За двома зайцями - Старицький М. П.

Одна міщан­ка. Да­руй же бо­же цей праз­ник про­во­ди­ти, там­то­го ро­ку діжда­ти!

Марта. Щоб ми діжда­ли в добрім здо­ров’ї пи­ти і на той рік; а я вже забіга­ла до сусіди та хильну­ла чар­ку, дру­гу… та трош­ки й ве­се­ленька!

Секлита. То й доб­ре! На здо­ров’ячко!

Голохвостий (на­ли­ва собі знов). А звідки ти? - З Ром­на.- А білет єсть? - Нема. - В тюр­му, шельму! (Марті). Поз­вольте з моїх рук!

Марта. Ще з ва­ми не по­ку­ма­ли­ся!

Голохвостий. Што ж, по­ку­ма­ти­ся не шту­ка!

Секлита. Сідай­те ж, кум­цю, до гур­ту!

Марта. Е, де вже там сидіти! Мені аж тан­цю­ва­ти хочетьс­я, так ве­се­ло!

Всі. То й тан­цюй!

Голохвостий. Ва­ляй­те, без хвасо­ну!

Марта (приспівує)

Уберуся, мо­ло­дая, в но­венькі сап’янці

Та ви­не­су я буб­ли­ки на ба­зар уранці.

Ой буб­ли­ки га­ря­ченькі, ой буб­ли­ки свіжі,

З та­ком, з ма­ком і з яй­ця­ми, ще й смачні до їжі!

Голохвостий. Слав­но! (Знов чар­ку). Ех-х! (При­ту­пує).

Марта

А до моїх до буб­ликів ка­ва­ле­ри-па­ничі

І мор­га­ють брівонька­ми й за­зи­ра­ють, мов сичі!

Сюди, сю­ди, до буб­личків ве­ли­ко­го сма­ку,

Ой, па­ничі, з ма­ком, та­ком, по­пичі й без та­ку.

Голохвостий (при­тан­ць­овує). Ой, не бійся, при­гор­ни­ся - з та­ком, сер­це, з та­ком!

Секлита. От люб­лю за ве­се­лий зви­чай! От люб­лю! (З ча­р­­кою). Сідай­те ж!

Марта. Та й ся­ду ж.

Ті ж і Ус­тя.

Устя (заліта з ко­ши­ком і пря­мо у ско­ки)

Дивітеся, чо­ловіки,

Які в ме­не че­ре­ви­ки!

Це ж мені па­но­тець по­ку­пив,

Щоб хо­ро­ший мо­ло­дець по­лю­бив!

А пан­чо­хи панімат­ка да­ла,

Щоб я гар­на мо­ло­дич­ка бу­ла!

Голохвостий (роз­па­лю­ючись). У-х! Ва­ляй без ти­ту­лу! Стри­жи! (Ски­да піджа­ка і йде в та­нець).

Голохвостий і Ус­тя (ра­зом)

Гоп, чу­ки! Чу­ки, чу­ки!

Гарні в ме­не че­ре­ви­ки!

Бо я пансько­го ро­ду,

Не хо­ди­ла бо­са зро­ду!

Устя

Полюбив ме­не дяк

Чорти батька зна як!

Купив мені че­ре­ви­ки,

Закаблучки не так!

Голохвостий

Черевички не­ве­личкі,

За ціло­го п’ята­ка.

А щоб же ти, мо­ло­денька,

Вибивала тро­па­ка!

Устя й Го­лох­вос­тий (ра­зом)

Гоп, гоп! Чу­ки, чу­ки!

Гарні в ме­не че­ре­ви­ки!

Бо я пансько­го ро­ду,

Не хо­ди­ла бо­са зро­ду.

(Танцюють).

Всі. Ну й тан­цю­ють лов­ко. А па­нич як бісик! Слав­но!

Устя. Ху! Цур йо­му, уто­ми­ла­ся! Оце я з іме­нин іду… Так уже час­ту­ва­ли та пош­ту­ва­ли, що й бо­же! Біжу вже до вас та й підска­кую, а тут, чую, співи: на­те ж і мій глек на ка­пус­ту!

Секлита. Спа­сибі, що зга­да­ла ме­не, ста­реньку ку­му!

Голохвостий. І це ку­ма? Та ва­ши­ми ку­ма­ми мож­на Дні­про за­га­ти­ти і Чор­то­рий 12 за­ки­да­ти! Єй-бо­гу, прав­да!

Секлита. А бо­дай вам язик усох, не ка­зав­ши ли­хо­го сло­ва.

Голохвостий. Та хай всох­не, чорт йо­го бе­ри!

Марта. Ну й мо­тор­ний же хло­пець!

Устя (до Сек­ли­ти). Де ви та­ко­го вискіпа­ли?

Секлита. Гм, гм! Не ска­жу! Не­хай вам кор­тить.

Голохвостий час­тується і хи­хи­ка з міщан­ка­ми.

Ті ж і Сте­пан.

Степан (до Сек­ли­ти). Поз­до­ров­ляю вас із свя­ти­ми вашим­и іме­ни­на­ми! Дай бо­же вся­ко­го щас­тя, і бла­го­по­лучія, і мно­гая літа! (Цілує ру­ку).

Секлита. Спа­сибі, що не за­був!

Степан. Де вже нам за­бу­вать!

Секлита. І-і, те­пер та­кий світ нас­тав! (Одійшла).

Степан (пок­ло­нив­ся всім і ти­хо до Галі). Здрас­туй­те, Ган­но Іва­нов­но!

Галя. Здрас­туй­те! (По­дає ру­ку).

Степан (зирк­нув­ши на Го­лох­вос­то­го). Чо­го цей ла­нець тут?

Галя. То, Сте­па­не, го­ре моє!

Степан. Як? Що та­ке?

Галя. Та, ли­бонь, сва­та ме­не, а мені хоч у во­ду!

Степан. А ма­ти що?

Галя. То ж моє не­щас­тя, що ма­ти за йо­го: ба­га­тий…

Степан. Який він ба­га­тий? Шар­ла­тан! Йо­го оце Йось­ка-жид мав у тюр­му по­са­ди­ти.

Галя (ра­ди­мо). О, нев­же? А він тут ма­ну пус­ка.

Степан. Та я за­раз так йо­го огрію, що оч­манілим виско­чить!

Галя. Бо­га ра­ди: не чіпай­те тут! Не знаєте ма­тері? Во­на так і не повірить, ще вас ви­же­не з ха­ти!

Ті ж і Ме­ронія.

Меронія (вся в чорнім, зап’ята в хуст­ку по-чер­не­чо­му). По­з­до­ров­ляю вас з іме­ни­на­ми, з ян­го­лом. (Гля­нув­ши кру­гом). Ой, як у вас ве­се­ло! Ой, спо­ку­са моя! (Щось шеп­че).

Голохвостий (до Мар­ти). А ето хто? Чер­ни­ця?

Марта. Та