В Країні Сонячних Зайчиків - Нестайко Всеволод
Слухай!.. А давай і ти приєднуйся!.. У мене з Бабаєм прекрасні стосунки! Я з ним поговорю. Думаю, він не відмовить. Ти йому, здається, сподобався. Якраз є вакансія. Дракона. Будеш дракон Вася. Три голови. Крила. І вогонь із рота. Як у Горинича. Навіть більше. Бо три форсунки. А? От буде здорово! Давай!
— Тю! Що ти таке говориш? Дракон Вася… Дурниця якась! Безглуздя!
— Відмовляєшся?
— Авжеж! Категорично!
— А-а… "Мама, сестра, тьотя…" Ну, й дурень!
Вася не встиг нічого відповісти, бо в цей час із-під землі вигулькнув Бабай.
— Ну що? Я бачу, все гаразд. Порозумілися?.. Що ж… Валеру я тобі привів, слова дотримав. Тепер — ти! Давай дзеркальце!
— Та я… він… ми… — розгубився Вася.
— Ти чесне слово давав? Давав! Клявся? Клявся! Які можуть бути розмови?
Лише тепер Вася зрозумів, як обдурив його Бабай.
— Ну ти ж у нас чесний, Васю, — всміхнувся Кощій Валера, — Давай! Тут у нас не жартують.
— Ех, Валеро, Валеро! — тільки й сказав Глечик. Зняв ранець-портфель, вийняв "Математику", простягнув Бабаю.
— Що ти мені даєш? — скривився Бабай. — Нащо мені "Математика"? Я її зроду не любив. Ти мені дзеркальце давай.
— Під обгортку зазирніть, — буркнув Вася.
Бабай обережно, наче то був не підручник, а атомна бомба, взяв "Математику", помацав обгортку, потім дістав з кишені невеличкий прилад.
— Чарівний індикатор-дзеркальцешукатор, — сказав він Кощію Валері. — Щойно у підземній крамниці "Чарівниця" придбав. Останнє слово казкової техніки.
Він підніс прилад до книжки, й одразу на приладі замиготіла червона лампочка.
— Є! Є! Воно! Дзеркальце! Чарівне! — закричав Бабай. — Увага! Увага і послух! Тепер головне — не глянути ненароком. Тримай! — передав він підручник Кощію Валері. — Тримай, поки я дістану чарівну кошмарлю.
Кощій Валера з трепетом узяв "Математику", затиснув її у витягнутій руці, одвернувши обличчя, а Бабай дістав із кишені шматок чорної марлі. Накинувши ту кошмарлю на підручник, Бабай уже під нею (так, як перезаряджають фотокасету, щоб плівка не засвітилася) вийняв з-під обгортки дзеркальце, кинув на землю підручник і швидко-швидко замотав дзеркальце у кошмарлю.
І враз торжествуюче скинув догори руки і вигукнув:
— Ура-а! Перемога!
Із своїх хаток повискакували Баба Яга і Змій Горинич. І всі вчотирьох вони радісно затанцювали.
— Ну все! Понесу покажу Шефові, а тоді — у печеру "Тридцять три лиха" під нагляд хвороб на вічне зберігання! — вигукнув Бабай.
— А мені можна з вами до Шефа? — прохально спитав Кощій Валера. — Я ж усе-таки брав активну участь в операції…
— І я! І я! — підхопила Баба Яга.
— І мені! Ху! Всі штани на колінах протер, шукаючи! — вигукнув Змій Горинич.
— Давайте! Усіх беру! Я добрий! То тільки дурні батьки лякають мною дітей: "Бабай! Бабай! Сиди тихо, а то прийде Бабай і забере тебе у мішок!" Яка дурниця! Не знають, що Бабай — то сама доброта, що він тільки й дбабає, щоб усім було добре. Ходімо! Раз дзеркальце у нас, про всіх подбабаю! Будуть і нагороди, і подяки. Ходімо!
"Ну все! Все пропало!" — з відчаєм подумав Вася. І в останню мить, як вони вже підійшли до погребні, вигукнув:
— А Незнайомка?! Ви ж обіцяли! Бабай обернувся:
— А-а… Правильно! Я обіцяв. Забув. Ну що ж. Тепер Незнайомка нам не потрібна. Як занесемо у печеру дзеркальце, приведу її тобі.
Бабай тричі тупнув ногою, і вони провалилися крізь землю.
Вася лишився сам. Розгублений, убитий горем.
"Що ж це робиться?! Що ж це відбувається у світі білому?! Люська Бабенчук — Баба Яга! Ігор Горенко — Змій Горинич! А Валера, ліпший друг мій Валера — Кощій Безсмертний!.. Жах який!.. А з мене хотіли дракона Васю зробити. Три голови. І в усіх трьох — вогонь із рота! Брр!.. Й уві сні кошмарному не насниться!"
Минуло кілька хвилин. Із залізним скреготом розчинилися іржаві двері печери "Тридцять три лиха", і, випхнувши поперед себе Незнайомку, вискочили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера. Всі мали на обличчях білі марлеві маски-пов’язки. Останнім вискочив Бабай. І одразу зачинив двері, щоб не повилазили з печери хвороби.
— От тобі твоя Незнайомка! І — геть обоє з нашої країни! — суворо гукнув Бабай (де й поділася його лагідність!). — Дякуйте, що ми вас узагалі відпустили!
— Що кісточок ваших у ступі не потовкли — цюк-цюк-цюк!.. — свиснула носом Баба Яга.
— Не спопелили вас! Ху! — хукнув Змій Горинич.
— У казані не зварили! Буль-буль-буль! — вищирився Кощій Валера.
— Просто у нас сьогодні свято. Не хочемо його псувати. Ідіть і не озирайтесь! — наказав Бабай, виштовхуючи Васю і Незнайомку за ворота.
Ворота зі скреготом зачинилися. Гримнула важезна клямка.
Розділ п’ятнадцятий,
в якому наші герої знову повертаються в Зландію. Початок операції "Чарівне дзеркальце"
І от уже стоять Вася і Незнайомка за ворітьми у лісі.
— Пробачте, — опустив голову Вася. — Не вберіг я дзеркальце. Змушений був оддати.
— Не біда! Головне, що ти проніс його у Зландію. Молодець! Ти поводився, як справжній герой, — похвалила його Незнайомка.
— Та! — махнув рукою Глечик. — Який там герой!.. Ви подивіться, що робиться!.. На кого перетворилися мої однокласники, мій найкращий друг Валера. Це ж просто жах!
— Так! Я згодна з тобою. Це жахливо. Колись сонячні зайчики перемогли всю вражу силу, тільки для казок лишили по одній особі. А пан Морок із чарівного лабіринту втік і вирішив відновити всю оцю нечисть. Бачиш, заснував Зландію, розплідник усякого зла, тепер вербує нестійких дітей, зривщиків дисципліни та хуліганів і поповнює ними вражу силу.
— Жах!.. Що ж робити? Як же я додому піду? Що я Валериним батькам скажу, дідові Павлу Харитоновичу? Що? "Ваш син і онук перетворився на Кощія Безсмертного за власним бажанням!" Вони ж усі збожеволіють! Невже не можна вже нічого зробити? Якось вплинути на них?
— Можна. Для цього й треба було пронести у Зландію чарівне дзеркальце. Воно не тільки тому чарівне, що пускає чарівного сонячного зайчика: кожен, хто гляне у нього, ніби зазирне собі у душу. У нього відразу прокинеться совість. І зникнуть чари пана Морока, пропаде дія соку рослини-дорослини. І Валера, й інші перестануть бути вражою силою, знову повернуться у дитинство. Пан Морок знає про це і тому вперто полював за дзеркальцем. Тому він суворо заборонив зазирати у дзеркальце, вигадавши, буцімто це смертельно небезпечно. Та для самого пана Морока це справді небезпечно, бо сонячні зайчики — смертельні вороги пана Морока.
— То що ж робити? Як примусити моїх однокласників і мого друга Валеру глянути у дзеркальце?
— От над цим давай подумаємо… Перш за все треба повернутися у Зландію.
— Вони ж не пустять, вони ж розгніваються і… цюк-цюк-цюк!.. Ху!.. Буль-буль-буль!..
— Здається, якщо не помиляюсь, тобі пропонували перетворитися на дракона Васю?
— А… звідки ви знаєте?
— Ну… все-таки я таємнича Незнайомка. Мусять у мене бути свої секрети… — Незнайомка загадково усміхнулася.
— Ну… пропонував… Валера…
— То, може, варто погодитися…
— Що?! Стати драконом?! Три голови і в усіх вогонь із рота?! Ні! Не хочу!
— Ну як не хочеш, то й не станеш. Перетворення можливе тільки за власним бажанням. Але вдати, наче ти погодився, можеш. І тим часом примусити їх зазирнути у дзеркальце. Сказати, що, мовляв, той, хто у дзеркальце зазирне — стане наймогутнішим, найдужчим, найнепереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не хоче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.
— О! Це — ідея! Ви це зараз придумали?
Незнайомка знов усміхнулася загадково.
— А хіба це має значення? То що — будемо повертатися у Зландію?
— І ви теж?
— А що ж — я тебе самого кину? Я весь час десь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, прийти.
Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а коли хтось тебе підстраховує, завжди легше.
— От тільки як у Зландію пробратися? — задумливо мовила Незнайомка. — Ворота замкнені, паркан онде який високий…
— Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки… — Вася почухав потилицю. — Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.
— Ну, коли ти проліз, то й я пролізу, — впевнено сказала Незнайомка.
— Тоді — гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.
— Поповзом — то й поповзом! — погодилася Незнайомка.
— А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?
— Не хвилюйся!
Вася ліг у траву і поповз перший — дорогу вказувати. Незнайомка за ним. "Добре повзе, — подумав Вася, озирнувшися. — Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті".
Вони підповзли до того місця, де Вася пролазив. Вася відхилив дошку, проліз. Зачаївся у траві, чекає.
Дивиться — голова Незнайомки крізь дірку просунулася, потім плечі. Раз! — і пролізла. І вже біля Васі.
— Ну, ви молодець! — захоплено прошепотів Глечик. — Я й не думав, що пролізете. Все-таки доросла.
— А всі дорослі — колишні діти! — прошепотіла Незнайомка. — Їм навіть гратися іноді хочеться.
З галявини лунали співи. Скрадаючись попід кущами, Глечик і Незнайомка підповзли ближче.
Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера витанцьовували, співаючи, а Бабай грав їм на акордеоні.
Змій Горинич танцював навприсядки і співав:
Я Горинич — дужий змій,
Зачіпать мене не смій!
Зачіпать мене не смій,
Бо я вогнедишний змій!
Ху-ху-ху! Ча-ча-ча!
Стережись Горинича!
Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!
Кого хочеш спопелю!
Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!
Кого хочеш спопелю!
Баба Яга танцювала, накульгуючи і припадаючи на праву ногу:
А я Баба Яга — Костяна нога!
Кого хочеш я провчу,
В ступі, в ступі розтовчу.
Наймиліший мені звук —
Цюк-цюк-цюк-цюк!
Цюк-цюк-цюк!
А Кощій Валера танцював справжній брейк, виробляючи різні складні гімнастичні вправи. І співав:
— Я Кощій Безсмертний,
Смерті не боюся.
І тому із ворогами
Я сміливо б’юся.
Раз-два! Три-чотири!
Тири-дири-нашатири!
Шура-бура-щебетура, —
Краща в світі — фізкультура!
Танцюючи, Змій Горинич і Кощій Валера зіштовхнулися лобами і одразу почали битися.
— Ху! — на тебе! — кричав Горинич.
— А я — Безсмертний! — випинав груди Кощій Валера. Б’ючися, вони зачепили й Бабу Ягу. Вона заверещала, кидаючись у бійку.
Всі троє духопелили одне одного і галасували неймовірно.
Бабай спершу сміявся, потім це йому, мабуть, набридло і він гримнув:
— Усе! Досить!
Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера вмить припинили битися, наче ляльки, яких смикнули за мотузочку.
— Свято закінчено! Всі — по хатах! — крикнув Бабай, і знову ж таки всі дружно, ні слова не кажучи, розбіглися по своїх хатках.
"Бідний Валера! — подумав Глечик. — Той Бабай крутить ним, як хоче".
Бабай підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і разом з акордеоном провалився під землю.
— Ну що… — прошепотів Глечик. — Піду, мабуть, до Валери… Проситися у дракони.
— Давай! — прошепотіла Незнайомка. — В разі чого — гукай! Прийду на допомогу.
Вася підвівся і пригинцем, короткими перебіжками гайнув до хатки Кощія.
