Скорочено Війна і мир - Лев Толстой
Два роки тому, повернувшись із своєї поїздки по маєтках, П'єр Безухов мимоволі стає на чолі петербурзького масонства. Він давав гроші на всі необхідні ордену витрати, на свої кошти він підтримує Будинок бідних, улаштований орденом у місті, вербує нових членів. Життя ж його йшло, як і раніше, "із тими ж захопленнями й розбещеністю". "Він любив добре пообідати й випити і, хоча й вважав це неморальним і принизливим, не міг утриматися від веселощів парубоцьких товариств, в яких він брав участь". П'єр відчуває, що масонська діяльність не задовольняє його, але, як болото, затягує усе сильніше. У самому масонстві П'єр не зневірився, але йому здається, що російське масонство йде помилковим шляхом, відхиляється від свого джерела. П'єр знав всіх братів по ложі у реальному житті "здебільше як людей слабких і нікчемних", знав, що домагаються вони нагород і значних посад, а не служать ідеалам масонства. Всіх братів, яких П'єр знав, він поділив на чотири розряди. До першого належали ті, хто займався таїнствами науки ордену, але не брав активної участі ні у справах ложі, ні у людських. Цих людей П'єр поважав, але його серце не лежало до містичного змісту масонства. До другого розряду П'єр зараховував і себе: це були люди, які шукали досконалості у масонстві, вірного шляху, але поки не знайшли його. До третього належали брати (їх було найбільше), яких приваблювала тільки зовнішня форма масонства, а не її зміст. Четверті (і таких ставало останнім часом все більше) були ті, що не вірили у масонство, а прийшли заради наближення до багатих і вельможних членів ложі. Аби припасти до основного джерела масонства, П'єр вирішив їхати за кордон, посвятитися і збагнути вищі таємниці ордена. Влітку він повертається в Петербург. Багато високопоставлених осіб за кордоном виказали Безухову довіру, він "проникнув у багато таємниць, був зведений у вищий ступінь". На засіданні з приводу повернення П'єр виголошує промову, закликає братів-масонів до дії, відмічаючи, що теперішній політичний устрій перешкоджає вихованню чеснот тощо. Проте Безухов виступає проти насильницьких реформ і революцій, стверджуючи, що основна задача масонства — вдосконалення людей. Масонам варто шукати "гідних" і сприяти їхньому вступу в орден. Промова П'єра викликає бурхливі дискусії в ложі. Йому заперечують і відмовляються прийняти його пропозицію.
П'єр впадає в апатію. Він одержує листа від дружини, у котрому та благає його про побачення і пише, що залишок своїх днів хоче присвятити йому. Князь Василь із дружиною, а також дехто з братів-масонів умовляють П'єра знову зійтися з Елем. Безухову все рівно. Він не відповідає на спроби примирення, збирається і їде в Москву. У Москві він відправляється до свого "благодійника" — Осипа Олексійовича Баздеєва, що присвятив П'єра в масонство. Той заспокоює Безухова, нагадує, що найважливіше завдання для масона — удосконалювати самого себе, у чому П'єр поки не процвітав. Баздеєв радить молодому графу не припиняти спілкування з петербурзькими братами й ужити всі сили, щоб допомогти їм стати на шлях добра й істини. Баздєєв дає П'єру спеціальний зошит, у якому радить записувати усі свої вчинки. По приїзді в Петербург П'єр мириться з дружиною, хоча йому це дуже важко. У зошиті, що дав Баздєєв, він записує цей вчинок, те, як Елен вибачила його, а йому їй прощати нічого, від чого відчув "щасливе почуття оновлення".
Коли Елен оселилася з чоловіком у Петербурзі, вона посіла одне з вигідних місць у товаристві, зайняла високе положення в аристократичних салонах, завела свій власний салон. Вона була в Ерфурті, де відбувалася зустріч імператорів, її красу помітив і оцінив навіть Наполеон. За велику честь вважається в Петербурзі бути прийнятим у салоні графині Безухової. Щоб блиснути широтою кругозіру, перед відвідуванням салону Елен молоді люди спеціально прочитують книги. П'єр не обманюється з приводу розуму своєї дружини, тому він слухає розмови про політику, поезію і філософію з почуттям, що відчуває фокусник, очікуючи кожного разу, що обман відкриється. Проте Елен грає прекрасно: вона може говорити найжахливіші дурості і непристойності, і проте усі захоплюються кожним її словом, відшукують у її промовах глибокий зміст, про який Елен і сама не підозрює. Борис Друбецький стає завсідником салону Безухова. Елен спілкується з ним з особливою, ласкавою посмішкою і називає своїм пажем. Підсвідомо П'єру не подобаються відношення його дружини і Друбецького, він відчуває до Бориса сильну антипатію, але намагається приділяти цьому якнайменше уваги. За ним закріплюється репутація багатого пана, "чоловіка блискучої дружини", розумного дивака. Ніхто не знав, що у душі П'єра відбувалася складна і важка робота внутрішнього розвитку. Він веде щоденник, записує всі свої вчинки. Він намагається займатися самовдосконаленням, викорінювати в собі лінь, обжерливість та інші пороки. Незабаром у ложу приймають Бориса Друбецького. П'єр записує в щоденнику, що він сам рекомендував Бориса, сам був ритором, борючись із невартим почуттям ненависті до цієї людини, хоча, на його думку, вступаючи в ложу, Друбецький переслідує одну мету — зблизитися з відомими і впливовими людьми.
Ростови два роки прожили в селі, але, незважаючи на це, їхнє фінансове положення не виправлялося. Після переїзду в Петербург вони продовжують жити гостинно, їхні обіди відвідує різношерста публіка, а для людей із вищого товариства Ростови залишаються провінціалами. Берг сватається до Віри, і та погоджується. Берг так довго і з такою значущістю розповідає усім про те, як був поранений в Аустерлицькому бої, що зрештою одержує дві нагороди за одне поранення. На фінляндській війні він також "відзначається": піднімає осколок гранати, яким був убитий ад'ютант поруч головнокомандуючого, і підносить цей осколок начальнику. Він теж наполегливо переказує всім цей випадок, поки і за фінляндську війну не одержує дві нагороди. Крім того, він займає в Петербурзі "особливо вигідні" місця. Сватовство Берга, зустрінуте спочатку зі здивуванням (він не дуже знатного роду), зрештою приймається усіма Ростовими, тому що Вірі вже двадцять чотири роки, а ще ніхто до неї не сватався,
