Два веронці - Вільям Шекспір
Туріо
А панна чула про моє багатство?
Протей
О так, і вас шкодує.
Туріо
А чому?
Джулія
(вбік)
Тому, що все воно ослу належить.
Протей
Адже ж маєтки ваші у заставі...
Джулія
Іде пан герцог!
Входить герцог.
Герцог
Туріо! Протею!
Ну, як ся маєте, мої синьйори?
Хто з вас синьйора Егламура бачив?
Туріо
Не бачив я.
Протей
І я його не бачив.
Герцог
А донечку мою?
Протей
Не зустрічав.
Герцог
Тоді втекла вона до Валентина,
Й до неї приєднався Егламур.
Так,- певно це, бо їх брат Лоренс бачив,
Проходячи по лісі, де моливсь він.
Він знає Егламура й запевняє,
Що з ним була й вона, хоч не впізнав
Під маскою її лиця. Збиралась
Вона до брата Патріка на сповідь;
Але ж у брата не було її!
Тож певен я, що справа тут нечиста...
От і прошу: без зайвих слів, панове,
Сідлайте коней і скачіть мерщій
Туди, де шлях здіймається на гору,
До Мантуї. Я там чекать вас буду.
Вона напевне ту обрала путь.
Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!
(Виходить)
Туріо
Яке ж дурне дівчисько й непокірне!
Тіка від щастя власного, коли
Воно само за нею так женеться!..
Помчу їм навздогін! Для того лиш,
Аби на Егламурові помститись,
А зовсім не з кохання до того
Шаленого дівчиська!
(Виходить)
Протей
Я ж подамся
Лиш доганяти Сільвію кохану,
На Егламура зовсім я не серджусь.
(Виходить)
Джулія
За ними я подамсь лише для того,
Щоб перешкодити його коханню,
Однак не мстити за її кохання.
(Виходить)
СЦЕНА 3
Ліс.
Входять розбійники з Сільвією.
1-й розбійник
Ходім, ходім!
Терпіння! Ми повинні відвести вас
До нашого отамана.
Сільвія
Я звикла
До лиха так, що й це знесу терпляче.
2-й розбійник
Веди її.
1-й розбійник
Де дівся той синьйор, що був із нею?
3-й розбійник
Він прудконогий і утік, але
Біжать Валерій з Мозесом за ним.
Веди її на західне узлісся:
Там наш отаман; ми ж - за втікачем;
У лісі повно наших! Ми - впіймаєм!
1-й розбійник
Ходім, я відведу вас до печери
Отамана; не бійтесь, має він
Шляхетне серце й жінки не покривдить.
Сільвія
О Валентине, все терплю за тебе!
Виходять.
СЦЕНА 4
Інша частина лісу.
Входить Валентин.
Валентин
Як швидко в нас народжується звичка!
Ці сутінки дрімливі, пуща ця
Мені миліша гомінкого міста. 38
Тут можу я сидіть на самоті,
Ніхто тут не пасе мене очима,
І можу я до пісні солов’я
Й мою тужливу пісню приєднати.
О ти, що тут живеш в моєму серці,
Не покидай надовго свій притулок,
Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,
Не обернулась ця оселя в пустку!
О Сільвіє! Прийди, утіш мене.
Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!..
Чути гамір.
Що там за гамір? Знов мої хлоп’ята
Здіймають бучу, взявшись за грабунок!
Їх воля - їм закон! Когось полюють...
Хоч я їм до душі, але ж як важко
У шори брати їхній буйний норов...
Сюди ідуть,- сховайся, Валентине!
(Зникає)
Входять Протей, Сільвія та Джулія.
Протей
Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,
Хоч послуг ви й не ціните моїх -
Життям своїм я важив, щоб звільнити
Вас від негідника, який хотів
На вашу честь тяжкий зробити замах.
Невже ж не заробив я у віддяку
Хоч погляду ласкавого від вас?
Вже менше я не можу вимагати,
Та менш мені ви й дати не могли б.
Валентин
(убік)
Чи ж це не сон, що бачу я і чую?
Любове, дай мені терпіння знести
Такий удар!
Сільвія
Яка ж бо я нещасна!..
Протей
Нещасні ви були, допоки я
Щасливою вас не зробив, коли
Так вчасно нагодивсь.
Сільвія
Моє нещастя
У тім, що ти наблизився до мене…
Джулія
(вбік)
Й моє у тім, що він почав до вас
Підходить надто близько.
Сільвія
Горе, горе!
Коли б голодний лев мене схопив,
Радніша я померти в нього в кігтях,
Ніж почувати, що від злої смерті
Мене Протей невірний врятував!
Бог бачить, як люблю я Валентина!..
Життя його для мене дороге,
Як і моя душа; але безмежна
До брехуна негідного Протея
Палка моя ненависть! Геть, облудо!
Протей
Ладен я кинутись в обійми смерті
За погляд твій єдиний чарівний!
О, вічне то прокляття для кохання,
Як нас жіноче серце не цінує,
Й мене не любить та, яку люблю я!..
Сільвія
Свою кохану сам ти не шануєш!
Згадай-но Джулію, кохання перше.
Ти ж присягався тисячі разів.
І клятви всі ганебно розтоптав,
Мене злочинно покохавши потім.
Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?
Та це
