Погостини - Скуратівський Василь
Нехай і вас не обділить ласка божа щастям, здоров’ям і статками в Новому році!
Дідусь неквапом підходить до мене, гладить теплою долонею начучмачений чубчик.
— А тепер будемо іменинника гутати!
— От і не вгадали, — кажу вдоволено,— мій день народження аж у жовтні...
— Е, хлопче,— всміхається дідусь.— Слабенько знаєш наші давні звичаї. На Новий рік прийнято всіх Василів гутати!
— Малий іще, аби йому таку честь виявляти,— заперечують бабуся.— Нехай підросте трохи...
— Може, й так,— зголошується дідусь і присідає на ослоні. — І як воно, Мотре, так виходить: тільки Новий рік, то й сніг з морозом прибавляються. Чи не тому кажуть: січень не так січе, як у вуха пече.
— Атож, у січні сніг січе з вітрами, а пияк трясе зубами, — схилившись на рогача, додали своєї бабуся.
— Мусить трясти, бо коли січень наступає, то мороз людей обнімає.
— А мені, Тарасе,— бабуся притуляються спиною до комина,— од того ні холодно ні жарко, бо як січень не січися, а ти до печі тулися!
— Хитра ж ти, Мотре, стоячи біля тепла! Тільки не забувай, що в січневу холодну добу думай про худобу.
— їй, худобі, справді непереливки,— покивали головою бабуся,— бо в січні вночі панують тільки сови та сичі.
— Авжеж,— піддакнув дідусь,— січню-батенці морози, а лютому хуртовини.
— До лютого, Тарасе, ще дожити треба, а ось коли січень без снігу, то літо без хліба!
— Твоя правда, Мотре: хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний...
— Ого, куди тобі закортіло,— сказала наостанок бабуся. — Доки до серпня, то січень на все гаразд: вдень снігом січе, а вночі мороз вогнем пече.
Тим часом у печі щось зашипіло. Доки балакали, то юшка, очевидно, на черінь збігла. Бабуся поспіхом кинулись до печі, а дідусь підійшов до ялинки. Довго й уважно дивився на неї.
— Ну й гарнюпусінька сосонка, справжнє диво! Придумали ж люди, як зустрічати Новий рік. До речі, ти знаєш, коли вперше з’явилися ялинки в домівках?
Я підозріло дивлюся на дідуся: до чого це він хилить?
— Знаю,— відказую впевнено, бо вже читав десь, — їх запровадив у нас Петро Перший...
Дідусь помовчав трохи і, схилившись ліктями на стіл, мовив:
— І так, і ні. Якщо говорити про наших пращурів, то вони берегли ліс. На святвечір ставили біля покуття лише дідуха — солом’яного снопа, замаяного медяниками та горішками. А в Російській імперії почали святкувати Новий рік з ялинками за наказом царя в 1700 році. Проте у Західній Україні цим звичаєм користувалися на півстоліття раніше. Справа в тім, що частину українських земель загарбали Польща і Австро-Угорщина. А там, як і в усій Європі, значно раніше користувалися ялинками. Ось звідки цар і запозичив цей звичай.
Слухаю діда і дивуюся: звідки це він знає стільки всякої всячини? Але одразу ж згадую, скільки давніх книжок у нього. Коли не прийду до дідуся, він постійно читає щось.
— А от скажи мені ще таке: тобі щось відомо, коли вперше почали святкувати Новий рік і як його відзначають інші народи?
— Ні, не знаю,— щиросердно зізнаюся.— Розкажіть, це цікаво!
Дідусь повагом спирається на підвіконня і починає розповідати.
— Офіційно відзначати новорічне свято почали ще в Стародавньому Римі. Римський цар Нум Помлілій здійснив у своїй країні нову реформу літочислення і переніс початок року з березня на січень. Перший місяць назвали на честь давнього божества — дволикого Януса. Він вважався стражем усіх дверей та воріт, які власноручно відчиняв і замикав. За уявленнями римлян, Янус мав два обличчя: старе, що символізувало рік зійшлий, та юне, що звернене у майбутнє.
У кожного народу були свої новорічні обряди і звичаї. В Ефіопії Новий рік випадає на середину вересня. Мешканці міст і сіл у цей час сходяться на околицях і спалюють на вогнищах сухостій. Навколо ватри влаштовують веселі ігри й танки. В Ірані, навпаки, новоріччя святкують 22 березня, коли у розповні весна.
За традицією глава родини в цей день обдаровує родичів новим вбранням. Після цього всі виходять на вулицю, розпалюють багаття і перестрибують через вогонь. Повернувшись додому, кожен мусить розбити стару глиняну посудину, а господині — причастити гостей сімома стравами, кожна з яких починається з літери "С".
Не менш цікаві звичаї і в шотландців. З приходом Нового року сусіди йдуть один до одного в гості і несуть із собою грудочку вугілля. Вкинувши її у вогонь, гість бажає: "Нехай світло й радість завжди будуть у вашій оселі!" В Японії, навпаки, цієї ночі намагаються відіспатись і тільки вранці виходять на вулицю, щоби привітати схід сонця. Від того, який ранок — ясний чи похмурий,— залежить, на їхню думку, й увесь рік.
У Голландії новоріччя зустрічають довгими гудками пароплавів, які стоять на рейдах. На Кубі цього дня б’ють в усі святкові дзвони й виплескують воду з вікон. Панамці намагаються щонайгучніше бити в бубни та металеві предмети, вмикають на всю потужність магнітофони і радіоприймачі. Але з особливим темпераментом зустрічають Новий рік італійці. По всій країні лише протягом першої години року лунає безладна стрілянина з хлопавок. У цей час господарі викидають крізь вікна на вулицю старі меблі, посуд, ганчір’я...
— Дідусю, а як зустрічали Новий рік наші пращури? Він усміхнувся, підняв угору вказівного пальця.
— Це окрема тема! Бач, як виходить — ми краще знаємо про обряди в далеких країнах, ніж про свої, домашні. Тарас Шевченко з цього приводу, знаєш, як казав: "І чужого научайтесь, і свойого не цурайтесь..."
Але коли тебе цікавить наша історія, то залюбки розповім...
У давнину, ще до запровадження християнства, Новий рік починався в березні. Язичники (так називали наших далеких пращурів за те, що вони вірували в чудодійство природних сил — сонця, місяця, блискавки, дерева, річки, озера) вважали, що з пробудженням природи має неодмінно народитися й Новий рік. Тому з приходом весни люди збиралися на галявах, співали, водили танки, грали в різні ігри, приносили дарунки добрим богам, щоб задобрити їх. Найпершим символом весни, а отже й Нового року, вважалася верба. Це тому, що вона розпукувалася найраніше.
З приходом весни дівчата йшли до діброви. З-поміж себе вибирали кустянку — найсимпатичнішу дівчину — і прикрашали її зеленими галузками. Решта ж плели віночки, одягали їх на голівки і йшли селом з піснями. Заходячи до осель, кустянки вітали господарів з Новим роком, бажали родині щастя, здоров’я, щедрих статків, багатого врожаю. Цей обряд називався "Водити Куста".
Згодом, коли київський князь Володимир Великий запровадив на Русі християнство, Новий рік перенесли на вересень. Але ще не одне століття наш народ святкував новоріччя за старим звичаєм. Тому митрополит Феогностій вимушений був розповсюдити 1342 року новий наказ, яким зобов’язував усіх людей православної віри відзначати Новий рік лише у вересні.
Минав час. Уся Європа перейшла на римське літочислення. Виникла необхідність перенести Новий рік на січень і в нас. З 1918 року ми святкуємо новоріччя з 31 грудня на 1 січня. За церковним календарем воно відзначається на 14 днів пізніше.
...Різдво цього року співпало з неділею. І хоч у січні якраз припадали зимові канікули, але в празниковий будень наша вельми ідейна вчителька за будь-що знайшла б якусь роботу — то шкільні класи прибирати до другого півріччя, то збирати макулатуру. Вона щоразу напередодні свят — Великодня, Трійці, Покрови а також храмових — наказувала нам не брати в них жодної участі.
Зимові сутінки досить рано крадуться у хаті. Тому бабуся запалила лампадку на покуті, її блимкотливий огник тьмяно висвітлює ікону Ісуса Христа. Я уважно вдивляюсь у його світське обличчя, яке нагадує багатьох сусідських патріархів, особливо уподібнюється до діда Тараса: такий же високий лоб із залисинами, продовгувате волосся, мудрі очі. Якби, думаю собі, в нашому хуторі знайшовся добрий богомаз, то неодмінно змалював би Всевишнього саме з нього, діда. Це ж він зучора перевідав нашу оселю і детально розповів мені про Різдво. Якщо вірити його оповідці, новітнього Бога мати Марія народила ввечері в ясельцях, бо цар Ірод, знаючи, що це станеться, розпорядився вбивати всіх хлопчиків, котрі з’являться на світ. Віща Божа благодать оповістила пастухів, що з появою надвечірньої зірки на небосхилі народиться Божий Син, й вони прийшли віншувати маленького Ісусика. Дідусь навіть проспівав колядочку: Нова радість встала, Яка не бувала, — Над вертепом зірка ясна На весь світ засіяла.
Тому-то християнський люд сьоме січня празнує як народження Ісуса Христа. Щоправда, дідусева оповідка уявлялася мені за легенду. Але то таке. У нашій родині, як і в сусідніх, побожно готувалися до Різдва: товкли в ступах ячмінь для куті, кололи годоваників, щоб після Великого посту розговітися свіжиною, дівчата виготовляли різдвяні прикраси — зі стебел жита чи пшениці робили вигадливих "павучків" та "їжачків".
Такого павучка змайструвала для мене й бабуся. Вона витягла кілька цупких стеблин з куля, рівномірно нарізала відповідних розмірів цурбанки і, протягнувши всередині нитку, зробила кілька кубиків.
— Оце і є павучок, якими ми в дитинстві прикрашали на Різдво оселі.
— А чому їх називають павучками? — дивлячись, як підвішений до стелі на тонкій ниточці він постійно покручується навсібіч, питаюсь у бабусі.
— Павучки, щоб ти знав, заснували світ, а тому вбивати їх — гріх. Якщо він завівся в хаті, то його годиться винести в сіни чи на подвір’я. Але робити це треба лише по обіді. Так велить звичай...
Сиджу оце біля застільного віконця і згадую дідусеві та бабусині оповідки. Але наразі поглядаю в шибу, адже бабуся наказали мені: як тілько-но з’явиться підвечірня зірка, оповістити всіх. На столі дванадцять пісних страв. І як, дивуюсь я, зуміла бабуся наготувати стільки їства — печена і смажена картопля, гриби, борщ, риба, мед, квашена капуста, засолені огірки, перепічки, узвар, накришена в олії цибуля і обов’язково коливо та кутя.
Вечір цей, як я вже знаю, називають Святвечором, Багатим вечором, Багатою кутею чи Вілією. З ним пов’язано й чимало прикмет.
На Багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
Ожеледь на деревах — вродять горіхи і садовина.
Сніг іде — врожай на яблука, а іній — на мокре літо і дорід зернових.
Якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо, і навпаки.
Натомість у Різдвяний день, себто завтра, казали так: "Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня ", чи: "Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде."
Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію.
Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великодень — без куті...
— Бабусю, — скрикую зусюсили, — вже заясніла підвечірня зірка!
— Слава Богові, — і вона тричі перехрестилася.
