В Країні Сонячних Зайчиків - Нестайко Всеволод
Все-таки треба було пильнувати, щоб Змій чи Баба Яга не перехопили його і не спопелили або не стовкли у ступі ще до того, як він встигне щось сказати.
Двері було замкнено. Вася постукав.
— Хто там? — перелякано спитав Кощій Валера.
— Це я! Вася! Відчини! Я надумав! Хочу бути драконом!
— Що? — Двері відчинилися, і на порозі з’явився Кощій Валера. — Ти серйозно?
— Серйозно! А що?.. Вирішив бути з тобою до кінця… Та й як я тепер додому повернуся? Що я скажу твоїм батькам, брату, бабусі, дідові Павлу Харитоновичу? Та й у школі — хлопцям, Катерині Степанівні…
— Ну, Васько! Ну, молодець! Це ж здорово! — Кощій Валера аж підскакував. — Знову ми будемо разом. А то мені з ними, по правді сказати, нудно! Ух, тепер ми їм покажемо! Таке влаштуємо — будь здоров!
Краєм ока Вася побачив, що і в хатки на курячих ніжках, і в хатки Змія Горинича двері попрочинялися — Змій і Баба Яга підслуховували.
І Глечик, не дуже притишуючи голосу, щоб вони чули, сказав:
— Тільки знаєш, Валеро, якщо вже я стану драконом, то я хочу бути не просто рядовим поганеньким дракончиком, що яєчню на полум’ї з рота смажить та вчительці математики волосся обсмалює. Я хочу стати Всемогутнім Драконом номер один, найдужчим з усіх драконів на світі, наймогутнішим, найнепереможнішим із усієї Вражої сили.
— Ну це ти вже загнув! — усміхнувся Кощій Валера. — Цього тобі досягти не вдасться. І не дозволить тобі цього ніхто.
— А я дозволу й не питатиму. І досягти цього неважко.
— Цікаво! Як же цього досягти?
— А це вже, вибач, мій секрет.
— А звідки той секрет тобі відомий?
— Раз кажу, значить, відомий.
— Не бреши!
— А я брехав коли-небудь?
— Взагалі-то ні… здається…
— То чого б це я зараз брехав?
— Ну тоді скажи.
— А ти мені про Бабая не сказав.
— Та мені ж заборонили! Під страхом лютої кари.
— А мене, може, за це теж по голівці не погладять.
— Ну скажи, ну!
— Чарівне дзеркальце…
— Що?
— Той, хто подивиться у чарівне дзеркальце, стане могутнім і непереможним.
— Та ти що! Навпаки! Той загине!
— Дурниці! То пан Морок навмисне каже, щоб ніхто з вас не зазирнув. Боїться, щоб його влада не похитнулася. Щоб ніхто не став могутнішим за нього. Тому він і полював за дзеркальцем, тому й помістив його у печері "Тридцять три лиха".
— Хто тобі це сказав?
— Незнайомка. Ще там, у лісі, коли дзеркальце мені давала.
— А вона його сама тобі дала?
— Аякже! Де б я його взяв? Бо я їй сподобався. "Вони все одно, — каже, — в мене дзеркальце одберуть. Так я тобі його секрет одкрию. А ти мене потім за це зі Зландії вирятуєш…" І, як бачиш, вона на мене покладалася недаремно. Я її таки вирятував. Вона, мабуть, давно вже дома, у своїй Країні Сонячних Зайчиків.
— Ти диви!.. — Кощій Валера був вражений. — Невже ти такий розумний! От Глечик!
— А ти думав!.. — скромно опустив очі Вася. Та, опускаючи очі, він устиг помітити, як тої ж миті із своїх хаток прожогом вискочили Змій Горинич та Баба Яга. І зникли в кущах.
Кощій Валера цього не спостеріг.
Розділ шістнадцятий,
в якому операція "Чарівне дзеркальце" триває. "Гей, Васько! Де ти?" Затемнення
— Ну гаразд, — сказав Кощій Валера. — Давай ближче до діла! Перш за все я мушу побалакати з Бабаєм. Потім він мусить погодити твоє перетворення з паном Мороком. І лише після цього будемо тебе оформляти у дракони. Я не знаю, який порядок, коли не вони пропонують, а ти сам… Здається, потрібна письмова заява, дві рекомендації представників вражої сили і, може, характеристика…
— Звідки? — спитав Вася. — Зі школи? Чи з ЖЕКу? Чи, може, з дитячої кімнати міліції?
— Не знаю! Не знаю! От поговорю з Бабаєм, про все дізнаюся, прийду і скажу. Побудь тут. Тільки пильнуй, щоб тебе ненароком наші однокласники не спопелили або не стовкли у ступі. Вони ж не в курсі. Так що краще на очі їм не потрапляй. Замкнися у мене в хаті й сиди. Наймогутніший і найнепереможніший! Ха!
— Добре, добре, — погодився Глечик.
Кощій Валера підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і провалився під землю.
Замикатися у хатинці Кощія Вася не став, хоч йому й кортіло подивитися, як живе його друг у Зландії.
Увагу Глечика привернули недобрі приглушені голоси, що лунали від печери "Тридцять три лиха". Він зрозумів, що то, мабуть, Змій Горинич та Баба Яга.
Сховавшись у траву, Глечик поповз до печери.
Він не помилився. Біля входу в печеру вовтузилися Баба Яга і Змій Горинич.
Намагаючись одчинити двері, вони відштовхували одне одного і лаялися.
— От я скажу, скажу Шефові! Пусти! — шипіла Баба Яга.
— Хочеш, щоб наймогутнішою, найнепереможнішою Баба була?! Та ніколи в світі! Не допущу! Ху! Пусти! — шипів Змій Горинич.
Змій все-таки був дужчий. Він одштовхнув нарешті Бабу Ягу і першим увірвався до печери. За ним ускочила й Баба Яга.
Вася завмер.
Повірили!
Велика все-таки сила — таємниця, яку ти ненароком (саме ненароком) підслухав чи почув. Коли тобі хтось щось каже — це одне. Ти можеш думати, що тобі навмисне розказують, хочуть обдурити. А коли ти сам ненароком почув — зовсім інше…
Здорово вийшло!
Глечик навіть не сподівався.
Минуло всього півхвилини, не більше. І раптом із печери "Тридцять три лиха" вискочив… Ігор Горенко. Не дорослий Змій Горинич із червоним носом, а четвертокласник Ігор, переляканий, розгублений, зі скуйовдженим чубчиком. Він отетеріло озирнувся, кинувся у кущі й зник.
А ще через півхвилини з печери вийшла Люська Бабенчук, заплакана і нещасна. В руках вона тримала дзеркальце. Вона теж із острахом озирнулася, кинула дзеркальце у траву, схопилася руками за щоки і зникла в кущах.
Глечик кинувся туди, де щойно стояла його однокласниця, знайшов у траві дзеркальце, схопив і швидко сховав у кишеню. І саме вчасно.
З-під землі вигулькнули Бабай і Кощій Валера.
Вася теж шмигнув у кущі: він не хотів, щоб його бачили неподалік від печери. І вони таки не помітили Глечика і швидко пішли до хатки Безсмертного.
За хвилину звідти залунав стривожений Кощіїв голос:
— Гей, Васько! Де ти? Агов!
Глечик устиг уже пробратися поза кущами ближче до хатки, вийшов і одгукнувся:
— Я тут!
— Що ти там робиш?
— А… а їжака хотів упіймати. Ми ж з тобою так і не знайшли.
— Ну, тепер їжак нам не потрібен. Тепер ми з тією Катериною Степанівною що хочеш зробимо… Іди подякуй Бабаю Бабайовичу! Він умовив пана Морока: тебе беруть із місячним іспитовим терміном.
Вася вже наблизився майже впритул до Кощія Валери, вже сунув руку в кишеню… Тепер тільки піднести дзеркальце до його очей, щоб він глянув і… Та раптом почувся голос пана Морока:
— Тривога! Тривога! Дзеркальце зникло. Піднімаюсь нагору. Затемнення!
Вася вихопив дзеркальце з кишені й кинувся до Кощія Валери:
— Воно в мене! Зазирни швидше! Я тебе прошу! Я тебе благаю! Валеро!
— Не дивись! Не дивись! — одчайдушно заверещав Бабай, кидаючись між друзями.
У цю мить з-під землі вигулькнув пан Морок у чорному оксамитовому плащі з каптуром.
— Не бійтесь! Не подивиться! — спокійно сказав пан Морок, змахнув руками, і вмить через усю галявину, через усю Зландію перекинулась чарівна чорна кошмарля і стало абсолютно темно. Як уночі під ковдрою.
Розділ сімнадцятий,
в якому відбувається жорстокий двобій, а також розкривається таємниця Країни Сонячних Зайчиків
— Ха-ха-ха! — зловісно засміявся пан Морок. — Тепер хай дивиться!.. Ви забули, що ви в моїх володіннях. Тут господар я!.. — І він заспівав свою пісню:
— Зроблений із темної
Темряви підземної,
Тіла я не маю,
Та всіх перемагаю.
Морок я, і, як захочу,
Будь-кого я заморочу!
Заморочу, заморочу,
Як захочу!..
Поки пан Морок співав, Вася відчув раптом, як хтось торкає його ззаду за плече.
— Це я! — почув він шепіт Незнайомки. — Дай дзеркальце!
— Візьміть! Воно у мене в правій руці! — шепнув Вася. Незнайомка намацала Глечикову руку, в якій він тримав дзеркальце, і забрала його.
Пан Морок закінчив співати і сказав:
— Але як цей "дракон" Вася пробрався у печеру "Тридцять три лиха"? І не захворів! Як він дістав дзеркальце? Адже це могла зробити лише моя Вража сила. Де Змій Горинич? Де Баба Яга? Агенте страху Бабай! Ви відповідаєте за порядок у країні!
— Ваша Темність! На жаль, я нічого не можу сказати… Пробачте, Ваша Темність! Усе це для мене теж така несподіванка…
— Перш за все негайно відберіть у нього дзеркальце!
— Але як?! Ваша Темність! Я ж нічого не бачу. Нічогісінько!
— Навпомацки! Він же стоїть десь поряд із Кощієм Безсмертним! А ти, Кощію, чого мовчиш? Хочеш втратити безсмертя?
Вася відчув, як його хапають і обмацують одразу чотири руки.
— Ваша Темність! Навпомацки нічого не виявили! — вигукнув Бабай.
— Навпомацки нічого нема! — підтакнув йому Кощій Валера.
— Ваша Темність! Дозвольте хоч один промінчик! — попросив Бабай.
— Хоч на одну мить! — докинув слово Кощій Валера.
— Ну, гаразд! Один промінчик. На одну мить! — сказав пан Морок.
І десь нагорі, біля верхівки найвищої ялиці одхилилася чарівна кошмарля, і на галявину пробився один-єдиний сонячний промінець.
І враз де не взялася рука Незнайомки і підставила під той промінь чарівне дзеркальце.
Спалахнуло світло. То з’явився і застрибав на галявині сонячний зайчик Терентій.
— Вва-вай! — перелякано закричав пан Морок.
А сонячний зайчик Терентій вже тримав у лапках довгий сонячний промінь-спис.
— Гей, пан Морок, бережись!
За плаща свого держись!
От зніму плаща ураз —
І загинеш в той же час!
— заспівав Терентій і кинувся на пана Морока.
— Геть! Геть! Геть! — панічно закричав пан Морок, намагаючись полами свого чорного плаща накрити сонячного зайчика.
Почався відчайдушний двобій.
— Бабай! — лементував пан Морок. — Одбери дзеркальце! Наказую!.. Прошу!.. Благаю!..
— Бо… бо… боюсь!.. — белькотів Бабай, не рухаючись із місця.
— Кощій!.. Безсмертний!.. — кричав пан Морок. — Озолочу! Все, що захочеш, зроблю для тебе!
— Як Ба… ба… бай… бо… бо… їться… то що вже мені! — цокотів зубами Кощій Валера. — Таке робиться!.. Таке робиться!..
У Васі все мерехтіло перед очима.
Нарешті Терентій скинув-таки своїм сонячним списом із пана Морока його чорний плащ.
І вмить упала з дерев на землю чорна кошмарля. І освітилася вся галявина сонцем.
У траві лежала жалюгідна брудна чорна шматина — все, що лишилося від пана Морока.
Бабай та Кощій Валера, заціпенівши, дивилися на Незнайомку, яка з дзеркальцем у руках велично стояла посеред осяяної сонцем галявини.
— Бабаєвський! — вчительським тоном сказала Незнайомка. — Підійди до мене і глянь у дзеркальце!
Агент страху Бабай, мов загіпнотизований, покірно підійшов до Незнайомки, зазирнув у дзеркальце, скрикнув і на очах у Глечика враз перетворився на незугарного підлітка із сигаретою в зубах.
— Вийди з лісу! — наказала Незнайомка.
І незугарний підліток, схиливши голову, поплентався з галявини і зник за деревами.
Вася Глечик вражено дивився на Незнайомку, і несподівано неймовірна підозра ворухнулася в його душі.
— Це вона! Вона! — раптом несамовито закричав Кощій Валера. — Ой! Я більше не буду! Я більше не буду! — Він кинувся в ліс і зник за деревами.
Вася тільки рота роззявив від подиву.