Казка на косичку - Галицька Олена
Струснувши його щосили, кинула у кущі і звернулася до мандрівників: "Ласкаво просимо!".
Розділ 16
НЕПОРОЗУМІННЯ ТРИВАЮТЬ НЕДОВГО
– Дякую, – саркастично буркнула Хатинка на Курячих Ніжках і накинулася на химериків:
– Ах ви хулігани нещасні! Трохи дитину не покалічили! Діано, швидше давай аптечку!
– Вибачте нас, будь ласка! – ввічливо попросила друзів Ва Маккам. – Це наша вина. Ми забули про химериків, не попередили їх про ваш візит і не запобігли біді. Не треба ліків, зараз ми все виправимо.
Маленька Бабка Йожка, розмазуючи по обличчю сльози та пилюку, роздивлялася побиті колінці і зовсім не горіла бажанням бути розмальованою зеленкою чи йодом та закутаною у бинти. До того ж ніс розпухнув, а на лобі здулася велика шишка. Вона зацікавлено глянула на дивну дівчинку.
Ва Маккам, а за нею Ламля і Дебе взялися за руки та оточили бідолаху. Ніхто не розчув їхнього шепотіння, але коли круг розімкнувся, друзі побачили усміхнену Маленьку Бабку Йожку, цілу і неушкоджену. Вона скочила на ноги, наче нічого й не було.
– А ви хто такі? – підозріло спитала Хатинка на Курячих Ніжках, закриваючи собою Маленьку Бабку Йожку і відтісняючи її від нападників, які все ще засоромлено колупали ногами пісок на стежці.
– Ми живемо у Чорному Замку Потворському, – хором відповіли дівчата і по черзі представилися:
– Дебе.
– Ламля.
– Ва Маккам.
– Дуже приємно, – Хатинка на Курячих Ніжках почала потроху тепліше ставитися до нових знайомих.
– А ви – Творче ПО із Меджиквуду? Кінематографічна група? Будете знімати фільм? А коли кастинг? Потворки, перебиваючи одна одну, підступили ближче. Вони так раділи, що нарешті дочекалися своєї мрії!
– Що таке "кастинг"? – здивовано запитала мала. – Ми не з Меджиквуду, ми із Завороженого Лісу.
– Це одне й те саме. Ми чекаємо звідти представників Творчого ПО, – відповіла Ва Маккам.
– Я нічого не чула ні про яке Творче ПО. Хіба що… Всюдисуща Сорока щось таке казала, – згадала Маленька Бабка Йожка. – Здається, вона придумала створити мультфільм про Заворожений Ліс!
Потворки перезирнулися і позадкували. Хто тоді ці незнайомці? Що вони роблять в Саду у Лотароза?
– Кастинг це коли серед претендентів вибирають людину, яка найбільш відповідає творчому задуму, – вийшов вперед Івась. Він останнім опинився на "полі бою", бо намагався вгамувати та прив'язати Рітарі і Горбоконика в той час, коли Діана та Пустельник кинулися виручати Маленьку Бабку Йожку з біди. – На жаль, у нас інша ціль. Ми – наукова експедиція і хочемо дослідити велику бібліотеку Веліюра Лотароза, якщо він, звісно, нам це дозволить. А ще – обстежити при можливості ваш знаменитий замок. Хлопець нічого не став говорити про АНІЩО. Промовчав він і про Діану та її мету.
Потворки розчаровано перезирнулися. Івась помітив їхнє невдоволення і швидко сказав:
– Але це чудова ідея! Можна створити цікаве кіно про всіх нас! Ми всю дорогу знімали нашу подорож на портативні камери, навіть у найскладніших місцях. Якщо ви дозволите… якщо запросите нас… і кастинг…
Він не встиг договорити. Потворки радісно загомоніли, обступивши хлопця. Ламля аж підскакувала у захваті. Звичайно, вони раді гостям! Вони нададуть усім притулок, все покажуть і розкажуть! Ва Маккам схопила Івася за руку, готова прямо зараз розказати йому про бібліотеку. Але Дебе охолодила її ентузіазм.
– Спершу треба провести гостей до замку. Розташувати їх якнайзручніше. Коня та верблюда завести до стайні. Хатинку, – вона трохи подумала, – мабуть у велику камінну залу, до Карно. Ми так нашого динозавра кличемо, – пояснила вона. – Хлопцям віддамо кімнати на першому поверсі, а дівчата, якщо не проти, влаштуються разом з нами. Які піжамні страхвечорниці можна буде влаштувати! І, звичайно, вечеря!
План Дебе ухвалили одноголосно. Хатинку на Курячих Ніжках трохи нервувала перспектива динозаврового сусідства, до того ж камін… відкритий вогонь… Це неабияка загроза її солом'яній стрісі! Але не залишатися ж під голим небом! Якщо у цьому замку є величезні кімнати, здатні вмістити цілого карнозавра , то може знайдеться якась, трохи менша кімнатка і для неї?
Розділ 17
СТРАШНІ КАЗКИ
Після вечері дівчата влаштували піжамну страхвечорницю, щоб повеселитися і краще познайомитися. Вони з'їли цілу тацю тістечок, запиваючи їх какао. Нарешті Дебе склала ручки на пухкому животику і почала:
– Серед страшного-престрашного лісу стояв страшний-престрашний палац. Там у жила принцеса …
– Страшна-престрашна, – незворушно додала Ва Маккам.
– Нічого вона була не страшна, – заперечила Дебе, – навіть непогана на вроду. Просто вона була зачарована страшною-престрашною чаклункою, яка перетворила принцесу на страшну-престрашну вербу, засохлу та покручену.
– Жодного зеленого листочка… – знов втрутилася Ва Маккам.
– Не хочете слухати – не буду розповідати, – образилася Дебе.
– У тебе що не казка, то принцеси, любов та сльози. Нехай нам краще страшну-престрашну казку наша гостя розповість. Може, щось новеньке почуємо, – запропонувала Ламля. – Про що ви у місті розповідаєте?
Маленька Бабка Йожка трохи подумала та почала:
Одного ясного рожевого вечора маленька Хмаринка бігла по небу слідом за своїми старшими сестрами, як раптом Сонце, що саме ховалося за горизонт, перейняло її. Хмарка почала викручуватися із міцних сонячних променів та заволала: – Пусти мене будь ласка, я поспішаю додому!
– Зачекай! Я хочу зробити подарунок одній дівчинці. Вона дуже слухняна та ввічлива. Завжди така спокійна, так соромливо лякається всього незвичного! Дуже розсудлива: сто разів прорахує свої вчинки, ніколи нікуди не піде незнайомим шляхом...
– Ну а я тут до чого? – пручаючись з усіх сил, закричала Хмаринка.
– Ти така біла й пухнаста! З тебе буде прегарна ковдра. Скоро на небо вийде мій молодший брат Місяць. Він віднесе тебе тій дівчині та укриє її, коли вона ляже спати. Ото буде їй сюрприз! От вона зрадіє!
Місяць вже наближався. Хмаринка відчайдушно чинила опір, як раптом… Юнак-шибайголова, який саме повертався з полювання, побачив цю небесну сварку. У його сагайдаку залишалася одна-однісінька стріла. Піднявшись на високу скелю, пустив він ту стрілу в небо – бездумно, безоглядно, наче міг дістати самого Сонця…А Сонце раптом злякалося й випустило Хмаринку, яка швидко-швидко полетіла собі додому…
Дебе, яка дуже хвилювалася за Хмаринку, полегшено зітхнула – все скінчилося добре, а Ламля знизала плечима: мовляв, що тут такого страшного? Не встигла Маленька Бабка Йожка пояснити, як Ва Маккам зневажливо спитала:
– Ти хоч знаєш, з чого зроблені хмари? З води. Уяви собі: ти лягаєш спати, засинаєш собі тихесенько, і тут на тебе виливається декілька діжок холодної рідини. Хочеш сказати, що ти не злякаєшся?
Ламля знизала плечима, наче їй за комір дійсно плюхнули води, а потім почала тихесенько хихотіти.
– Давайте, я вам розповім страшну історію про будинок, який щоночі так заростав плющем, що на ранок сусіди наввипередки бігли до нього із сокирами, щоб прорубати двері, – запропонувала Маленька Бабка Йожка. – Бо інакше мешканці цього будинку не могли вийти назовні.
– А в цій казці чого треба лякатися? – не вгавала роздратована Ламля.
– Уяви собі: ти приїхала в це містечко на канікули. Зранку зібралася, наприклад, на річку або в ліс по гриби, або в гості… Ідеш собі спокійнісінько вулицею, а ту назустріч біжить юрма місцевих і усі із сокирами напереваги! СТРАААААШНО???
Дівчата засміялися і разом кинули подушки у Ва Маккам. Та ледь відсахнулася:
– Дядько Юр добре вміє страшні казки розповідати. Найстрашніші, мабуть, були б про АНІЩО, але про це він мовчить. Саме пішов туди. Вже декілька днів його нема…
Діана почала уважніше прислухатися до розмови. Як їй більше дізнатися про це жахливе та небезпечне місце, у якому Веліюр Лотароз тримає її нареченого? Як признатися дівчатам, що вона тут лише через нього і зробить усе можливе заради його звільнення?
Розділ 18
ОСТАННІЙ З ДИНОЗАВРІВ
Хатинка на Курячих Ніжках влаштувалася в затишному куточку зали подалі від каміна і уважно слухала розповіді мсьє Карно. Той грівся біля вогню, час від часу підкидаючи дрова та перевертаючи розжарене вугілля коцюбою, яку тримав непомірно малими для його велетенського тіла ручками.
– Веліюр Лотароз знайшов мене в АНІЩО. Я був усередині величезної криги, яка плавала у просторі. Завдяки його турботі я відтаяв і ожив, але й досі весь час мерзну, – зітхнув страшний зубастик і похнюпив величезну голову.
– То славні були часи, коли ми володарювали на планеті! Понад сто мільйонів років тривало наше життя на Землі. Цей період вчені навіть назвали ерою динозаврів!
Якою затишною тоді була Земля! Яка гарна природа, не те, що зараз! Птахи не цвірінчали з раннього ранку, метелики не допікали, квіти не викликали алергії – їх спочатку просто не було! Замість дерев росли саговники з довгими стовбурами і листям як у пальм. Високі хвощі нагадували нинішні ялинки, деревисті папороті щільно вкривали землю і пишними вітами звисали над головою. Заводі численних боліт та озер заросли плаунами, повітря навкруги було тепле та вологе! І навколо самі динозаври! На землі, у воді та повітрі!..
Так і бачу: у небі сваряться дрібні птеродактилі – летючі ящірки трохи завбільшки з горобця. Аж звідкись стрімко вилітає здоровенний дракон із довгим дзьобом, широко розмахує перетинчастими крилами та розганяє шибеників. Птеродактилі, як і нинішні кажани, не вміли злітати з землі. Їм доводилося залазити на дерево або скалу і вже звідти вони могли багато годин ширяти у повітрі на нерухомо простягнутих крилах…
Тим часом із заростей папороті суне до води діплодок. Він досхочу наївся листя, наковтався каміння, але все одне незадоволено хльоскає по землі довжелезним хвостом. Може, за ним женеться якийсь хижак, але хіба можуть бути вороги у такого велетня? На поверхні його голова на довгій шиї пливе, наче водяна змія…
Якими словами можна описати битву тиранозаврів? Вони посварилися через територію і б'ються на смерть! Їхні потужні щелепи з кинджалоподібними зубами здатні зламати будь-яку кістку. Ці хижаки були більші і страшніші навіть за нас, карнозаврів.
Не кажу вже про дрібноту – космогнатусів розміром з курку, мікроцератопсів, летючих мікрорапторів, які нагадували папуг, морських ларіозаврів! Їх було так багато, кожного на ім'я й не згадаєш! Вже не пам'ятаю, кого я бачив на власні очі, а про кого мені розповідали родичі, але й досі перед очима виникають знайомі картини нашого тодішнього життя.
