Семен Жук и його родичі - Кониський Олександр
Прийде якийсь час!.. нехай люде оброблюються... вольнійше буде. Знаєте: швидкоі роботи не хвалять."
— "А на що ж ёго й одкладувать? грошей вам не добувать; певно, що вони у вас на готові; а чим швидче запоможете народови, тим лучше," говорив Хмара. И довго ще він твердив, яке се користне для народа діло видумав Жук.
Перед вечером в день св. Софіі Жуківска церква була повнісенька народу; тиск був страшенний! В церкві горіло три панікадила, серед церкви стояв аналой, покритий білою новою парчею, царскі двері вже були відчинені и пан-отець у білих ризах дожидав молодих. Хмара принявся порядковать у церкві и одпихать народ од аналою.
— "Розступіться бо! чого лізете?.. дайте ж молодим дорогу!.. бач налізли! и чого вони тут не бачили!" гомонів Хмара.
— "Того, чого й ви не бачили," озвався чийсь голос.
— "Та розступіться, кажу вам!"
— "Розступимось, як треба буде... И чого він тут порядкує! йшов би до себе тай порядковав!"
— "Ти мовчи!" огризнувся Хмара, сам не знаючи на кого...
— "Молоді! молоді!" почулось між людьми. Народ при сім слові — як один розступився на два боки и від дверей до аналоя стало свободне місце. — "Гряди! гряди!" гукнули півчі...
Кончилось вінчанє, стали виходить з церкви. Як же здивовались наші молоді, побачивши неждану картину. Не менш як сотня куликівских дівчат, заквітчаних квітками и стрічками, у білих мережаних и вишитих сорочках, стояли лавою в два ряди од церковних дверей через увесь цвинтар и по улиці. Як тілько молоді виступили з церкви на цвинтар, дівчата почали посипать перед ними путь квітками, говорячи: "щоб так на вас Господь сипав щастє, долю и вік довгий!"
Другого роду свято одбулось у Куликах на Покрову. В той день Жук реалізовав свою завітну думку, одчиняючи двери позичковоі касси. —
(Конець І. части.)
ЧАСТЬ ДРУГА.
В Баден-Бадені супротив Hotel de Paris єсть невеличкий, дуже гарний, тінистий садок, увесь измережаний доріжками. По краям доріжки обсаджені пишними квітками. Серед саду фонтан, округ фонтана майданчик обсаджений віковічними липами, кленами и каштанами. На майданчику и де-не-де по доріжкам постановлені під деревами, наче в зелених шатрах, столики. Починаючи з весни, як тілько дерево покриється листом, що дня в отсёму садку грає музика и завжді тут тиск людей: одні сидять коло столиків и аж сопуть — так тягнуть пиво; другі смакують каву, инчі дивляться на порожні пляшки з етикетою "Lafitte". И якоі тілько не стрінеш національности, якоі не почуєш мови! німецька, анґлійска, найбільш француска, хоч Французів тут найменше; найменш великоруска и польска, хоч Великорусів и Поляків тут найбільше... Звісно, що Великоруси, як тілько переідуть межу свого царства, зараз кидають рідну мову и розмовляють по француски: по своёму за кордоном Великоруси говорять тілько тогді, як лаються між собою, або як зійдуться де в закутку сам-на-сам; тогді вирветься у них рідне слово, але говорить по великоруски публично — велика більшість Великорусів за кордоном, хто ёго зна' через що, не хоче, чи соромиться, чи що.
Садок и Hotel de Paris держав якийсь Німець з польским назвищем. (У той час Поляки не кляли ще Німців и братались з ними.) Ходила гутірка, що господар Hotel de Paris був просто утікач з Волині, що він служив у Россиі урядником, вкрав якусь рядову сумму и чкурнув до Байста, у котрого купив чи випрохав вид саксонского підданця и оселився в Баден-Бадені; але така гутірка може й брехенька; вірно тілько те, що Ґотфрід Фон Цапінский (господар Hotel de Paris) вмів говорить и по польскому, и по великорускому и по нашому; по нашому тілько він дуже твердо вимовляв и, наче великоруске ы, и ю наче у....
Велика саля в H.d. Paris теж саме що дня була повна всякого народу. Тут округ зелених столів и біля рулеток не було пустого місця, особливо ж рулетка и карти приманювали великий натовп в час моєі хроніки. Мабуть и рулетка и єі поклонники чули, що рулетка доживає останні дні свого, занадто довгого віку, що от-от засвербить у Наполеона III долоня и захоче він "охрестить" огнем свого одинчика и запросить у куми під Седан того "желізного з трёма волосками чоловіка", котрий во имя волі и народности виганяє з сейму народних послів и заганяє іх у тюрми, котрий именем "парляментаризма" спутав и зануздав берлінский парлямент и водить ёго, мов циган ведмідя на ланцюзі... Еге! мабуть баденска рулетка чула, що "героі" другоі половини ХІХ-ого віку, ограбивши ні в чім неповинну Францию, проковтнувши и не подавившись Ельзас и Лотаринґію, доберуться и до баденских вертепів рулетки и карт. Чи сподівалась тогді рулетка до себе в гості Бісмарка, чи ні, а вірно те, що усі Баденці запримітили, що тієі весни зъізд "гостей чужоземців" був у Баден-Бадені незвичайний и ніколи ще не кипіла така страшенна, завзята и горяча праця біля рулетки и зелених столиків, як тогді...
А може ще й природа приманювала чужоземців в отой невеличкий та чепурненький и огрядний Баден-Баден, бо й природа округ Бадена аж надто гарна.
Чи сяк, чи так, а наізд у Бадені був великий, найбільш гостей наіхало з Россиі. Я не стрічав ще такого чоловіка, котрий б, іхавши з Россиі чи "на води" чи з ученою задачею, поминув Баден-Баден... Вже ж не даром завелось там и "русское дерево"....
Вечоріло: стояв кінець цвітня; надворі ще було видно, але в вікнах H. d. Paris світ ґазових рожків и лямп спорився вже з надвірним світом, наче перший проганяв останнёго, а сей не хотів ще кидати людей...
Округ однієі рулетки стояло чоловік двайцять: и на лици и в погляді кожного з них світились якісь хижі, користні, неспокійні гадки; кожен, вліпивши очи в рулетку, так подався до неі грудьми, наче чекав тієі хвилини, щоб можна було попередить усіх и одному накинуться на рулетку. Дивлячись на сих людей з боку, не можна було не прочитать на лици кожного, що він мислить: "ех! коли-б на мою долю! Господи! поможи мені!" Аж ось рулетка стала...
— "Я виграв!" скрикнув молодий чоловік з невеличкою борідкою. То був наш знаємий Джур. Обіруч вхопив він за червінці, брав іх в жмені и хватаючи поривисто пхав золото в кишені.
— "Буде! годі!" сказав він и прожогом метнувся до дверей.
— "Со tо? со? juz koniec?.. tо ро moskiewsku!..."
— "C'est une bassesse!''
— "Jа!.. das ist recht schweinisch!"
— "Б?о ужь ни на что не похоже-съ!"
— "C'est lache — "
почулось біля рулетки разом кілька голосів; бо ніхто з гравших не сподівався, щоб Джур, узявши з кону усі гроші, зараз забастовав гру; ніхто не сподівався, щоб він зломив звичаі рулетки: тим то усі й здивовались Джуровому забастованю и кожен по своёму пустив недобре слово слідом за Джуром. Але Джур не чув того нічого. В ту годину він був несамовитий; вийшовши на улицю, він землі не чув під собою; не йшов, а тюпав, придержуючи обома руками своі кишені: чи на те він придержував, щоб червінці не повискакували, чи може сам собі не вірив и лапаючи кишені хотів завіриться, чи справді він виграв, чи не в галюцинациі він? Піт котився у нёго з лоба по лицю, а він все тюпав та тюпав швидче до дому... Ось він и дома, у готелю. Вткнувши швидче ключ у замок, він так повернув ёго, що в замку аж затріщало щось... Війшовши в свою кімнату, він вихопив ключ и знов замкнувся з середини; попробував, чи кріпко засунуті клямочки у вікнах, спустив завіски на вікнах, засвітив свічку, пішов за ширму и, сівши на ліжку, принявся виймать з кишені золото, кладучи ёго в шапку; останній червонець вискочив з рук и покотився по долівці під ліжко — Джур прожогом кинувся доставать ёго.
— "Ой! як втомився я!" сказав голосно сам собі Джур и держачи обома руками шапку з грішми, не зводив з них очей. Він з роду не бачив стілько золота, не диво, що він притиснув шапку до грудей и всміхнувся. Завітні гадки, завітні мріі ёго в очевидь починали справджаться; скілько раз пестив він думки: як би так, щоб и швидче и більше назбирать грошей, як би то гарно він тогді став жить, як би розкішно обставив своє кубло, завів коней, іздив протягом. Але, ще іхавши у Жуківку, отсі ёго мріі — були тілько мріями; а ось не минуло й року, а вже житє ёго стелиться перед ним скатертю!..
Там ёго жде молода, гарна невіста, там з нею гроші и земля; тут у нёго повні кишені золота, наче з неба; а там, трохи дальше, мріла перед Джуром добра лікарска практика, знов гроші, усі ёму кланяються, поважають... У Джура аж дух захватувало од таких думок, й довгенько він сидів наче нерухомий, дивлячись на свою шапку повну золота...
— "Скілько ж тут? треба ж полічить!" подумав він и став розкладувать российскі червінці до российских, францускі до француских и т. д. Руки ёго тряслись наче од пропасниці, очи горіли, щоки розжеврілись, губи тремтіли: справді він походив на Скупого Лицаря. И налічив Джур золота на сім з половиною тисяч карб. — "А я гадав більш!" подумав він; "ну, та й те добре; не знаю тілько, кого дякувати: чи Бога, чи чорта... Е, та все одно! аби гроші!.." З сим словом достав він свій сак, вложив бережно в нёго гроші, переложивши іх папером, хустками и сорочками, щоб не брязкали, замкнув сак, повісив ключ собі на шию, и став ходить по хаті, гладячи обома руками борідку. — "Добре!.. добре!.." думав він, ходячи; "71/2 тисяч!.. добре!.. ну, та й втомився ж я, треба спочить."
Джур ляг, але сон не йшов до нёго: старі, закохані думки гуртом лізли в голову и разом з образом Рисі проганяли сон. Летить Джур на однім боці — перед ним Жуківка и Рися; перевернеться на другий — червінці, будинки, практика; забється лицем в подушки — ёму верзеться, що злодій вліз в вікно и бере ёго сак... Довго так перевертався Джур, далі схопився, засвітив свічку, глянув па годинник: пів до четвертоі, світ!.. він, наче опарений, обувся, убрався, подзвонив кельнера, попросив ёго посчитать, скілько має заплатити, и достать у першім поізді білет до Дрездена.
Кельнер поклонився и пішов, дивуючись на Джура; а Джур замислився: "Що ж я робити-му в Дрездені? чого я туди поіду? чи не красче б в Ніццу, або до Парижа, а не то в Рим!.. чи може в Жуківку?" — и ріжні гадки засновали в голові Джура...
Тимчасом скажемо, як Джур опинився в Баден-Бадені. Вернувшись з Жуківки, він через два тиждні вже іхав за кордон. Де він роздобув грошей, про се я не знаю.
