Маруся Богуславка - Старицький

То все надужива

Без відома... його дозір...

Ганна

Ти певна?

Борониш все ти ірода пашу?!

Так похопись... бо хоче він сьогодні,

Як бунтаря, Сохрона покарать,

На люту смерть віддать твою дружину...

Маруся

Сохрон мій тут?!. Дай руку, бо впаду...

Туман в очах... зомліло серце в грудях...

Не віддихну... я вся мов на ножах...

Сохрон мій тут?..

Ганна (піддержує)

За всіх приймає муки.

А мій Степан, твій рідний брат, умер...

На місці сім... сьогодні... під кинджалом

Довірного твого паші...

Маруся (несамовито)

Рятуй!

Рятуй мене од пекла, милий боже!

Я проклята... я грішниця тяжка...

Нема мені між людом рідним місця...

Віки минуть - мене клястиме люд,

Кісткам моїм не буде супокою!

З-за ласощів я віру продала,

З-за любощів забула край свій любий,

З-за тих розкош потурчилась навік,

Учаділа... і п'яна не змогла я

Оборонить ні брата, ні орлів...

І брат умер... а той, з ким обручилась,

Вже у катів. О мамо, мамо вбий

(дає кинджал)

Свою дочку зрадливу!.. Тни у серце,

Щоб на ножі все крів'ю запеклось!..

Геть, пріч усе!!! (Зрива і кида оздоби.)

Запроданки оздоби,

Добуті ви за рідну руську кров...

О, як тепер ненавиджу себе я,

Гидую як пашею і всіма

Невірами...

Ганна

О моя доню люба!

Маруся

Клянусь тобі цим небом пресвятим,

Клянусь судом, клянусь своїм покволом,

України покоєм я клянусь

І славою синів її завзятих,

Клянусь отцем, що визволю усіх.

Не допущу вже більше до знущання:

Я вимолю сльозами у паші...

А коли ні,- ключі у його вкраду,

Сп'яню, присплю... заріжу, задушу...

А воленьку братам моїм добуду

І помстою за муки заплачу!

Ганна

Дитя моє! Морозом битий квіте!

Прокинулась в тобі отецька кров...

Ти знов моя... знов наша...

Маруся

Україна

Не прийме вже... такої...

Ганна

Прийме, вір!

І все простить, як я тобі прощаю...

До помсти ж!!

Маруся

Так! До помсти!!

Ганна

І в наш край.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

"Єдина порада - смерть!"

Направо від глядачів - ганок розкішного будинку, із слупами, широким рундуком, мармуровими сходами, за ним здіймається шпилем мінарет з кружганком. Ліворуч на другім плані - тюрма, мури, брама... Просто - море, затока; навдалі, на другім боці затоки, видко город, мінарети, мечеті... Вечір, а далі ніч.

ВИХІД І

Ганна і вартовий.

Ганна

Нема її... (Озирається.) Чи вдача, чи невдача?

Душа в мене холоне... Час іде,

Її ж нема...

(Потім, глянувши надокола і до вартового.)

Гей, правовірний брате,

Куди це всі збираються?

Вартовий

В мечеть.

Ганна

В яку ж?

Вартовий

В ген ту, що мріється по той бік.

Ганна

І надовго?

Вартовий

На цілу ніч...

Ганна

А ми

Зостанемось самісінькі?

Вартовий

На вежах

По одному з вартових...

Ганна

Двоє всіх?

Ой лишенько!.. Ясний паша зволяє,

Щоб пробула я ніч з його ханим,-

То я боюсь...

Вартовий

Чого? Безпечно, пані...

Через ланцюг ніхто не пропливе,

А тут свої...

Ганна

Та чи його ж замкнуто?

Вартовий

Напевно.

Ганна

Я б хотіла позирнуть...

Ти проведеш?

Вартовий

Не можна...

Ганна

Маєш ліру...

Вартовий

Хай пані жде, як вирушать усі...

Ганна

Гаразд, гаразд! (Набік.) Не вернешся ти звідтіль!

(Виходить.)

Хвилини йдуть, я жду, мов на ножах...

І слушний час вже близько, тільки й можна

В цю мить звільнить невольників; її ж

Нема й нема!.. Може, призналась кату

І справу тим зламала? Або й те,

Що постеріг і він її заміри

Та й забира з собою... Ох, біда!

(Знов визира, загляда на рундук і в двері; завваживши, що вартовий пішов обходом круг вежі, надходить крадь-кома до залізних дверей і тихо стука.)

Голос Сохрона

Хто там?

Ганна

Це я, я - матір з Богуслава.

Сохрон

Матусенько!

Ганна

Що, кари не було?

Сохрон

Відложено через велике свято...

Ганна

Молітеся! Чи знаєте пак ви,

Який у нас сьогодні день великий?

Сохрон

Де ж знати нам! Ми погубили й дні...

Ганна

Сьогодні там, в Україні, великдень:

Христос воскрес!

Сохрон

Воістину воскрес!

Голоси

Воістину!

Сохрон

Ой мамо дорога!

Що ти мені і всім нам пригадала!

Сльозами нас умила... Тяжкий скрут!

За морем там, в коханій Україні,

І дзвін гуде, і церква сяє вся,

А тут... мури, залізо... темна ніч.

Ганна

Надія є у бога... незабаром,

Може, і вас Всевишній воскресить,

Як воскресив свого святого сина...

Молітеся й чувайте! Але йдуть... (Відходить.)

ВИХІД II

Ті ж і Маруся.

Маруся

Добула ось паші мого ключі -

І від скарбниць, і від тюрми, й від брами,

Що море це й причали замика...

В оцій руці - добро його, і влада,

І супокій, і самеє життя...

Я ласкою, цілунком, пригортанням

Добула їх... і, мов Іуда той,

Передаю на згубу мого квіта...

Як боляче! Що він мені вчинив?

Кохав, жалів, всім потурав бажанням,

З мене очей не зводив, вітерцю

Не дозволяв в моє обличчя віять,-

І я за те його ще предаю...

Що ж скоїв він? Забула... (Пауза.)

А! Згадала,-

Невольників почав держати знов

Наперекір моїм бажанням... правда.

А може, то без відома його?

Либонь, що ні!.. Ой, тяжко зневірятись

Тому, кому це серце віри йме;

Але проте... кров, рідна кров волає

Поквитовать неправду вікову...

Так мусить буть, нема другого шляху...