Шляхи титанів - Бердник Олесь
— Бажаю тобі великої любові!..
— Поздоровляємо, брате! — вигукнули разом дві сестри, Ені й Тора, цілуючи хлопця в щоки з обох бо-ків.
— Мужності тобі до кінця! — сказала Ені.
— Хорошої дівчини тобі — вірного товариша на все життя! — додала Тора.
Світозар почервонів, відмахнувся:
— Я про це не думаю. І ніколи не буду думати! — рішуче додав він, згадавши сумне прощання з Ліо.
— Прийде час, подумаєш! — лагідно усміхнулася мати, погладивши сина по плечу.
Світозар, стримуючи хвилювання, охопив сильними руками чотири рідних голови і пригорнувся до них. Так обнявшись, всі завмерли на мить. Пролунав останній удар передзвону годинника. І в ту ж хвилю купол приміщення зажеврів золотим вогнем. Здавалося, там розквітала вогняна квітка. Ось від центра виросли барвисті пелюстки, вони розповсюджувалися далі і далі, сягнули до країв купола. Тепер все приміщення заграло кольорами райдуги, небесні барви лягли на радісні обличчя присутніх.
— Сонце зійшло! — тихо промовив Міровол. — Почався перший день твого нового шляху, сину, шляху в зрілість!..
Всі розсілися за столом. Почалася жвава розмова. У середині стола з’явився отвір. Міровол дістав звідти дві темно-червоні пляшки з сріблястими голівками, п’ять кришталевих старовинних келихів.
— Батьку! — завбачливо озвався Світозар. — Я не питиму! Здається, ти сам колись мені говорив про жа-хливі наслідки, до яких у древності спричиняло вживання алкоголю!..
Міровол засміявся.
— Ти не забув моїх уроків! Це добре. Але ти вже дорослий і маєш загартовану волю. Гадаю, що це питво не захопить тебе. А випити треба! По традиції, яка ведеться з сивої давнини!..
— Ну, коли так, то вип’ємо! — махнув рукою Світозар.
Гучно тріснуло. Корки полетіли вгору. Іскристо-золоте вино — густе і запашне — запінилося в бокалах.
Всі встали. В мовчанні продзвенів кришталь. Ніхто не проголошував тосту — бажання було висловлене без слів.
— Ну, а тепер, — Міровол високо підняв у руці порожній келих, — робіть усі так!
Він розмахнувся і вдарив бокалом об підлогу. В усі боки бризнули прозорі скалки. Потім розбилися на дрібні шматки ще чотири келихи. Кілька хвилин всі стояли в урочистому мовчанні.
— Колись у такі дні ювілярам або іменинникам дарували всякі речі, — сказав Міровол, даючи знак сіда-ти. — Тепер тобі не потрібні подарунки. Вся безкінечність перед тобою, сину, і ти її господар!.. Ти знаєш, для чого ми прибули?
— Звичайно, — здивовано відповів Світозар. — Щоб поздоровити мене…
— Не зовсім так, — заперечив Міровол. — Ти здобув універсальну освіту і тепер будеш вибирати свій власний, улюблений шлях. Чи ти обрав його?..
Світозар не відповів. Знову блискавично в його пам’яті постали образи давніх часів, постаті далеких предків, що переслідують його і в снах. Грім далеких боїв пролунав десь у темряві свідомості, закликаючи, на-гадуючи… Хлопець здригнувся.
— Що з тобою, сину? — здивовано запитав батько. — Ти раптом чомусь спохмурнів.
— Так, нічого… — Світозар отямився. — Послухай, батьку… Я піду…
— Зачекай! — перебив його Міровол. — Не говори… Перед тим, як ти висловиш своє бажання, я хочу показати тобі принади різних професій. Кращі спеціалісти розповідатимуть тобі про це. Я приготував довгу, але цікаву лекцію спеціально для сьогоднішнього дня…
— Але ж, батьку, я вибрав!..
— Можливо. А все ж, поглянь, подумай…
Міровол підійшов до маленького щитка на стіні приміщення, натиснув кнопку. Непрониклива чорна за-віса почала швидко підійматись від підлоги до височенного купола. Це діяла всередині стіп система світлофіль-трів. За кілька секунд стало зовсім темно. І тоді в мороці почувся голос Міровола:
— Почнемо з космонавтики. Оглянемо поступово всю систему.
Перед присутніми спалахнув блідо-зеленим сяйвом прямокутник стереоекрана. Здавалося, простір при-міщення відсунувся у безодню. Ось на темному тлі засяяла зірочка. Вона блискавично виросла, перетворилася на планету. Над планетою в чорній прірві пульсувала гігантська куля Сонця. Його сяйво було послаблене філь-трами. Під палючим промінням розстилалася безкінечна гола пустеля. Розпечене каміння, неймовірно глибокі тріщини, несамовиті вихори розріджених газів, що вириваються зсередини планети! Дивитись на таке видови-ще було неприємно…
— Меркурій! — констатував Світозар. — Жахливий світ!..
— Не поспішай з висновками, — почувся голос Міровола. — Дивись далі…
Здавалося, об’єктив наблизився до самої планети і раптово проник під ґрунт. На екрані з’явилися астро-номічні обсерваторії, які спеціально займалися вивченням Сонця. Ось за пультом, в повітряному кріслі повис десь під стелею чоловік. Він дивився на екран телеустановки, наспівуючи якусь веселу пісеньку.
— Генімар, — сказав Міровол. — Один з кращих астрономів системи, великий знавець в області космо-гонії…
Астроном ніби почув голос, повернувся в кріслі і поглянув униз. Його молоде худорляве обличчя усміх-нулося.
— Генімар! — крикнув Міровол. — Ми вітаємо тебе!
Генімар відповів граціозним жестом руки.
— Мій син вступає сьогодні в життя. Я показую йому систему і пропоную вибрати шлях. Розкажи, чим цікава твоя професія?..
— Із задоволенням! — почувся різкий високий голос астронома. — День і ніч, тобто завжди, — бо тут нема ні дня ні ночі, — наші найточніші інструменти вивчають діяльність центрального світила. Нам пощастило дати вичерпну відповідь про походження Сонця, джерела його енергії і еволюцію… Наука вважає, що перед згасанням Сонце спалахне під впливом змін, які настануть після закінчення циклу ядерних реакцій? Це загро-жує життю на Землі та інших планетах. Ми мусимо бути готові до переселення в інші світи або до використан-ня штучних джерел тепла і світла.
— Я чув про це, — сказав Світозар.
— Можливо, — вів далі Генімар. — Недавно навколо Плутона запущені супутники з реакторами, ство-рюється планетна атмосфера і моря. Почнеться круговорот, створиться органічний ґрунт, а потім з’явиться жит-тя. Можна сказати, що люди готові до переселення в інші світи…
— І скоро це буде? — тривожно запитав Світозар.
Генімар засміявся.
— Час відносний. Тим більше, що ми вступаємо в еру безсмертя. Але ждати ще дуже довго. Не менше більйона років… Проте, необхідно весь час слідкувати за діяльністю Сонця, щоб бути готовим до всього!..
— А може, ми знайдемо методи боротьби з циклічними вибухами Сонця? — гаряче озвався хлопець.
— Можливо, — сказав Генімар. — Навіть напевне! Як би там не сталося, ти бачиш, що в астрономії — безодня роботи. Я гадаю, що моя професія — дуже потрібна і романтична!.. Бажаю щастя!..
Постать астронома зникла. На екрані з’явилися довжелезні підземні зали, де автомати добували з глиби-ни планети різні метали і перетворювали їх у складні машини. Та найцікавішою була енергетична установка Меркурія. Вона охоплювала підземним кільцем весь Меркурій. На екрані з’явилося обличчя жінки — керівника енергетикою внутрішніх планет. За проханням Міровола вона сказала:
— Енергія ядра будь-яких елементів конденсується у вакуумних акумуляторах. Такі енергетичні пункти в нашій системі є на Марсі, на шістьох супутниках Юпітера, трьох супутниках Сатурна, двох супутниках Урана та Нептуна і на Плутоні. Є кілька невеликих установок на астероїдах, які перетворені в орбітальні станції. Не-має таких станцій тільки на Землі та Венері…
— Чому? — вихопилося запитання у Світозара.
— Тому, — відповіла жінка, — що вакуумні акумулятори зберігають неймовірні запаси енергії, які мо-жуть знищити планету при нещасному випадку. Ми вирішили на заселених планетах не створювати енергетич-них пунктів такої потужності…
— Для чого використовується енергія цих пунктів, крім потреб промисловості заселених планет? — за-питав Міровол.
— Основна маса енергії консервується. Так постановила Космічна Рада. Ви знаєте, що в наші дні прово-дяться експерименти по подоланню Простору без апаратів, за рахунок нейтралізації тяжіння . От якраз для та-ких цілей ми й консервуємо енергію. Щоб вам стало ясніше, можу сказати, що загальна потужність енергетич-них запасів нашої Системи в переводі на гравітаційний потенціал переважає гравітаційну енергію ста тисяч со-нячних мас…
Світозар, а також Ені і Тора, які не чули таких цифр, охнули від несподіванки. Жінка задоволено посміх-нулася.
— Енергетика — це життя, це майбутнє, — сказала вона. — Бажаю щастя…
Її постать зникла. На екрані знову з’явилося чорне провалля Космосу, засіяне мереживом зірок. З нього поволі виростала друга планета, обкутана білою ковдрою непроникливих хмар.
— Венера, — урочисто промовив Міровол. — Ну, тут не потрібно пояснень інших, тут працюю я і роз-повім тобі про все…
На екрані відкрилась перспектива планети. В похмуру далечінь котилися важкі фіолетові хвилі океану. Над берегами розкинулися плантації пишних дерев з жовтогарячим листям і криваво-червоними плодами. За плантаціями, під грядою сіро-зелених гір, виднілися куполи білосніжних котеджів.
— Поглянь, — з гордістю промовив Міровол. — Коли вперше наші далекі предки прибули на Венеру, вони потрапили в пекло. Безліч діючих вулканів, повітря заражене вуглекислотою і отруйними випарами, висо-ка температура, при якій неможливо було нормально жити і працювати. Минуло кілька тисячоліть і планету не можна впізнати. Ми нейтралізували більшість вулканів, ліквідувавши вогнища радіоактивного розкладу, ми очистили атмосферу, прискорили обертання Венери навколо осі, бо вона оберталася раніше дуже повільно. І, нарешті, ми виростили ряд рослин з казковими властивостями…
— Що ж це за рослини? — не стримався Світозар. — Ми ще не знаємо про них?..
— Ні! — відповів Міровол. — Лише в цьому році ми завершили досліди. Довготривала перевірка була успішною, і наші рослини вирощуватимуться також на Землі… Так от, якості цих рослин незвичайні, їх плоди мають у собі абсолютно все необхідне для організму людини…
— Зачекай! — вигукнув здивований Світозар. — Ти хочеш сказати, що люди зможуть зовсім позбутися кухні? Зникне вся різноманітність їжі, до якої ми звикли?..
— А чому ж! — Було чутно, як Міровол засміявся в темряві. — Хіба це погано? Вирощувати тільки одну культуру рослин і не думати зовсім про кулінарію. Ви уявляєте, наскільки це полегшить нам життя? На штуч-них супутниках, станціях, на космольотах будуть оранжереї з цими рослинами.
