Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Поручник Дуб спочатку цього якось не помічав і вів далі свою промову:

- Ця дисципліна і обов’язок послуху, ця обов’язкова любов солдата до офіцера відзначається великою стислістю, бо взаємини між солдатом і офіцером дуже прості - один підкоряється, другий наказує. Як уже давно відомо з книжок про військове мистецтво, військовий лаконізм, військова простота - це саме та чеснота, що її повинен засвоїти собі кожний солдат, який хоч-нехоч любить свого командира, бо той в його очах мусить бути для нього ідеально викристалізуваним утіленням непохитної волі.

Щойно тепер поручник Дуб зауважив Швейкове «rechts schaut» і те, як він не зводить з нього очей. Це йому було дуже неприємно, бо він несподівано відчув, що заплутався в своїй промові й ніяк не може видряпатися з цього рову любові солдата до командира, і тому розкричався на Швейка:

- Чого ти витріщив на мене баньки, як теля на нові ворота?

- Згідно з вашим наказом, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ви якось самі ласкаво звернули мою увагу на те, що, коли ви говорите, я зобов’язаний стежити очима за вашими устами. А що кожний солдат мусить свято виконувати накази свого командира і пам’ятати їх на віки вічні, я був змушений це робити.

- Дивись в інший бік, дурний чопе, а не на мене,- злостився поручник Дуб.- Ти знаєш, я цього не люблю, не можу цього терпіти, мені стає бридко, коли я бачу твою мармизу. Я тобі ще накручу хвоста...

Швейк зробив рівняння наліво і, немов закам’янівши, йшов так далі поруч поручника Дуба. Поручник Дуб не витерпів і вигукнув:

- Куди ти рило вернеш, коли я з тобою розмовляю?

- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, згідно з вашим наказом, я повинен тримати рівняння наліво.

- Ох,- зітхнув поручник Дуб.- Це якийсь хрест божий! Дивися просто перед себе і думай при цьому: «Я такий дурень, що мені нема чого втрачати». Запам’ятав?

Швейк, дивлячись перед себе, сказав:

- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, чи повинен я щось на це відповісти?

- Що ти собі дозволяєш!? - загорлав на нього поручник Дуб.- Як ти зі мною говориш, що ти мав на думці?

- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, в мене на думці лише один наказ, який ви дали на одній станції, щоб я взагалі не відповідав, навіть тоді, коли ви скінчите говорити.

- То ти мене боїшся,- зрадів поручник Дуб.- Але ти мене ще не взнав. Переді мною тремтіли не такі, як ти. Закарбуй це собі на своєму дурному носі. Я приборкував і не таких шибайголів. Отож закрий пельку і йди позаду, щоб я тебе не бачив.

Швейк залишився позаду з санітарною службою. Там він вигідно влаштувавсь аж до місця відпочинку, де нарешті всі дочекалися юшки з м’яса злощасної корови.

- Цю корову треба було тримати бодай два тижні в оцті, а як не корову, то принаймні того, хто її купував,- заявив Швейк.

Від бригади примчав кур’єр з новим наказом для одинадцятої роти: маршрут змінюється на Фельштин, Вораличі, а Самбір треба обійти, бо в Самборі стоять два познанські полки й немає ніякої можливості розквартирувати там роту.

Надпоручник Лукаш дав розпорядження фельдфебелю Ванеку і Швейкові розшукати для роти нічліг у Фельштині.

- Тільки, Швейку, знову, бува, не встругніть чогось по дорозі,- застеріг Швейка надпоручник Лукаш.- Головне, поводьтеся чемно з населенням.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я зроблю все, що в моїй змозі. Правда, мені сьогодні, коли я трохи на ранок здрімнув, приснився паскудний сон. Я бачив уві сні ночви, а з них цілу ніч текла вода по коридору будинку, де я мешкав, аж поки не витекла до дна і не промочила стелі у власника дому, і той запропонував мені вранці виселитися з квартири. Такий випадок, пане обер-лейтенанте, справді трапився одного разу в Карліні, за залізничним віадуком.

- Дайте нам, Швейку, святий спокій із тим вашим дурним базіканням, а краще подивіться з Ванеком на карту, куди вам треба йти. Ось бачите тут, це село. Звідси ви поверніть праворуч до річки і йдіть понад нею за течією до найближчого села, і від того місця, де вливається до річки перший потічок,- він буде у вас по праву руку,- зверніть путівцем угору, точно на північ. Заблукати тут неможливо. Ви потрапите до Фельштина і більш нікуди. Запам’ятали?

Отже, Швейк з фельдфебелем-рахівником Ванеком почимчикували в путь, згідно з одержаним маршрутом.

Було вже після полудня. Спека. Земля важко дихала. Від погано закиданих солдатських могил несло смородом. Вони прийшли на те місце, де точилися бої за Перемишль. Тут кулемети скосили цілі батальйони. В перелісках біля річки лишилися сліди артилерійського вогню. На великих площинах і схилах гір з землі стирчали якісь оцупки, а не дерева, і всю пустелю борознили окопи.

- Тут усе трохи інакше, ніж біля Праги,- зауважив Швейк, щоб порушити мовчанку.

- У нас уже по жнивах,- згадав фельдфебель Ванек.- Ми в Кралупській окрузі починаємо жнива раніше за всіх.

- Тут по війні будуть добрі врожаї,- за хвилину докинув Швейк.- Не треба буде купувати кісткового борошна. Це для селян дуже вигідно, коли на їхньому полі згниє цілий полк. Одне слово, це для них добриво. Тільки одне мене турбує, щоб хтось не намовив тих селян продавати солдатські кістки цукроварням. Був колись у Карлінських казармах обер-лейтенант Голуб, та такий уже вчений, що всі в роті вважали його дурником, бо він через ту свою вченість не навчився лаяти солдатів і все на світі розглядав з наукових позицій. Одного разу солдати доповіли йому, що хліба, який їм видали, не можна їсти. Іншого офіцера таке нахабство розлютило б, а його ні. Він залишився спокійний, не назвав нікого, ані нікому не затопив у пику. Скликав тільки всіх своїх людей і звернувся до них своїм дуже приємним голосочком: «Насамперед, солдати, ви мусите усвідомити собі, що казарми - це не гастрономічний магазин, де ви могли б собі вибирати маринованих вугрів, сардинки та бутерброди. Кожен солдат повинен бути настільки дисциплінований, щоб не думати про якість того, що він має зжерти. Уявіть собі, що вибухла війна. Тій землі, у яку вас після бою поховають, байдужісінько, яким хлібом ви перед