Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Ой! Я боюсь лоскоту, ой! у голову
лоскоче! (Розсипає окремі шматки реготу і кожного разу,
наставивши вухо, сам себе слухає. Нюнєчки плачуть.)
Догматик
От. Плачуть. А Сковорода та фабричний нехай сміються
з нас. То ж що ж, ми й сьогодні будемо з ними панькатись,
як учора? Чи, може, поклонитися їм і попрохати пере-
мир'я? (У горлі сміх. Вельможний стежить за всіма. Він
хитро відступив. Поза мудрого змія.)
Учений
Та одчепімось од них, чого вони нас мучать. Нехай собі на
майдани йдуть, на заводи, на села... (У горлі сміх. Пан —
поза хитрозмія премудрого.)
Політик
Тсс... І не перемир'я, й не заводи. А просто. Професор фі-
зики в Парижі Жан Антуан Нолле розрядами банки на-
вчився тварин маленьких убивати. До чого це? Та до того,
що якби отак і цих двох... під час диспуту електрикою... ви
розумієте? (Пристроює коло трибуни приладдя.) Бо й
справді, вони тут як гриби ростуть ...гляньте, вже третій он
плебей до них підходить. Ану, наставлю вухо.
Сковорода
Цундро, чи не давав я тобі учора книжки,
що по-французькому?
Цундра
Книжки? (Рукою немовби хоче щось ска-
зати, а сам туди кудись задивився.) Ти
кажеш: книжки? (Радісно.) Це ж він іде!
Ну да, це ж він!
3-й подорожній
( підходячи)
Несу обом звістку: колії до нас приєдна-
лись. Марко Чорноземля прохає переказа-
ти: до бою всі готові, ждемо розпоря-
дження.
Політик
(переставши слухати)
Хха! Нічого не розібрав. Ви кажете "панькатись". От
в тім-то й річ, що панькатись не треба. О! Ви їх ще не
знаєте! (Раптом ударив себе по лобі.) Я й забув. Учора
під час диспутування я витягнув у оцього з кишені книж-
ку. Біблія? Подавись галушкою. Le code de la nature.
Або ж: Кодекс природи. Анонімного автора. Та ось вона
(показує). Ну, не дивним було б, коли б це в кишені Ско-
вороди, а то... фабрично-заводський, і отака література!
(Вельможний. Так що ви пропонуєте?) Я пропоную:
диспуту не продовжувати, а прив'язати до стовпа оцих-о
непокірних, розкласти під стовпом огопь — і просто живи-
ми, живими їх спекти! А з книги цієї великосердно виплю-
нути всі ті істини — хай утішаються.
Зашепотіли. Задріботіли. Плечима захихотіли. А справді: спробу-
вати електрикою! Ануте-ну! По голові їх трісь. Хха! З панами не
змагайся. Старовини держись. Цілий синедріон — сміха! Над ни-
ми ж — ненависті коливання: сизо-червоні леза так і заззяли,
загоготіли.
Ні, ви тільки послухайте, що тут написано! (Анонім цей,
я гадаю, не хто інший, як відомий уже нам по "Безіліаді"
француз Мореллі.) Наприклад, отаке місце (читає по-
французьки, перекладачі шепотять: "...неподільна
єдність земельного фонду і спільне кори-
стування його продуктами").
Всі одубеніли.
А на пагорку Цундра. "Отже, вертайся і пе-
редай моє розпорядження: наступати. Диспут от-
от почнеться, і ми їх тут (моргнув Сковороді)
в тісних руках подержимо, щоб довго прокляті
пам'ятали".
Або ж друге місце: "...там, де не було б жодної
власності, не могло б існувати й жодно-
го з її згубних наслідків".
Всі як поглухли
Цундра
А тебе, Сковорода, я про одне прошу: не зби-
вайся ти на тую містику нещасну. Невже ще іі
досі не побачив, куди твоє нероблення заводить?
Тримайся нас, бідноти. Пора, пора вже філософію
поставити на ноги!
Політик
Панове, ну що це? Ще мало Вольтерового того яду? Та
й доки це буде?! Ось уже третій день, як ми з ними дис-
путуємо. Доводимо їм докази із святих отців церкви...
Я вже не витерплю! Я закликаю! Духовну цензуру підси-
лить пропоную!
Забелькотали. Зареготали: "Земельний фонд? А дулю! Зміцняймо
духовну цензуру! Спільне користування? Наділили? Хо-хо!" Од зло-
би аж поопухали, аж попотіли.
Блискавкою голос Вельможного, не голос — жовч, шипіння:
"Та що ви, збожеволіли,— еж він почує. Не бачите?" Із вікна Пані
виглянула строго: "Попугайло!" Всі: "Який попугайло?"
На мить вщухли. А потім враз — так мов болботінням хто їх з при-
горшні посипав. А до того ще й сурми — нічого ж не чути. Тут
саме вбігає вістовець. "Вельможний пане! Марко Чорноземля
в обхід іде! Кріпаки неспокійні, що робити, ой вельможний пане..."
Вельможний
Кріпаки? Чорноземля? (Зареготав злобно.) А якого ж це
тоді Чорноземлю веде сюди полковник по етапу, розтол-
куйте цьому дурневі, будь ласка! (Оскалено.) Ах, підлий
смерде! Це ти так служиш, смерде? Я покажу тобі, смер-
де! Та годі там сурмити! Другу гармату підкотити! Нав-
переріз до полковника — враз!
Ізнов варта озброєна прибігла. Ляк. Гук. Перекидання. Прийшли
саме астрологи та й не можуть утямити, що тут таке,— махнувши
рукою, наводять труби на небо. Чиєсь пронизливе слово простром-
лює хаос: ведуть? Всі посхоплювались. Увага. Але ж нема ні духа.
Тільки на пагорку Цундра, вглядаючись у дале-
чінь, говорить.
В просторонях всесвіту наброви-
лась тінь. Власне, то не тінь — на-
гніток думок: вставай, голото, візь-
мем панство на замок. А Сковорода ізвів
свої руки вгору, притулив флейту до вуст, і от
бунтарські слова відомої пісні у світ забушували.
Флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай.
На пагорку до ставка іще підходять двоє. Тор-
бинки з плеч. Сідають.
Догматик
А чого ж це нашого гімну не чути? Починаймо: "І їм, і
п'ю, і люд давлю".
Співають.
Учений
Вони, їй-бо, наворожили. Бо що ж це: утікачів он скільки
вештасться, а гляньте — жоден з них найматися не хоче.
Краще одчепімося од диспутантів, та й годі. Нехай собі
куди вгодно йдуть — на село, на заводи...
Вельможний
Шановне панство, ви помиляєтесь. Духовні отці, ви без-
розсудні. На жаль, ми одчепитися не можемо. На села
хай ідуть? Старчає й розуму таке говорити. Там саме
в кожній борозні голота грізно визріває, а ви їх на села.
Я розумію, що ми колись в Європі (не ми, а найсвятіший
папа римський) безвірникові й матеріалісту Лючіліо Ва-
ніні вирвали язик. Відновити інквізицію — згоден. Тіль-
ки ж... інших методів зараз потрібно. Боротьба повинна
бути хитра, до того ж хитра, що я навіть не від тієї дум-
ки був би, панове, щоб пристати до їхнього учення.
Хихотіння.
Так, так, не дивуйтесь, до учення наших ворогів — зви-
чайно, облагородивши спочатку, аби воно відповідало
витонченому генію нашої чи якоїсь іншої нації... Що там
за шум?
Простерли руку філософи й собі: справді, що за гризня і звідки
тут собаки? Слуги з кілками біжать, посхоплювались дрімотні вче-
ні, га? Та то ж вони самі, духовні отці,— і як не стидно!? Невже
з першого разу так уже не помирили? "А чого ж цей дурноляп ка-
же, що дух святий виходить не лише від отця, а й від сина (Рі-
Ііодие). Адже східна церква й церква західна повинні були б якось
помиритись. Був колись оріх — тепер свистун. Не смійсь, барило,
сам кухвою станеш".
Вельможний
Невже вам не соромно? Перед лицем постійної небезпеки
нам ще більше треба було б об'єднатись.
"А чого ж він про непорочне зачатіе діви Марії каже..." (Шепоче
на вухо). "Та невже?" (Аж самих попів на регіт узяло.) "А ти
у безгрішність папи не віриш".— "А ти у мощі".— "Хто — я?" —
"Та чого ти дриґотиш, як зимою хорт!? П'яничко ти нещасна, забув,
як я тебе по голові євангелієм тріснув, та ще й у живіт кадилом
бив разнообразно!" — "Ото жіпочок моїх на сповіді не тисни".—
"Майстер майстру не укажчик".— "Кукуріку на твою голову".
Вельможний
Та ну вас к чорту, врешті заспокойтесь! Ми тут сваримось,
а вони тим часом...
Сковорода на флейту пирснув. Подорожні заспівали.
Коли царі й дворяни,
то хто ж із нас не гол?
Татейлера, татайлера —
ну хто ж із нас не гол?
Прославим Уота Тайлера,
живи, Джоне Болл!
їзразу — серед гостей мовчок. Потім — рух, сичання, гусячий метал
тривоги.
Голоси й флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай!
Політик
Ну да, вони собі там посідали й любенько з нас сміються.
Але ж слова, слова які,— послухайте!
Голоси й флейта
Вночі огонь у лісі.
Од танців аж димин.
Отаман настовбурчений,
але веселий він:
із дуба звісив голову
на шворці дворянин.
Вихитують, вигупують,
кахикають на знать:
ой радуйся, гнобителю,
пречистая мать!
Та кинь його, йдім далі
весь світ воювать.
Учений
Хм. Іншими словами: не хочу пахать, хочу пана воювать.
І цю філософію підносять кому ж — хамові.
Голоси й флейта
На коні й поскакали...
З них кожен, як той лев.
Напали десь ненавидних —
і крик, і брязк, і рев...
Огонь під дворянином,
світає між дерев.
Всі
І справді. їх таки розмордувало сьогодні. (Закончились.)
Таж ми не можемо! Таж ми нервові дуже! Та припиніть
цю проповідь у нашій господі перед самим носом! (За-
корчились.)
Голоси й флейта
Так от як воювалося
голоколінець гол:
Татсйлера, татайлера —
ну хто ж із нас не гол?
Прославим Уота Тайлера,
живи, Джопе Болл!
Догматик
А чому ви не припините цього? Чому не забороните веш-
татись якимось там?..
Вельможний
А тому, що, по-перше: улаштовуючи диспут тут при до-
розі коло свіжовикопаного стовпа з об'явою "Утікачів на-
ймаю" (наймаю, панове, утікачів, бо і від мене багато
повтікало, а мушу ж за них платити подушне), ми цим
самим, так би мовити, хотіли знизитись до народу. По-
друге: диспут наш повинен закінчитись вириванням ніз-
дрів у того бунтаря, що після Залізнякової різні в Умані
нове підняв був проти нас повстання (ви ж знаєте: з За-
лізняком, а особливо з Гонтою нам ще можна було якось
вговоритись, а от Марко Чорноземля та Цундра — це
найбільші, найнепримиренніші вороги наші, вороги, що
діють за планом; і одного з них ми піймали), отже, подо-
рожнім гультяям, гадаю, не зашкодить на ніздрювання
подивитись?
Вертаються із парку: Панна, що в гидливо одставленій руці дво-
ма пальцями за хвостика тримає тикву-карахоньку; П л [а к у н] —
Греб[іночка] з сіткою; М у с і к і я з аптечкою; слуга з па-
расолькою.
Панна
Ах, що б ви собі там не говорили, а любов до природи, лю-
бов до рідного краю, так звана релігія серця... (Выхватив-
ши сітку, ловить метелика.)
Плакун-Гребіночка
Мадмуазель! Одначе, я гадаю, українські голосіння ще в
більшій мірі...
Навчитель
Та зовсім ні (от-от кхашель!), еж мусікія, а особливо вір-
не і самовіддане попадання пальцями в клавіші...
Вельможний
(до гостей)
Ну, тепер будемо готуватись до диспуту. Начитники! Роз-
горніть книгу "Благотворительність царської фамілії,
або ж невтомне виряджання бідноти до шибениць".
Панна
(кричить)
Ай! Жук на карахоньці.