Скорочено Війна і мир - Лев Толстой

він став дещо загрубілим, але у полку його любили і поважали. У 1809 році в листах від рідних він усе частіше відчуває тривогу — господарські справи занепадають. Між іншими новинами йому повідомляють про заручини Наташі і Болконського. Микола Ростов кілька разів мав намір їхати у відпустку, але кожного разу не наважувався вирватися із звичного і простого кола полкового життя. Він побоювався того, що чекало його вдома: господарських справ, в яких він нічого не тямив, і кохання Соні, і своїх обов'язків перед нею. Та в останньому листі графиня чітко пише, що якщо Микола не приїде і не займеться справами, то весь маєток піде з молотка. Ростов змушений був їхати у відпустку. Товариші по службі влаштовують Ростову урочисті проводи. По приїзді додому Ростов бачить люблячу його Соню, Наташу, що уражає його своєю "дорослістю". Наташа розповідає йому свій "роман" із князем Андрієм, а на питання, чи любить вона Болконського, відповідає: "Я. була закохана в Бориса, учителя, у Денисова, але це зовсім не те. Мені спокійно, твердо. Я знаю, що краще його не буває людей, і так мені спокійно, добре тепер. Зовсім не так, як колись..."

На третій день по приїзді Ростов почав займатися господарством. Він пішов до управителя і велів подати "рахунки всього", хоча не дуже добре розумів, що то таке. Через кілька хвилин на очах у всієї двірні Ростов стусаном викидає управителя з ганку. Наступного дня батько намагається заступитися за "Митрика", виправдати його. Ростов вибачається перед батьком і з тих пір перестає втручатися в господарські справи. Якось графиня говорить йому, що в неї є вексель на 2 тисячі від Анни Михайлівни Друбецької, і запитує, як їй діяти. Микола відповідає, що він не любить ні Анни Михайлівни, ні Бориса, але колись вони були з ними у дружніх стосунках, і розриває вексель. Від того часу молодий Ростов не втручався більше ні у які справи, а вдався до полювання.

У вересні настав найкращий час для полювання. Микола Ростов віддався цій новій для нього справі пристрасно. Одного дня старий і поважний мисливець Данило повідомив, що в отрадницькому лісі знайшли вовчий виводок. Полювання на вовка була суто чоловіча справа, але Наташа і Петя вмовили Миколу взяти і їх. Старий граф теж вирішив розважитися і зібрався їхати. Вже в полі, яким їхали до лісу, Ростови зустріли "дядечка" дальнього родича і сусіду. Всі їдуть на полювання. "Дядечко" — досвідчений мисливець, він доречно й недоречно повторює приказку: "Чисте діло — марш". Побачивши Наташу і Петю, "дядечко" глянув на них несхвально: полювання — справа серйозна. Незабаром мисливці розходяться на свої місця. Старий граф приїздить у візку і тільки тепер сідає на коня. Він випив за традицією добру чарку і перебуває у гарному гуморі, розмовляючи зі своїми супутниками: старим камердинером, ловчими, власним блазнем. За розмовою вони не. помітили, як погнали вовка і той побіг прямо на них. Ніхто не встиг вистрілити, і вовк зник у кущах. У ту ж мить з лісу вискочив Данило-мисливець. Він накинувся на графа з брутальною лайкою, навіть замахнувся батогом — так прикро було йому, що вовка впустили горе-мисливці. Микола Ростов стояв на своєму місці і чув, що відбулося щось прикре, якась несподіванка, котра псувала полювання. Він майже молився, аби вовк вискочив на нього. Він уважно придивлявся і прислуховувався до всього. Раптом він побачив, як полем біжить старий вовк. Він підняв своїх собак, почалося цькування. Микола бачить, як молоді і сильні собаки не наважуються кинутися на сивого вже вовка. Тільки один його пес зміг вийти на цей двобій, коли ж пес вчепився вовку у горло, накинулися інші. Ростов вже хотів злізти з коня, аби заколоти вовка, але той вирвався від собак і побіг. Його наздогнали собаки "дядечка". Мисливець Данило, що вчасно під'їхав до Миколи, накинувся на звіра разом із собаками, схопив за вуха і зв'язав ще живого вовка. Потім всі мисливці з'їхалися, дивилися на старого вовка. Під'їхав і старий граф Ростов. Данило, що стояв поруч з вовком, поспіхом зняв шапку. Граф подивився на вовка, пригадав, як впустив свого, як вилаявся на нього Данило. "Однак, брат, ти сердитий" — тільки й сказав граф Ростов Данилі. Той посміхнувся, як дитина, що провинилася. Старий граф поїхав додому відпочивати. Наташа і Петя залишилися на полюванні. Потім гнали лисицю. Тут трапилася ще одна пригода. Микола Ростов знав, що у полювальних володіннях, які давно за звичаєм належали Ростовим, полюють сусіди поміщика Ілагіна. Того дня мисливці Ілагіна вбили лисицю, яку гнали собаки Ростових. Микола, гарячий у своїх судженнях, скочив на коня, аби тепер же на полюванні розібратися і покласти край свавіллю Ілагіна. Не встиг Ростов виїхати з лісу, як назустріч йому під'їхав сам Ілагін. То був товстий, чемний пан, який вибачився за дії своїх мисливців і запропонував їхати полювати зайця у його поле. Для Миколи це було вражаюче полювання-змагання. Він сам, "дядечко", Ілагін вдавали, що їх зовсім не цікавить, чий собака знайде і загонить зайця. Та коли вони побачили, як собаки травлять, азарт охопив їх так, що вони забули все на світі. Переміг тоді "дядечко", собака якого не коштував таких грошей, як у його суперників, але був справжнім майстром своєї справи. Ростови приймають пропозицію "дядечка" заїхати до нього у село і там дочекатися візка для Наташі і Петі. Все у цей день — і полювання, і дім "дядечки", і він сам, і його люди — все здається Наташі і Миколі чудовим. У домі, простому і небагатому, "дядечко" пригощає їх травником, наливками, грибками, щільниковим медом, смаженою куркою, які приготувала для гостей економка "дядечки" — Онисія Федорівна, гарна і статна молодиця, на яку милуються Ростови. Наташі здавалося, що ніколи в житті вона не їла нічого смачнішого. Наче виправдовуючись, "дядечко" розповідає, що він живе так усе життя, ніде не служить, тому що нічого не розуміє в службі. Чути, як кучер Митька грає в людській на балалайці. Коли він закінчує, Наташа у захваті просить зіграти ще і ще. Микола трохи поблажливо погоджується: грає кучер добре. Наташа, відчувши ту поблажливість, навіть образилася, каже, що "це чудо, як гарно". Митька виконує "Бариню" із "переборами". "Дядечко", не втримавшись, й собі бере гітару. Мелодія народної пісні, що майстерно грає "дядечка", наче висвітлила Наташину сутність. Дядечко з гітарою виходить на