Серця трьох - Джек Лондон
- Нічим не пахне,- заявив він.- У скрині немає пахучих речей. Тоді що ж там є? Кабалеро казав, ніби щось коштовне.
- Кабалеро! - пирхнув другий поліцай.- Мабуть, батько старого торгував протухлою рибою так само, як і його дід. Тепер кожен жебрак пнеться вивести свій родовід від конквістадорів.
- А чого б і ні, Рафаелю? - відказав Педро Суріта.- Хіба ми всі не від них походимо?
- Атож,- відразу погодився Рафаель.- Конквістадори повбивали багацько люду...
- І стали предками тих, хто вижив,- додав Педро, викликавши загальний сміх.- Та все ж таки я залюбки віддав би був один з цих песо, аби знати, що є в скрині.
- А ось Ігнасіо! - привітав Рафаель появу ще одного вартового, запухлі очі якого свідчили, що він тільки-но прокинувся.- Йому не плачено за чесність. Ходи-но сюди, Ігнасіо, задовольни нашу цікавість і скажи, що в цій скрині.
- Як можу я знати? - відмовив Ігнасіо, кинувши оком на скриню.- Я тільки-тільки прокинувся.
- Отже, тобі й не платили, щоб ти був чесний,- пояснив Рафаель.
- Милосердна мати божа! Та хто ж платитиме мені за те, щоб я був чесний? - вигукнув вартовий.
- Тоді бери онде сокиру та відкривай скриню,- висловив Рафаель свою потаємну думку.- Ми не маємо права, бо Педро дістав для нас усіх два песо й ми повинні бути чесні. Відкривай мерщій, Ігнасіо, а то ми луснемо з цікавості.
- Ми тільки подивимось, тільки подивимось,- знервовано бубонів Педро, в той час, як Ігнасіо підважив сокирою віко на скрині.- А тоді знов зачинимо, і... всунь туди руку, Ігнасіо. Ну що ж ти там знайшов? На що воно схоже? Га?
Пошпортавшись у скрині, Ігнасіо витяг згорток із грубого картону.
- Розгортай обережно, нам-бо доведеться поставити його на місце,- попередив помічник.
Коли папір і картон розгорнули, всі втупили очі в пляшку хлібного віскі.
- А як запаковано! - вражено пробурмотів Педро.- Мусить бути щось дуже добре. Ач, як його обвито.
- Американське,- зітхнув інший вартовий.- Я лише раз пив американське віскі. Пречудова штука. Воно надало мені стільки сміливості, що я вийшов на арену в Сантосі й пішов проти бика голіруч. Щоправда, бик таки кинув мене, але ж на арену я усе-таки вийшов.
Педро взяв пляшку й намірився відбити їй шийку.
- Стривай! - крикнув Рафаель.- Тобі ж бо заплатили за чесність.
- Заплатила людина, що сама нечесна,- відповів той.- Це контрабанда. За неї не взято мита. Старий пачкарює. Ми маємо право і з чистою душею можемо заволодіти його крамом. Ми конфіскуємо й знищимо його.
Не чекаючи своєї черги на першу пляшку, Ігнасіо й Рафаель розгорнули нові та відбили їм шийки.
- «Три зірки», найкраще віскі! - перервав мовчанку Педро Суріта, вказуючи на фабричну марку.- Бачите? В грінго не буває поганого віскі! Одна зірка означає, що воно дуже добре, дві чудове, а три - що ліпшого й бути не може. Та я вже знаю! Грінго мастаки щодо міцних напоїв. Наша горілка їх не задовольняє.
- А чотири зірки? - блимаючи вогкими очима, спитав Ігнасіо хрипким через віскі голосом.
- Чотири зірки? Ігнасіо, голубчику, чотири зірки це або нагла смерть, або раювання.
За кілька хвилин Рафаель, обхопивши шию другого вартового, взивав його братом і запевняв, що зовсім не треба багато, аби люди тут, на землі, були щасливі.
- Старий дурень, тричі дурень і тричі по три рази дурень,- оголосив Августіно, похмурий чоловік, що взагалі вперше за весь час озвався.
- Хай живе Августіно! - весело гукнув Рафаель.- «Три зірки» вчинили чудо. Дивіться! Хіба ж не розв’язали вони язика Августіно?
- Іще три рази по тричі потрійний дурень! - п’яно горлав Августіно.- Таке питво, правдиве питво богів, належало йому, і він п’ять день віз його й не покуштував ані краплі. І я кажу, що таких йолопів слід було б кидати голих у мурашник.
- Стариган - шахрай,- промовив Педро.- І коли завтра він вернеться сюди по свої «три зірки», я заарештую його, як пачкаря. Ми всі дістанемо нагороду.
- Навіть як ми знищимо ось так речові докази? - спитав Августіно, відбиваючи ще одну шийку.
- Ми їх збережемо,- відповів Педро, жбурнувши порожню пляшку на долівку.- Слухайте, хлопці! Скриня була страшенно важка. Цього ж ніхто не заперечить. Вона впала. Пляшки розбилися. Рідина витекла, і тоді ми довідалися, що то контрабанда. Скриня й побиті пляшки - достатній речовий доказ.
Гомін зростав у міру того, як меншало питва. Один вартовий почав сваритися з Ігнасіо за давній борг у сто сентаво. Двоє інших сіли на долівку і, обнявшися за шию, стали оплакувати свою щербату подружню долю. Августіно не вгаваючи торочив, що, на його думку, найкраще завжди мовчати. А Педро Суріта був такий зворушений, що промовляв за братерство всього людства.
- Навіть мої в’язні,- белькотав він.- Я люблю їх, як братів. Життя - сумна штука.- Сльози перебили йому мову, й він хильнув ще з пляшки.- Мої в’язні для мене мов діти. Їхня доля крає мені серце. Бачите, я плачу. Поділімся з ними! Даймо і їм хоч хвилинку щастя! Ігнасіо, найлюбіший брате мого серця! Зроби мені ласку. Дивись, я плачу в твоїх обіймах. Віднеси пляшку цього еліксиру тому грінго Морганові. Перекажи йому, як я шкодую, що завтра нам доведеться повісити його. Вітай його від мене, нехай же він вип’є й буде щасливий хоч сьогодні.
А під той час, як Ігнасіо виходив виконати доручення, вартовий, що колись кинувся на бика в Сантосі, почав вигукувати:
- Дайте мені бика! Дайте мені бика!
- Він, бідолаха, хоче обняти бика й сказати, як він його любить,- пояснив Педро Суріта, обливаючись гіркими.- І я теж любив биків. Я люблю все живе. Навіть москітів. Світ чудесний, у ньому панує любов. Дайте мені лева, я хочу побавитися з ним...
Хтось, ідучи вулицею, висвистував мелодію, в якій не можна було не впізнати пісні «Попліч, спинами до щогли». Це зацікавило Генрі, і він підійшов був до віконця своєї просторої камери, але, зачувши, як шкрябав