Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

(В'є слугу.) Це все ти винен! Геть
з-перед моїх очей! (До Мусікії.) Ну подумайте,—у мене
од страху аж голос тремоляндо...
М у с і к і я
Боже! Що сталося!? Жук? О сколь нещасні всі ми єсть із
слугами такими. Та ви не хвилюйтесь, випийте з аптеч-
ки— і зразу пройде. (Накапує.)
Панна
Та отакії звірі хіба дадуть природою дихнути?! (П'є
краплі.)
Плакун-Гребіночка
Але, б'ючи слугу, вам треба було б стати в гуманну позу —
ви розумієте?
Пані
(з вікна)
Цвірінь? Ти не уявляєш, моє учененьке дитятко, як я тут
перемучилась (підскугилюючи): тільки-но задрімав мій
попугайлонько — а попи як загигочуть!.. І це називається
вік просвіщенства. (Цілує у себе на руках горбатоносий
хохлик.)
Панна
(витягнувши губки)
О мій бідний попугайлоньку! О моя релігія серця! (Зацо-
котіла каблучками вгору по сходах.)
За нею слідом, як два верблюди, Мусікія й Плакун-Гребіночка. За-
крилися двері на балконі, і знову клавесин занив.
Вельможний
Отже, цитату з "Благотворительное^ царської фамілії" ми
й будемо тримати про запас. А тим часом на диспут ми ви-
пустимо артистів. Де забракне нам логіки — там ми акро-
бата.
Всі. О-о!
Де станеться зупинка — там ми жонглера.
Всі. А-а!
А замість філософії — балет розвернемо. І будемо драж-
нить цього філософа його ж таки творами. "Тень до танцю
Цундри" чули? Ну так от, у цій пісні, може, й сам того
не помічаючи, Сковорода, на нашу радість, близько піді-
йшов був до нас. А саме, виспівуючи бунтаря Цундру, він
тут же й мирну проповідь підносить: пізнай себе самого
(по-грецьки: гнофті се автон). На цьому ж і будемо грати.
Задзеленькотіли болобончики, забалмакали. Це убігають жонгле-
ри, акробати, балет.
Вельможний
Та що це справді полковника не видно! Слуги, провірити,
чи варта на місцях.
Слуги метнулись.
А це ще хто тут заснув? Будіть пророка, трапеції поставте,
будемо починати. (Сходить на трибуну.) Сурміть у сурми!
Усі ті докази і контропінії, що не задовольнили нас учора,
переглядаємо ще раз сьогодні. Балет на місці? Жонглери.
Акробати.
Всі надимаються від злості.
Єхидний
(солодким голоском)
Шановний філософе! Оборонче істини й свободи! Громадя-
нине всього світу,— ну як вас там іще,— просимо, ми по-
чинаєм!
Всі надимаються від злості.
Сковорода
(до подорожніх)
Ідіть же ви, товариство, найматися іще де-
інде... (Раптом повернувся і так — не то до
них, не то до себе — він говорить.)
В просторонях всесвіту одчай-
душна хмара. Власне, то не
хмара, то підстава, грунт. Отак
треба скупчувать, громадити
бунт.
Єхидний
Ну просимо ж. Проходь сюди. Ось тут сідай, у центрі.
Вельможний
А той же смерд чого стоїть? Еж ми йому й сьогодні дозво-
лили диспутувати.
Начитники
Диспутувати —— ххе! Та він і слова такого не чув ніколи.
(До Цундри.) Ну йди ж уже, коли кажуть,—— нехай усі ба-
чать, що пан Вельможний злидарів любить. (Заверещали,
турляючись.)
Цундра нахмурився: це так на бідноту? Шарп-
нув плечем (г-гадь!). От уже справжнісінькі со-
баки (г-гидь!). Гордо. Ні на кого не дивлячись.
Пройшов собі напружений.
І став.
Пророк, вичухуючись, несподівано загигикав.
Тиша.
Хм. То що — може, вже можна? Тсс...
Болобончики протремтіли собі, задзвякотіли й стали. Акробати на-
поготові стали.
І ось... Вигинаючись. Підкрадаючись. Націляючись. Навшпиньках.
Виступає.
Схоластик
УчителюІ Ти вчора говорив (пише пальцем у повітрі):
Materia aeterna est — матерія вічна.
Начитники шелестять.
А чи не здається тобі, що коли матерія є вічна, то і т. д.,
і т. д.
Балет в рухливих образах передає, що матерія нібито не є вічна.
Сковорода мовчить.
Вельможний
Ми знаємо, що ти пішов з голотою. Але ми знаємо також
і те, що свого часу "Пізнай себе самого" оцій голоті під-
носив. Любий друже! Коханий! Чи можеш запевнити нас,
Що ти цей яд підноситимеш і далі?
Професор
Ну ж бо, чи можеш?
Акробати перекидатись стали. Нижчим на плечі стали. Фігурами
повиростали. На різні голоси дражнячи: "Тень до танцю Цундри,
гнофті се автон!" — "Ні, акробати, може, він що скаже, поче-
кайте".
І ось... Замурзувато. Завалькувато. Закарлючкувато. Витупцьовує
якийсь учений. Це такий собі шпіц-бубе; все зітхає, мимрить, ви-
знає, не визнає — він і сам не знає, хто він є.
Шпіц-бубе
Та воно хоча б сказати й так... (До начитників.) Глядіть
же, як тільки я почну заникуватись — зараз же наліплюйте
мені на лисину те слово, на якому я запнувся... Ох, господи
премилосердний.
Ченці й собі, як буйволи, зітхають.
Алхімія і філософський камінь, що перетворює метал на
золото; чудодійна легенда про доктора Фауста... Чекайте,
а про що ж це я казав?
Начитники ліплять до лисини слово.
Ага... доктора Фауста... Уся ж Європа цим живе, ох, гос-
поди премилосердний, живе і мріє, мріє й солодко дрімає...
От ізнову забув, про що казав...
Балет передає легенду про Фауста.
Сковорода мовчить.
Політик
Учителю! У Геракліта сказано: огонь-логосом, що керує
всім світом, через повітря перетворюється у воду, тобто
у море. Добре. А звідки ж самий вогонь узявся? Чи не по-
вертаємось ми знову до того ж таки, що суть речей годі
пізнати?
Професор
Ну, а раз так, то кому тоді потрібна буде ота твоя Абетка
Світу, що ти її писати збираєшся?
Жонглери стрибнули. Ясами, словесами сипнули. Погралися, по-
гралися й ковтнули. На різні голоси дражнячи: "Тень до танцю
Цундри, гнофті се автон!" — "Ні, жонглери, може, що він скаже,
почекайте".
Аж тут зашелестіли бороди. Руки обурено пад головами. Жили на
скронях, очі, крик! Та що він з нас сміється, чи не чує?! Скажи,
яку ти там Абетку Світу хочеш написати,— поясни нам, будь лас-
ка, огонь!
Сковорода
Огонь? (І, одірвавшись од паузи, якийсь мент примруже-
но прислухається. А потім знову в долину думки западає.
Говорить, мов з глибини віків.)
Вельможний
Цитьте! Заговорив! Отепер його в словах піймаємо.
Сковорода
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія... Біжить життя моє
спіралями. В спіралях тих я гину!
(Самотністю подоланий.) І я
в спіралях тих — як у страшних обіймах
Лаокоон! (Самотністю.) Печаль.
Постій, життя. (Печаль.) Постій, спинися!
Я добіжу, я порівняюсь. Я —
о ні, о ні!
(Іронізуючи, філософським жестом.)
Хіба спинитись може
самий закон буття? "Постій, життя".
Таж смішно це! Хіба потрібне чудо
у сферах тих, де розум діє, мисль,
окреслення? Печаль. В Європі Фауст
ще брязкотить сумнівами. Туман
алхімії і природничі точні
покільчення? Що ж? Європейський бруд
перетворить у золото — послуга.
Та не така. (Та не така.) Печаль.
Голоси
А що, не ми хіба казали? Он уже ж він ізнову про печаль
говорить, про самотність, а нам же цього тільки й треба.
Вельможний
Ну що ж, нехай тепер попробує урятувать його фабричний
(хихотіння), ми дозволимо, ану нехай.
Раптом. Спокійно. Простягнув руку Цундра. І пролунало кілька
слів,— не до панів, до Сковороди,— як нагадування, як підказ.
Цундра
Перетворить у золото я хочу
енергію голоти, що змоглась!
Перетворить у золото я хочу
обурення, і труд, і боротьбу!
Усього кілька слів, а Сковорода, звівшись на ноги, могутньо про-
яснів, аж засміявся.
Вельможний
Що він сказав — обурення?
Політик
Тс... не треба так кричати, іще момент той не настав. Який
момент? — я потім розкажу, нехай Сковорода говорить
далі.
Сковорода
(рішуче, в грудомахах речень грізно виростаючи)
На екрані
наступ
повстанців
Перетворить у золото я хочу
обурення, і труд, і боротьбу!
І боротьбу. Ви чуєте? — там бурі!
Там бурі бур! Прорвалися. І йдуть...
Ви чуєте? — там бори! Там-бо борви!
Прорвалися. І йдуть... І грають бризк',
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик
і шум черлен' — і я...
(Руками небо потрясаючи.)
Я вас питаю! —
а хто ж ви є? А хто ж ви справді є,
щоб нас на глум під панські ноги кидать
і друбцювать: проси, мо', здобряться.
Ви чуєте? — питаю!
(Відступаючи від глибоченного сміху, слова потрібного
шукає. Руки самі зрікаються попереднього.)
От. Здитинивсь.
Ще й змалився. Питать? Нащо!? Невже
питаннями я притамую злидні,
розхльоскані по наших спинах так, Далекий
як ще ніхто у світі не помітив!? наступ
Пригнобленню — кінець! (І грають бризк', повстанців,
і грають бризк', і грають бризки, грають!
І брань черлен', і крок черлен', і крик).
...Д и т и н а ж я!
Пописане по спинах
хай у віки докрикне! — То ж і є
та грамота! Ота Абетка Світу,
розгорнута, що ми погноблених
навчатимем по ній (безпомилково!)
ненависті! Любові! То ж і є
та грамота!
Тиша, така голосна, немов її хто викресав. А в тиші тій Сковорода
розбурхано клекоче. Вибухаючи приглушеним гнівом, у тон йому
колюче впадає Цундра.
Сковорода
Ото ж і єсть огонь,—
матерія!
Цундра
Ото ж і єсть той рух,
тяжіння!..
Сковорода
Так. Бідноти гнів — це все.
Протест — це все...
Цундра
(з презирством)
Лежати на печі,
де калачі,— гей, дуки, багачі,
позадира' —— позадирали но-
ги ч-чор, да чорт. Глядіть, чи не знесе
вас цундрою! Ще що? Х'оце і все.
Сковорода
(од внутрішнього реготу не заспокоюючись)
Позадира' — позадирали но-
ги ч-чорт! Глядіть — голотою чи не знесе!
А се —-
за все платіж. Хм!.. "Переходь до нас".
Ох я
сміятимусь!

Смія' — ти мусив би,
мо ще й не так? Предать проклятію
твою
змію оцю! По голові джиґнуть,
прихруснуть раз — і весь той сказ і яд,
що гад
назад жалом сикучим висичить,
пролившися, погине весь. Лише
ступню ноги услизить, уситйть,
та й більш нічо Готово? Саксаган.
І більш нічо
Сковорода
Позадирали но' —
Гиджга! Джигни по голові! їй —— цоп
ціпугою! Добив? Готово.
Цундра
Не помиляйсь: ще не готово.
Учені
Та-ак. (Переглядаються.) То що ж —— попробуємо ще?
Клобуки
Тільки... краще б фабричного не зачіпати.
Вельможний
Фабричного? Та одного мого руху буде досить, щоб його
тут не було — хочете?
Цундра саме лицем туди повернувся — у степ вдивляється пильно.
Політик
Е ні, аж ніяк цього не можна. Особливо після тих слів, що
він сказав... Ось одійдімо на пагорок, я вам все поясню.
Вельможний і Єхидний відходять.
А серед гостей. Роздимається. Закльовується. То тут, то там. Окре-
мими групами. Шиплячими нарадами. Як перемогти? Це ж ганьба.
Як їх спекатись? Ви бачите — Сковорода ізнову сів, од нас уже
він стомлений. Скористаймося ж.
І над кожною групою — брезкле полихання, змієзвивно вихоплю-
ються злобні висновки нарад. І на кожному окремому вогняному
змієзвиві слизь, хихочучи, радіє, шипить, підтанцьовує: найшли!
Найшли! Тепер вони уже, напевно, будуть биті...