Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Існуєм.
...Свобода. Труд. Знання. Матерія —
оце все те, що н а м він пропонує.
Як тут. Як скрізь. У різних виглядах
і формах. От! Гадаю, зрозуміло,
чого від нас він хоче?
Рената
Maman, Сковорода — це той колишній мій навчитель, що
ти його завше на кухню одсилала?
Пані
( підлабузнено )
Хитрий він:
il séduit tout le monde l.
Рената перекладає цю фразу.
1 Він зачарував весь світ (франц.).— Ред.
Обер-офіцер
(ціляючи пальцем, злорадно)
Ага? Ага?
Масон
А глядіть, чого доброго, що й справді він нас...
Та що там всіх,— дворянство він
підводить.
Це ж на бруску, бач, випробовує:
чи гострі ми?
Фігель
( псевдокласично )
Сскажіть? Подумать тільки,
якийсь там ххам, ммужик!
Ага-га-га!
(Припадок сміху.)
Пані
Хитрий він же: il nous a mis sens dessus dessous *. (Ta пе-
рестань, Ренато.) Il nous a tous boulversé!2
Обер-офіцер
Ara? Ara?
M a с о H
Цього вже ні! Щоб нас перевернути?
Цього вже ні. (О ні, цьо-го вже — ні.)
Обер-офіцер
(цідячи крізь зуби)
Філософа, кажу ж, нам треба з'їсти.
Масон
(гвоздить)
Із'їсти. Так! Хоч би там що!
(З досадою і не оглядаючись на того, хто увійшов.)
1 Він пас поставив догори ногами (франц.).— Ред.
2 Він нас усіх приголомшив! (франц.).— Ред.
Ну що?
Слуга
Селяни хвилюються. Й Сковорода прийшов.
Усі
Селяни? Сковорода? Ага-ага!
Ракета, метнувшись, вигинчастою пальмою виросла. Постояла, на-
мітилась і зблідла.
Слуга
Огенія.
М а с о н
Огенія? От зараз
побачите.
(До слуги.)
Хай прийде.
Слуга
Зараз.
М а с о н
Та не "зараз", а туди, говорю тобі, хай прийде. На скелю
Амура і Псіхеї. (Шановне панство, за хвилину ми всі
перейдемо на скелю.) Чи все вже готове до містерії?
Слуга
Оркестр давно вже жде. Балет теж. А народ...
М а с о н
Ну, не патякай — йди геть!
Тут саме на екрані всесвіту пролітають усміхнені птиці. Куди —
хто їх знає. Усміхнені птиці.
М а с о н
Бачите,—
Огенія (не всі тут, певне, знають),—
ну, як сказать,— та он: ну знаєте? —
утікачі: вона і брат
із Білорусі. На фабрику до мене мануфактурну. (До речі,
брат її — відомий Цундра. Мав зносини з Залізняком.)
Ну от! —
В кімнати
я взяв її. Спочатку так: мовчить
і криється. Чи квітка, чи голубка.
Така дурна. Веселоброва. Враз —
неграмотна ж? — книжки мої читає!
Книжки, журнал, прожекти. Я — мовчу.
Аж раз (ха-ха?),— ну знаєте — у ліжку
(живу ж я сам!).
(Тон подавання справки.)
Дворянство відає: перша шлюбна ніч кріпачки належить
панові. Хоч, правда, вона ще дівчина і зовсім не кріпач-
ка,— ну, не в тім річ (живу ж я сам!).
Дивлюсь: якраз отут
зашито щось. (Люблю — тулю — стискаю!)
Пручається. Пручається! кричить!
Зломив її. Заснула... Роз-по-ров
одежу я: хм! — лист. Адреса — Лейпціг,
Радищеву. Рука Сковороди —
чекайте... ось...
(Виймає листа.)
Пані
Невже?! Не може бути!
Загальне обурення: убить її! Гга!..
Фігель
Ага-га-га!
К и з я ч к о
Цікаво: Лейпціг? Ну!
М а с о н
(читає)
"Десятимудрий і двадцятилітній мій друже! "Слово" твоє
одержав. Не "Слово" — це адамаптове вістря, що разить
тих, хто ще стоїть за рабство. Тут "Слово" приписують
мені. Пани і власті стежать за мною і як на звіра полюють.
Та я на це сміюсь! Хай. Дивуюсь я, що ти так виріс. При-
гадую Петербург, де я зустрів тебе ще зовсім юнака. Тобі
вже зараз двадцять! А наче ще ж недавно разом з Декар-
том і Спінозою ми обнімали всесвіт: Просторінь і Рух; Без-
конечне битіє. А наче ще ж недавно обурювалися разом
з Мореллі і Маблі. Ось вона, приватна власність! Ось! Дво-
ряни тут немов посатаніли. Понавішували замки на труд,

на волю, на самі права людини. А Катерина книги пише
та з малоросійськими дворянами па бенкетах любомудрст-
вує. Над царським двором од любомудрія аж курява сто-
їть! Чи долетіли до вас каміння гайдамаччини? Ой, якби
долетіли! Я борюсь, борюсь, скільки можу. І буду боро-
тись! І буду! Вітай свого друга Вольфганга Гете. Йому
подобались мої байки? О, що ті байки, та ще в перекладі!
Вирізьблюю зараз "Марка Препростого", головною особою
якого буде той простий люд, що його оце по світу ганяють,
як бидло, як скотину. Хай. Марко ще себе покаже!.. Дякую
за надісланий Листок нової віри едомітської. Це все мені
цікаво, але Листок мені давно уже прислали з самої Чен-
стоховської тюрми, та й Якову Йозефу Франку я мало
доймаю віри. Тут зі мною моя давня учениця, що зараз
вона, як у тюрмі, в кріпацтві пана. Та ще твій друг Аміран,
якому вже до тебе в Лейпціг не вертатись. Його прислала
з Петербурга Тайна канцелярія і, немовби біснуватого
(хоч він зовсім при пам'яті і при умі), прикувала його на
ланцюг. Та ми рвемось! Сміємось! Смійся й ти! Нехай
сміється світ увесь! Дякую тобі за "Суспільну нерівність"
Руссо. Пришли мені ще Лессінга — "Гамбурзьку драма-
тургію",— я чув, що вона вийшла, а також Лейбніца "Нові
досвіди".
Твій Григір Варсава".
Масон
Ну, як вам це сподобалось?
Ну, Радищев — то це ще так-сяк. Він же ж сам пише:
"двадцятилітній". Але хто такий Гете? Може, ви знаєте?
Може, ви?
Пауза.
Одначе!
Сковорода собі не дурень!
К и з я ч к о
Ххе!
Масон
Під виглядом добрячої людини,
під виглядом юродства, простоти...
Пані
(уїдливо)
...а головне, що кроткий,— кроткий, тихий.

6 Павло Тичина, т. 4

161

Він нас бере, як тих негідників
послідніх! Га? Самотни' — й тут же учні.
Безхитрий він — і тут же лист, зв'язок,
стратегія. Розгони: Україна —
і цілий світ. Зав'язка: світ увесь —
і простий люд (вірніш сказати, підлий).
Ну що ж іще? — здається, ясно?
Всі
Так,
здається, ясно.
Дибуль
Велікоє благополучіє, як каже тридцять друга стаття...
ти ж, боже мій!
[1933]

[ІНТЕРМЕДІЯ]

ДИСПУТ
(Памфлет)

...Там недолугість, наче степ,
там творчий мозок, як ведмідь.
То ж Малоросія росте,
як ніс у чортової відьми.

1768 рік. Місце — одна із поміщицьких са-
диб на Україні. Літо. День. По один бік —
палац з бічними сходами на балкон; по
другий — пагорок із свіжовкопаним стов-
пом; а просто — майдан, на якому приго-
товлено до диспуту трибуну, ослони, роз-
криті книги, фоліанти. За майданом —
клумби і кущі, а далеко — вигляд на степ.
Лінь. Рухло. Подорожній іде. Коло стовпа вже подорожній
(ху! спека...), бриля ізняв, рукою утирається. І так — не то уголос
він сказав, не то подумав: "Хм, а Цундри нема ще й досі?" —
торбинку з плеч. На землю. Лягти б і собі хіба?
Із вікон ниє клавесин. Старечий голос гаму ступеняє,— зри-
вається, немов по сходах.
Коло балкона в очеканні диспуту тиняються учені. Спать!
Чи не дощ часом? Якось особливо сьогодні позіхається. Що каже-
те? У відповідь: "А хіба я що казав? (Мовчок.) І то ж як, господи,
устроено все мудро: зівається, зівається, аж поки й плюнеш".
На підвищенні — сам володар. Стоїть, нагорбившись, як па-
м'ятник. Мундир на ньому,— в один рукав удітий,— повис, немов
кінець плаща іззаду. Мундироносець, угнітивши пальці в голову,
до трибуни ліктями приріс. Од скреготу аж очі він заплющив:
"Як!? Основи царства потрясати? Глумитися з дворянства? І хто ж?
(Подорожній сам до себе: "Хто ж, як не голота?") Якийсь фабрич-
ний, чорнорукий, та ще отой філософ простоволосий, козак бло-
щичного роду, репані ноги,—о ні, цього не подаруєм. Хто там?!"
Із-за кущів — голови кошлаті (замість волосся стрічки з написа-
ми), зашелестівши, хором запитали: "Філософ, кажете? О! Сково-
роду не так уже й страшно, а он того фабрично-заводського, то,
Дійсно, як і спекатись, не знаєм". (Подорожній: "Бояться Цундру,
катюги!" — Подорожній поклав губку на кремінь, креше.) Голоси:

6*

163

"А все виною наша доброта. Нехай, мовляв, подиспутує з нами не
тільки Сковорода, а ще й його товариш. Думали — посміємось
з голоти, а воно зовсім на друге вийшло. Бо той товариш так нас
б'є, що ми й догми своєї пропюхувати не встигаєм".
Кошлаті — через кущі скікі — хитро пронюхують і зараз же
розлазяться по книжках. Це догматики. Ніхто на них не звертає
уваги, ххе?
Раптом: зик! сурми риплять! ріжки рикають!
Що, мо Сковорода йде? А не діждеться, щоб ми його та сурмами
стрічали.
Слуга
(докладає )
їх преподобія отці ченці на диспут вилазять з кухні!
Вельможний
Нажралися! Нехай.
(З трибуни од хитнувшись.)
Учені! Чи ви знайшли потрібні артикули? Так треба ж
було комусь про це подбати!
Учені рота хрестять, позіхаючи.
Догматики! А ви повирізали там тексти?
Догматики за ножиці хватнулись.
Домовимося раз назавше: на диспуті нам треба буде гриз-
тися з голотою — за кожну літеру (хихотіння), за кожну
рисочку мертву.
Цитатний ґедзь напав, і вони, ножицями брязкаючи, проти голоти
зацвенькали, зацокотіли.
Та тут па пагорку почувся сміх. То другий
подорожній, з торбинкою, в лахмітті, пі-
дійшов. Могутній погляд, дужі плечі, руки
робочі. Другий. Здрастуй, чоловіче!
Перший. Як драстуй, то й здрастуй.
(Понизивши голос.) Ну дак кажи, чого ме-
не саме сюди ти викликав? Другий (ски-
даючи торбинку). Он'о, маняки які, глянь,
а ще на нас накопуються, гадюки. Пер-
ший. Е, Цундро, захотів у жука та меду.
(Чвиркнув крізь зуби.) Сідай. Другий.
Не називай мене цундрою, тепер я буду
фабрично-заводський, не кріпак, а вольний.
А викликав тебе я ось чого (сів навкарач-
ки): тсс... роби вигляд, що розглядаєм на
стовпі об'яву.
Вельможний
(гукає)
Найматися? (Мовчок.) Найматися прийшли, питаю!
Ніхто не відповідає.
Професоре, підіть хоч ви та поговоріть із тими хамами.
(До слуги.) Ну де ж твої ченці, нарешті, га?
Слуга побіг.
А на пагорку — Перший. Ось тут на
стовпі виверчено дві дірки — це означає:
два дні на пана, а ось зарубина — 60 коп.
поголовного, 50 коп. за землю та 2 коп. на
пошту. Другий. Ще, може, копійку на
панську полюбовницю? Тьху! Краще слу-
хай, що я скажу тобі...
Вельможний
(до учених)
Ну, звичайно, якби не ті повстанці, я вже б давно Сково-
роду поставив на коліна...
Другий. ...Повстанські загони нам треба
об'єднати — це найперше. А потім...
Учений
...на колі— (позіхає) — коліна ж. І я те саме кажу (ото,
господи, позіхота!) —кажу, що теє як його (ну дивись,
ізнову рота роздирає).
Вельможний
А що ж, і правильно. Насамперед найслабше місце ворога
намацати нам треба. А таким є роз'єднаність їхня: з одно-
го боку — ватаги коліїв, а з другого — сам по собі Цундра.
От ми й повинні скористатися із цього, не дати об'єднатись.
Що там таке?
Слуга подає пакета.
Панове 1 Радісна вістка І Пан полковник пише: найлюті-
шого ворога нашого Марка Чорноземлю ізловлено!
(Всі.