Із днів журби - Франко І. Я.

все добро піде, як дим».

Мовив жінці: «А постав-но

край нори вужеві знов

молока, а чей, вернув би,

знов у дім наш, до коров».

І поставила хазяйка

у мисчині молока,

та вуж виповзе, наїсться

і до ями знов тіка.

А господарю щоднини

гірше й гірше, хоч умри!

От він раз вужа підглянув,

як той повз собі з нори.

І говорить: «Вужу любий!

Що се враз на нас зайшло?

Чи ж то сердитись нам треба?

Забуваймо гнів і зло!

Що минуло, те пропало,

хоч і як нам допекло;

жиймо, як жили давніше,

щоб знов добре нам було».

Вуж на се відмовив: «Годі!

Що було, те загуло,

Але як забути горе,

що по серці нам пройшло?

Адже ж ти коли згадаєш,

що твій син в землі гниє,

то рука свербить, щоб тім’я

розторощити моє.

А і я, коли погляну

на відсічений свій хвіст,

то отруйним зубом в тебе

вгризся б, так лютує злість.

Ти скажи: як нам єднатись?

Як тобі був любий син,

так мені мій хвіст. Даремно

тут шукать причин, провин.

Не навернеться до мене

твоє серце, ні моє

не навернеться до тебе,

поки пам’ять в нас жиє.

То найкраще нам розстаться…

Ти собі в своїм дворі

жий без мене, я без тебе

проживу в своїй норі».

Пане куме Любовицький,

ти розумна голова,

то ти, певно, й без пояснень

зрозумів отсі слова.

Сей господар - ваша Польща,

а той вуж - то козаки,

що на межах Польщі сікли

бусурманськії карки,

що товклись поза пороги,

шибались на море, в Крим,

в очі хану і султану

дмухали пожарів дим.

І жилось тоді не згірше:

розживавсь багатством лях

за козацькими плечима,

а козак в степах, полях

був свобідний і крихітку

ссав отого молока,

що напрятать, зберігати

помогла його рука.

Та зчинилась сварка. Годі

тут шукать причин, провин;

нас боліло й вас боліло,

вам згиб син і нам згиб син.

Ну, скажи, як нам єднатись?

як забути давнє зло,

що кровавою межею

вам по серці перейшло?

Як примусить до кохання

серце, що в нім в’ється гад?

Відки взять душі довір’я,

що зазнала стільки зрад?

Ні, мій куме! Краще чисто

розмежуймося як слід:

вам хай буде ваша Польща,

Україну нам лишіть.

Ви собі пануйте в себе

на вині та на меду;

ми, як бог дасть, будем пхати

і без вас свою біду.

Так мине сто літ чи двісті,

наші рани заживуть,

спомини всіх кривд і сварок

у непам’ять попливуть,

замість зрад, і звад, і сварок

набереться скарб новий

згідних ділань, спільних змагань

і сусідської любви,

пройдемо велику школу,

та не єзуїтську, ні! -

запануєм кождий в себе,

станем розумом міцні,

отоді - коли вчасніше

ваша Польща не згорить -

час настане, любий куме,

про єднання говорить.

Морщиш брови? Зціпив зуби?

Дрож тобою потряса?

Мовиш: «Поки сонце зійде,

очі вижере роса?»

Се можливе! Та признайся,

чи не правду я кажу?

Єдність се - кленусь устами,

а ніж в пазусі держу?

Єдність се, що ти говориш

про братерство і любов,

і про сльози королівські,

про пролиту марно кров,

і про те, що час позбутись

нам незгоди й лютих чвар,-

а ти сам, я добре знаю,

завтра їдеш до татар,

будеш хана намовляти,

підкупляти мурзаків,

щоб напали на Вкраїну

воювати козаків?..

Ти поблід? Тремтиш? Не бійся!

Знаю, добре знаю вас!

Се є школа єзуїтська!

Та чи ж се єднання час?

Знаю добре: в тій саміській

пазусі, де ти привіз

королівський лист до мене,

повний клятв, упімнень, сліз,

є ще другий королівський

лист - до хана, у котрім

заклина його, щоб зараз

впав на мене, наче грім,

щоб поміг йому козацьких

розтолочити гадюк…

Не тремти, мій куме! Ну-ко,

ще раз чарочку до рук!

На розстання! Їдь щасливо!

Кланяйсь хану й мурзакам!

Та скажи, що коней треба

й дамасценок козакам.

Тож, коли сього замного

в них, а власних їм голов

не шкода, хай прибувають.

Ну, досить! Бувай здоров!»

______________

До третього тому входять поезії збірок «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911, за вийнятком творів із збірки «Мій Ізмарагд»), «Із літ моєї молодості» (1914), а також вірші 1900-1916 рр., що були опубліковані лише в періодичних виданнях за життя поета чи залишилися в рукописах і з різних причин не ввійшли до збірок.

ІЗ ДНІВ ЖУРБИ

Збірка вийшла під назвою «Із днів журби. Поезії Івана Франка», Львів, Накладом автора, 1900 р. Подається за цим виданням. Збірка складається із трьох ліричних циклів - «Із днів журби», «Спомини», «В плен-ері» та двох поем - «Іван Вишенський» і «На Святоюрській горі».