Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

- Насмілюсь доповісти, пане майоре, саме так і було. Я справді дуже радий, що ви, пане майоре, відразу зрозуміли моє становище. Можливо, наші вже десь воюють, а я тут можу марно прокалатати всю війну. Дозвольте, пане майоре, ще раз як слід усе пояснити.

- Досить,- кинув майор Вольф, покликав двох солдатів і наказав негайно відпровадити цього чоловіка на гауптвахту, а сам ще з одним офіцером, не кваплячись, пішов слідом за Швейком. Розмовляючи з офіцером, він несамовито жестикулював. У кожному його реченні згадувалося щось про чеських солдатів. Другий офіцер відчув у його словах невимовну радість, бо ж майор був певен, що своїм гострим оком виявив одну з тих пташок, про зрадницьку закордонну діяльність яких уже кілька місяців усім командирам військових частин розсилалися засекречені повідомлення. Було встановлено, що деякі втікачі з чеських полків, забуваючи про свою присягу, вступають у лави російської армії, служать ворогові й виконують для нього шпигунські завдання.

Австрійське міністерство внутрішніх справ ще ходило навпомацки щодо місцеперебування якої-небудь бойової організації, утвореної з утікачів. Воно ще не знало нічого про революційні організації по той бік фронту, і лише в серпні на лінії Сокаль - Мілятин - Бубново командири батальйонів дістали таємні циркуляри про те, що колишній австрійський професор Масарик утік за кордон, де тепер веде протиавстрійську пропаганду. Якийсь дурник у дивізії доповнив цей секретний документ таким наказом: «У випадку затримання - негайно припровадити його до штабу дивізії».

Майор Вольф у цю пору ще не мав і найменшої уяви, що саме для Австрії готують утікачі, які пізніше, зустрічаючись у Києві та в інших місцях, на запитання: «Що ти тут робиш?» - весело відповідали: «Я зрадив найяснішого монарха».

З цих секретних документів він знав лише про існування таких утікачів-шпигунів. І ось один з них, якого зараз ведуть на гауптвахту, так легко потрапив до нього в пастку. Майор Вольф був до деякої міри честолюбний і уявляв собі, як він дістане подяку й нагороду від вищих інстанцій за свою обережність, пильність і здібності.

Поки дійшли до гауптвахти, майор Вольф уже був переконаний, що питання, хто знає німецьку мову, він поставив навмисне, бо йому зараз же під час перегляду полонених саме цей суб’єкт видався підозрілим.

Офіцер, його супутник, похитував головою і говорив про необхідність повідомити про арешт командування гарнізону для дальшого розслідування і віддання затриманого під військовий суд вищої інстанції. Аж ніяк не годиться допитувати затриманого на гауптвахті, а потім, після гауптвахти, вішати, як то собі уявляє пан майор. Він своє дістане, але законним шляхом, згідно з військовим судовим уставом. Докладний допит перед шибеницею дасть можливість виявити його зв’язки з іншими такими самими негідниками. Хто знає, що при цьому випливе наверх.

Майор Вольф став раптом непоступливий, у ньому пробудилось приховуване досі нице звірство, і він уперто заявив, що повісить утікача-шпигуна зараз же після допиту на свій власний ризик. Зрештою, він може собі це дозволити, бо має впливові знайомства, і йому, власне, все одно нічого за це не буде. Тут - як на фронті. Коли б шпигуна зловили й викрили безпосередньо на полі бою, його б тут же допитали і негайно повісили. Ніхто б із ним не розводив ніяких церемоній. А зрештою, можливо, пан капітан знає, що в тилу кожен командир, починаючи від капітана і вище, має право вішати всіх підозрілих людей.

Майор Вольф, звичайно, трохи переплутав повноваження військових чинів у справі вішання.

У Східній Галичині чим ближче до фронту, тим більше ці права переходили до нижчих і нижчих чинів, і не раз траплялося, що якийсь капрал, начальник патруля, наказував повісити дванадцятирічного хлопчика, коли той у залишеному пограбованому селі, в зруйнованій хатині, варив картопляне лушпиння і це здалося капралові підозрілим.

Суперечка між капітаном і майором загострювалася.

- Ви не маєте на це права,- схвильовано кричав капітан.- Він піде на шибеницю на підставі законного вироку військового суду.

- Його повісять без вироку,- сичав майор.

Швейк, якого вели трохи попереду, чув цікаву розмову від початку до кінця і лише сказав своїм конвоїрам:

- Однаково, що пішки, що за возом. Одного разу в шиночку на Завадільці в Лібені ми сперечалися з приводу того, чи викинути капелюшника Вашака, що завжди заважав на танцях, тільки-но він з’явиться у дверях, чи тоді, коли він замовить собі пива, вип’є і заплатить, чи аж тоді, коли він один раз протанцює. Шинкар запропонував викинути його десь посеред вечірки, коли він щось з’їсть і трохи вип’є. Хай за все заплатить, а тоді вимітається із шинку. І знаєте, що нам цей поганець тоді встругнув? Не прийшов зовсім. Ну, що ви на це скажете?

Обидва вояки,- вони були звідкись із Тіролю,- водночас відповіли:

- Nix böhmisch. 533

- Verstehen sie deutsch? 534 - запитав спокійно Швейк.

- Jawohl! 535 - відповіли обидва, на що Швейк зауважив:

- Це добре, бодай між своїми не загубитеся.

Так, дружньо розмовляючи, вони дійшли до гауптвахти, де майор Вольф далі вів з капітаном дебати про долю Швейка, а Швейк скромно сидів позаду на лавці.

Нарешті майор Вольф усе ж таки приєднався до погляду капітана, що цього чоловіка мають повісити аж після тривалої процедури з приємною назвою «законний шлях».

Якби Швейка запитали, що він сам про себе думає, він би сказав: «Мені дуже шкода, пане майоре, хоч ви чином і вищий за пана капітана, але пан капітан має рацію. Хто поспішить, людей насмішить. Якось в окружному суді в Празі збожеволів один суддя. Довго ніхто нічого не помічав за ним, аж раптово це виявилося під час розгляду справи за образу честі. Якийсь Знаменачек, зустрівши на вулиці капелана Гортіка, що на уроці закону божого набив його сина по пиці, сказав йому: «Ах ти, дурний осле, ах ти, чорна потворо, побожний йолопе, брудний підсвинку, попівський цапе, ти, осквернителю вчення Христового, лицемірнику і шарлатане в рясі!» Божевільний суддя був дуже побожною людиною. Всі три сестри його служили куховарками в священиків, а він хрестив усіх їхніх дітей. Він так розхвилювався, що зненацька втратив розум і заверещав на підсудного: «Іменем його величності імператора і короля засуджую вас до смертної страти