Казка на косичку - Галицька Олена

Раптом страшна думка блискавкою промайнула в його голові.

Розділ 29

СТРАШНА ПОМСТА

Зараз станеться щось непоправне, подумав Лотароз. Він кинувся до брата, хотів попередити його, але Аркаріус вже стояв на краю тераси, розправляючи свої великі білосніжні крила.

– Летимо разом, – простягнув він руки до молодої. – Ти побачиш, як чудово в небі! Яка це насолода – літати, мов птахи! Яка неповторна земля з висоти! Я так давно мріяв про польоти разом з тобою.

– Ні, ні, – з натугою посміхаючись, відповіла вона. – Ти лети, а ми помилуємося твоїм летом. – І додала зловісним шепотом, нахилившись до свого брата: – Скоро все це стане наше! Нарешті ми розбагатіємо. Досить вже займатися дрібним ворожінням! Ми заберемо цей замок назавжди з усіма його багатствами!

Лотароз почув останні слова і пізнав цей лихий голос. "Зупинися, Аркаріусе", – хотів крикнути він, але не зміг вимовити ані слова. Сили наче покинули його. Відьмацький трунок, який Лотароз встиг скуштувати разом з усіма гостями, збив його з ніг. Він впав на підлогу наче неживий і не бачив, як його улюблений старший брат, стрепенувши крилами, полинув було в небо, але раптом завмер на пів польоті і безсило полетів на землю зі страшної висоти. Не бачив, як зламалися білі крила. Не чув, як моторошно захихотіла чаклунка.

Гості, що були на терасі, один за одним опускалися на землю. Чаклунка чорною хмарою кружляла навколо, дико регочучи і промовляючи страшні закляття. "Тепер все моє, МОЄ, МОЄ", – волала вона.

Була вже глупа ніч, коли Велюр Лотароз прийшов до тями. Чорні зловісні тіні сновигали терасою.

– Треба все тут гарно прибрати. Ніщо не має нагадувати про старих господарів замку, – почувся вже знайомий голос. "Ніщо, ніщо…" – бриніло в голові Лотароза. Тепер нічого не буде. Тепер буде АНІЩО!!!

Лотароз спробував піднятися. Сили потроху поверталися. Він лише пригубив чарку зі смертельним напоєм і тому залишився живий. Але чи зможе він протидіяти злодіям? Треба десь сховатися на деякий час. АНІЩО! Там його ніхто не знайде, а далі подивимося, з люттю подумав він. Брата вже не врятувати – він впав з величезної висоти замертво, отруєний підступною нареченою. Але помста буде страшна і не забариться!

Велюр Лотароз замовк. Він надалі дивився у далечінь, подумки пригадуючи ці страшні події. Слухачі затамували подих. Нарешті Маленька Бабка Йожка не витримала:

– Що було далі? Як ви помстилися цій… Маккам, – вона, наче вибачаючись, глянула на потворку.

– Пройшов деякий час, поки я поновив свої чарівні сили. Я ховався в АНІЩО і складав плани помсти. Загарбники замку гадали, що винищили усіх його мешканців і тому поводилися недбало, не турбуючись про свою безпеку. Відтепер я був спроможний нанести удар у відповідь.

Одного за одним я винищив усіх ворогів. Залишилися підступна наречена зі своїм спільником. Його я, – тут він трохи помовчав, ніби збираючись з силами, – його я скинув з тієї самої тераси, де загинув мій брат, а потім вщент зруйнував її. Але на жінку, яка б мерзенна вона не була, в мене рука не піднялася. Я відправив її до АНІЩО і... як би це сказати правильно… Перетворив. На трьох чарівних дівчаток – це ви, мої любі!

– Дебела… млява… Маккам… Дебе, Ламля і Ва Маккам, – зачаровано прошепотіла Маленька Бабка Йожка. – Так от чому у вас такі дивні імена! – скрикнула вона.

Потворки були зовсім збиті з пантелику. Помітивши їхню розгубленість, Веліюр Лотароз сказав:

– Не хвилюйтеся, мої любі! Ви зовсім не такі, як вона. Кожна особистість, навіть на перший погляд найнеприємніша, навіть така зла і підступна, як та жінка, має за душею щось добре. Треба просто вміти це розпізнати. Вам я передав найкращі здібності цієї чаклунки, найліпші риси її характеру.

Потім, посміхнувшись, додав: – Кожна з вас чимсь схожа на неї. Дебе – любов'ю до пиріжків, Ламля – здібністю годинами крутитися біля дзеркала, Ва Маккам так само зосереджена та цілеспрямована. Але, запам'ятайте: ви це ви і ніхто інший! Ніякі спогади про минуле не мають зіпсувати ваше життя!

Маленька Бабка Йожка тільки-но відкрила рота, щоб щось спитати, як сторонній шум привернув увагу присутніх. До них долинули веселі голоси, вигравання дзвоників, звуки веселої музики. До галявини бігла Прибирашка і щосили кричала:

– Гості!!! До нас приїхали гості! Багато гостей, а ви тут сидите!!!"

Усі, навіть потворки, миттєво забули про моторошну розповідь Лотароза.

Розділ 30

У РОЗПАЛІ ВЕСЕЛОЩІВ…

В небо злітали метелики, які враз ставали повітряними кульками і кружляли над головами, а потім знову ставали метеликами і, наче віялами, обмахували крилами розпашілих гостей. Велетенські кульбаби роздавали усім бажаючим білі мережані парасольки від сонця. Стрічки серпантину здіймалися вгору, розкручувалися, а потім падали в траву різнокольоровими змійками. В Саду у Лотароза розпочалися святкові гуляння.

Тут були усі. Маленька Бабка Йожка радісно обіймалася із заворожцями, які, довідавшись про зйомки фільму, вирішили теж навідатися до Чорного Замку Потворського. Святково вбрані чарівнички пурхали навкруги і, перебиваючи одна одну, ділилися з друзями останніми новинами із Завороженого Лісу.

Чаро Піч пихкала смачним димком поруч із Хатинкою на Курячих Ніжках і передавала безліч привітань від Рипучого Вітряка і Млина-Водолія, які через особисті обставини не могли скласти їй компанію. Принцеса Льодяничка і Князь Паморозко розповідали усім бажаючим про свою подорож до Антарктиди.

Пані Лиса манірно прогулювалася стежкою разом з причепуреними Зайцем та Зайчихою, Мудрим Котом та Білосніжкою, в той час як Прибирашка розважала їхню малечу, влаштувавши екскурсію до замку.

Пан Ведмідь, важно розташувавшись у шезлонзі біля басейну, про щось неспішно розмовляв з Десмодом Кедом. Вампір, який не виносив сонячного світла, був у сонячних окулярах і ховався в затінку, натягнувши на голову замість бриля здоровенну лопушину. В руках він тримав бокал томатного соку із соломинкою та малесенькою коктейльною парасолькою.

Всюдисуща Сорока скакала серед присутніх і голосно стрекотіла, намагаючись усім розказати, що це саме вона придумала зняти кіно про Країну Потворію.

Молодь влаштувала спортивні змагання на Безкраїй Галявині. Суддею призначили мсьє Карно, і він був у захваті від здібностей заворожських спортсменів. Слоненя Джу грав у баскетбол з жирафеням Плямкою. Білки виграли командну першість у стрибках, мавпочки взяли гору у спортивній гімнастиці. У перегонах, звісно ж, перемогло черепашеня, яке просто не рушило зі старту. Коли захекані бігуни поверталися, першим на місці було воно.

Звісно, влаштували й танці. Тут примою була Ламля. Вона пурхала, майже не торкаючись землі, робила викрутаси і піднімалася на носочки як справжня балерина. Їй у пару став Веліюр Лотароз: він підтримував маленьку танцівницю за талію, піднімав над головою, крутив за руку наче дзиґу. Діана танцювала у парі з Пустельником. Вперше за останній час її обличчя осявала щаслива посмішка

Дебе уважно слухала Чаро Піч, ретельно щось записуючи. Хатинка теж занотовувала якісь поради – інтернет це добре, але що може бути кращим за старі перевірені рецепти!

Ва Маккам з Івасем, навантажені кінокамерами, переходили від однієї групи до іншої. Яка гарна нагода в усіх взяти інтерв'ю для майбутнього фільму! Їм допомагала мадам Белла, час від часу пихкаючи вогнем і налаштовуючи необхідне освітлення.

Зненацька, крізь веселий гомін, сплески сміху та хвилі музики Маленька Бабка Йожка почула звук машини, що під'їхала під замок. Звук був дуже знайомий. Важкі металеві ворота зарипіли, відчиняючись.

– Мамо і тато приїхали, – не тямлячи себе з радощів, закричала вона і побігла назустріч.

– Привіт, моя люба, – міцно обійняла її мама.

– Як ти виросла, – поцілував її тато.

До новоприбулих вже поспішали дідусь та бабуся.

Маленька Бабка Йожка озирнулася:

– Бабуся, а я вважала, що ти – Хатинка на Курячих Ніжках! – здивовано промовила вона. – Дідусю, а ти схожий на чарівника! Це ти був Веліюром Лотарозом? А замок, всі інші – все це справжнє?

– Дитинко, час додому, тебе чекає школа, – зітхнула мама.

– Канікули для всіх скінчилися, – додав тато, глянувши на Івася.

– Канікули не закінчуються, вони просто перериваються на навчання, – примирливо сказала бабуся.

– До того їх, при потребі, завжди можна собі додатково влаштувати, – посміхнувся у вуса дідусь.

Маленька Бабка Йожка їхала додому. Вона сиділа поруч з Івасем, тримала на руках Брудька і думала: "Тут було чудово, але я вже трохи скучила за своїм звичайним життям. Але все ж таки, як дивно раптом опинитися не там, де ти досі була! І що тепер там, де була? Чи залишився на своєму місці Чорний Замок Потворський після мого від'їзду? А Сад Лотароза? А Заворожений Ліс і Кришталева Галявина? Чи існують насправді чарівнички, звірі, потворкі, Арахней і Діана, Льодяничка і всі-всі-всі? Треба буде обов'язково повернутися і перевірити.".

Ще одна невиразна ідея спливала в її голові. Якби Маленька Бабка Йожка була доросла, вона б, мабуть, сформулювала її так:

"Кожна істота живе у своєму, тільки їй притаманному світі. Дуже важко уявити всю велич того світу, а найважче – те, що він складається з інших, але так само величних світів інших істот".