здригнулися. Тіло Джон-Ея підстрибнуло і знову за-вмерло. Та ось на темних круглих екранах пульта засяяли золоті зірочки, вони збільшувались, витягувались, перетворювались у змійки.
Через хвилину ясні живі зиґзаґи весело забігали по темному полю, повідомляючи про те, що людина вос-кресла.
Аеровел витер рясний піт, що виступив на високому матовому чолі від хвилювання, і з радісною посміш-кою подивився на товариша.
— Ну?..
— Я вражений, — прошепотів Ліахім. — Покажи мені його. Вчені підійшли до столу. Асистенти шаноб-ливо розступилися. Ліахім побачив за накриттям постать людини, закутану тонкою сіткою. Груди її здригались.
— Звільнити тіло! — наказав Аеровел.
Асистенти швидко прибрали сітчасті електроди, прозоре накриття і відступили від підвищення. Оголене тіло Джон-Ея було блідо-синім. Та ось воно поступово наповнювалось фарбами, рожевіло. Червоні плями з’яв-ились на жовтому худому обличчі, перетворилися в суцільний рум’янець. Задрижали повіки, розтулилися і зно-ву закрились вуста. Минуло кілька хвилин серед повної тиші.
М’язи людини напружились, рука зарухалась і лягла на очі, ніби затуляючи їх! Джон-Ей тихо звівся на лікоть і сів. З-під долоні подивився поперед себе. Його туманний погляд зустрів уважні очі Аеровела, наповни-вся здивуванням, ковзнув униз, па блакитний плащ вченого, перескочив на інших присутніх. З його вуст зірва-лись слова, незрозумілі вченим…
Аеровел швидко включив зв’язок з Космічною Радою, викликав апаратну машину пам’яті. На пульті за-горілась зелена лампочка.
Губи Джон-Ея знову здригнулись, заворушились.
— Де я? Що зі мною? Хто ви? — перекладала машина запитання людини з минулого.
— Ви на рідній планеті, Джон-Ею, — відповів Аеровел. — Ви повернулись додому через десять тисяч років після вильоту експедиції. Згідно заповіту ми воскресили вас…
— Десять тисяч років, — вражено прошепотів Джон-Ей. По його худих щоках покотилася прозора сльо-за, руки судорожно стиснулися в кулаки. — Воскрешення… Безсмертя… Ми не помилилися в своїх… мріях?..
— Ні! Ви не помилились! — твердо промовив Аеровел. — Але про це потім, коли ви будете зовсім здо-ровим…
— Нарешті! — вирвалося з пересохлих вуст Джон-Ея і він, збліднувши, зі стогоном відкинувся на спи-ну…
Серце Аеровела говорить
Аеровел стояв на березі ріки й задумливо дивився в нічну імлу. У вирі — внизу — колихались далекі зо-рі. Над обрієм періодично пролітали різноколірні вогні — штучні супутники планети десь під хмарами в тем-ному небі золотився в промінні прожекторів повітряний палац для дітей — майбутніх космонавтів. Здалека до-линули звуки симфонії — та мелодія проникала глибоко в серце і будила давно заснулі бажання та почуття…
Що ж вона говорила? Чого хотілося Аеровелу? Хіба не все ясно? Хіба не здійснюються найкращі споді-вання і мрії тисяч і тисяч поколінь? Хіба не має найстаріший вчений всього, що може бажати людина?.. Здаєть-ся, має. Напевне, все є. Але на серці неспокій… Серце — ти, скільки існує людство, викликаєш тривогу, бунту-єш кров!..
Аеровел заплющив очі. І ось тінню з’явилася перед ним постать. Вона… Знову вона!.. Кохана моя, Осін-ній Лист, чому ти так довго переслідуєш мене? Відпусти, дай мені волю перед безсмертним шляхом!..
І здається вченому, що здіймаються вгору прозорі руки і на тлі зірок благословляють його. Звідки ці ви-діння? Мабуть, з дна душі підіймається древня каламуть наївної віри в чудеса! А може, ця віра була інтуїтив-ним відчуттям можливості для людей стати безсмертними, всемогутніми? Може, тому і створювали люди богів і наділяли їх тими якостями, про які мріяли самі? А тепер! Тепер люди одержали сили могутніші, ніж всі боги стародавніх народів! Та все ж не задовольняє одна тільки могутність людину, одна тільки можливість розкрива-ти найнеймовірніші таємниці. Є ще одна таємниця, що вічно кличе і буде кликати кожного до розв’язання. Жі-ноче серце! Ніжне, сповнене кохання і вірності, готове на самопожертву і смерть ради коханого! В ньому теж — безкінечна таємниця, до нього вічне устремління, в ньому — майбутні покоління і розшуки смислу буття!..
Аеровел посміхнувся. Треба йти. Досить сентиментальних міркувань. Скоро знову збереться Космічна Рада і потім — небувалий експеримент. Треба підшукати сильних людей для здійснення задумів, перевірити кожну деталь.
Кілометрів два вчений брів через трави в степовому заповіднику. По шляху з-під ніг злякано стрибнули два зайці, недалеко пробігла козуля. З-за щільної огорожі широколистих пальм і дубів виблискував сферичний ковпак над віллою Аеровела. Вчений швидко вибрався на гладеньку доріжку і через кілька хвилин був у своєму кабінеті.
Там Аеровела зустріли тиша і спокій. Він давно жив один, і рідко коли його турбували сини чи внуки або діти внуків, запрошуючи на різні свята. Сьогодні передбачалась серйозна робота над старовинними матеріала-ми, і тому вчений прийняв спеціальну електробіологічну ванну між двома рефлекторами для стимуляції мозку. Потім сів на стілець, присунув папку із сірими аркушами законсервованих паперів, магнітофонні плівки дале-ких часів. Але йому перешкодили. Над столом загорілась лампочка виклику, на екрані з’явилося обличчя Іскор-ки. Вона винувато посміхнулась, тихо сказала:
— Пробач мені, Аеровеле. Ми здобули записи автоматів того корабля. Серед них є плівки кінофільмів з планети, де панує Диктатор… цей самий… Залізний Диктатор! Я вважаю…
— Давай! Давай, Іскорко! — схвилювався вчений. — Ти молодчина. І нічого вибачатися… Я саме над цими матеріалами працюю…
— Висилаю автоматичною поштою, — відповіла дівчина, зашарівшись від похвали вченого. Екран погас.
Незабаром у стіні ліворуч стола відкрився отвір, і на стіл випав пакунок з кількома плівками. Аеровел ді-став старий апарат для проектування плоскої плівки і підключив його до просторового проектора.
Вчений, хвилюючись, ввімкнув апарат. Зараз він побачить те, що вони чули на словах, — трагічні карти-ни загибелі експедиції, переліт у царство Диктатора, планету, де люди борються з світом машин…
У повній тьмі виник куб простору, загорівся рожевим світлом. Перед вченим попливли епізоди найней-мовірнішої експедиції в бездонні глибини Космосу. Аеровел забув про час, забув, скільки він просидів на стіль-ці, що йому треба робити. Він схилявся перед незрівнянним героїзмом людей, своїх предків, і розумів, що завжди буде торжествувати в світі людський розум, що світле, красиве, наповнене любов’ю і боротьбою життя пе-реможе всі чорні сили у Космосі…
Але ось з’явилися кадри, зняті на планеті, в приміщенні Диктатора. Плівка помутніла, почала перерива-тись Ніби якась сила виводила з ладу апарати, і вони не могли нормально діяти…
Ось показалися ряди напівсферичних машин-слуг, яскраво освітлене блакитним світилом коло чорної підлоги, зеленкувато-прозорий горб Диктатора, огидна постать Ро… Знову затемнення!.. І, нарешті, потворні машини несуть оголене тіло людини в якесь прозоре накриття. Ах, це ж Георгій — начальник експедиції!.. А ось і жінка на п’єдесталі…
Аеровел здригнувся від несподіванки, впився очима в неземне видіння. Плівка закінчилась… Вчений по-хапливо повернув плівку назад і почав переглядати знову. На потрібному місці зупинив кадр… Мов жива, ви-никла перед ним постать вогненноволосої красуні. Обличчя її, ніби вирізьблене найтоншим різцем скульптора, випромінювало спокій, сум і чекання. Волосся важкими хвилями закривало маленькі округлі груди, і здавалося, що то струмився навколо тіла клубок променів…
Аеровел заціпенів. Гаряче забилося серце. Серце? Чому саме воно?
О, яка прекрасна істота! Який світлий розум мусить бути в неї! І там, у тому світі, панує машина, вона стереже живий розум в стані напівсмерті! Ні! Не можна допустити цього! Розбити морок, розвіяти огидне царс-тво потвор, відновити прекрасну цивілізацію!..
Аеровел включив апарат зв’язку.
