Українська література » Класика » Маруся Богуславка - Старицький

Маруся Богуславка - Старицький

Читаємо онлайн Маруся Богуславка - Старицький
class="p">Маруся

Друже,


Я рада страх, що ти живий зоставсь


На славоньку... Украйні бідній щастя...


Через кін прокрадається кілька козаків то сюди, то туди, з факелами, ножами, а далі стає тихо, і Маруся з Сохроном самі.


Сохрон


Україні!


Маруся


Украйні і мені...


Бо я тебе, як лицаря, як брата...


Я рада... (Протяга руки.)


Сохрон (бере їх)


Ох, не радуються так...


Нам бог велів і інак привітатись;


Стояли ми на рушнику святім,


Пред господом в коханні присягались...


І злучені святим кільцем навік...


Ось перстень той, зав'язаний в сорочку,-


Як святощі його ховаю я.


З клейнодом цим до смерті не розстанусь...


А де ж то твій?


Маруся


Пограбили моє...


Це все чуже... як у рабині...


Сохрон (рвонув себе за чуприну)


Доле,


Яка ж ти зла! У пеклі був мій рай...


Але душа твоя зосталась вільна,-


Скалічити ніхто її не зміг...


І серденько все ж наше, рідне...


Маруся


Друже!


Душа все та ж, а серце - мертвий струп:


Від мук страшних зотліла я...


Сохрон


Голубко!


Мине біда - і оживеш...


Маруся


Ой ні!


Не оживать вже мертвому до суду...


Сохроне мій, не та вже я, не та!


Убита вже Маруся Богуславка.


А це стоїть потвора...


Сохрон


Не вражай!


Для мене ти та ж сама, як і перше,


Ще більш, либонь, тебе кохаю я,


Моя красо, мій квіте!


Маруся (лама руки)


Боже милий!


Поглянь, пожальсь!! Для чого, брате мій,


Не викинув ти з серця тії бранки,


Що згинула в Туреччині? Нащо


Ти в пам'яті держав мене аж досі?


Час гоїть вже всі врази і стира


Всі спогади, всі почування наші...


Сохрон


Марусенько!!


Маруся


Ох, клята, клята я!


Не можу вже я серцем відізватись -


Нема його!.. Забудь мене, забудь!!


Не можу я твоєю, друже, бути...


Не можу, вір... не стою я тебе...


Ганеба брать таку собі в подружжя:


Я у паші рабинею була:


Коханкою...


Сохрон


О ірод! Звір неситий!!


Не треба, цить!.. То був нелюдський ґвалт...


Про його я не хочу й знати: крів'ю


Ворожою я змию ту ганьбу...


Але тебе... ти не повинна в тому...


Такая ж ти, як і була...


Маруся


Ой, ні!


Я від паші двох діток маю...


Сохрон


Пекло!


Ай, як пече! П'ять літ скорбот страшних


І катувань немилосердних, лютих -


І все те зніс... Для чого, боже мій?


Щоб скуштувать іще такої муки,


Якої, вір, і в пеклі не бува!!


Маруся


Покинь мене, забудь і залиши...


Сохрон


Що бог з'єднав, того не роз'єднати...


Маруся


Ой горенько! Нащо тобі така?


Візьми другу, хорошу, чесну дівку,-


В Україні багато є квіток,


І кожна з них вважатиме за щастя...


Сохрон


Не треба їх! Це серце навісне


Не міниться; кого вже покохало,


То й до труни кохатиме... Хоч бий,


Хоч рви його на шмаття, хоч залізом


Пройми наскрізь, хоч вугіллям печи,-


До другої воно не затріпоче...


Не зміниться, як гадина...


Маруся (гірко)


Як я?!


За те, що я дітей своїх кохаю,


Що в пелюшках не задавила їх?!


Сохрон


Пробач мені, прости за прикре слово:


У печінках то запеклася кров


І мукою страшенною озвалась...


Пробач, погляньсь... покинь отих щенят -


То ґвалту слід... Що ж проти сили вдієш?


Ти горлиця, яка була й колись,


Ти, як кришталь, і чиста, і прозора,


За перший сніг біліша серцем ти...


Клянусь тобі, я розмечу сей мозок,


Коли він що хоч потай спогада,


Шість зойшлих літ минули геть без сліду,-


Їх не було... їх з пам'яті зітру...


Учора ми з тобою обручились...


Учора, вір... Малжонка ти моя!..


Покинь... турчат, і все минуле згине!..


Маруся


Дітей своїх? Свою б то душу й кров?


Та швидше я з грудей це серце вирву!


Ти правиш те, на що не піде й звір.


Не відаєш, що матір чує в дітях?


В них все життя, всі думи, всі гадки,


Всі матерні найкращі поривання,


Утіхи всі, і радощі земні,


І пам'ятка перебутого щастя...


Сохрон (хапа її за руку)


Так щастя? А?! Зазнала, значить, втіх?


Учаділа від пестощів... з коханцем?


Мене ж... ха-ха!.. забула? Продала


І честь свою, і гонор мій, і бога,


І всі клятьби невірі з-за розкош?


Змія! Убить!! (Добува запоясника.)


Маруся (розпахує одіж)


Пройми це серце наскрізь,


Нехай воно заклякне у крові!


О, буде то мені рятунок в скруті!


Сохрон (кида ніж)


Кінець всьому! Тут пустка! (На перса.)


Маруся (по паузі)


О, прости!


Бог попустив, чи сатана піднадив...


Я не змогла перебороть жаги,


Яка мене зненацька охопила;


Чи чарами це серце понялось,


Чи хто надав мені отрути-зілля,


Чи нашептав... не відаю... а вмить


Вогнем занявсь мій мозок... кров збуяла!


Любила перш як друга я тебе,


Як лицаря, як брата... а кохання


Іще тоді не відала цілком;


Але воно озвалось самовладно


І всю мене спалило нанівець!


Сохрон


І ти забуть невіри не здолаєш?


(Важко дише.)


Дітей... турчат покинуть...


Маруся (сплеснула руками)


Боже, ні!


Над силу то, над силу!


Сохрон


А! Так годі ж!


(Добуває шаблю.)


Поквитовать з ним горе!


Маруся


(кинувшись, уздріла, що палац горить; хапає Сохрона за руку)


 Ай! Рятуй!!


Горить палац... із вікон дим і пломінь!


Ой, діти там! (Біжить.) На бога! Пробі!


(Кидається в двері; але вони затасовані і горять; пробує марно влізти в вікно.)


Сохрон

Відгуки про книгу Маруся Богуславка - Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: