Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Чергинькну-дзенькну,
ножем дворян чичикну, га? Хай кров
біжить, а я царицю обамбурю —
ага? ага?
(Скаче.)
Гайдук
Проходь, гагакало,
до чого це юродство? Бачиш: пані,
а з нею ще й дванадцять дударів
іде. Проходь, бо зараз так і цопну.
В а х т а н г
А я все 'дно щось знаю. Га? А от
і не скажу.
Увіходять дударі граючи.

5*

131

Ну, драстуйте, повстанці!
Так ви ж глядіть: ножакою панів
по горлу чик! — а потім буде видно.
(Від задоволення кугиче.)
Огенія
Та й де він тут узявся?! Гайдуки,
женіть його! Скакунчики — дорогу!
Ф і г е л ь
Та це куди? — назад! Еж я іду.
І от дуду, дуду...
(Падає на канапу.)
Розхльостана, вся в шелесті і брязку, увалюється пані.
Пані
(кричить)
Це ж Іліада!
(Оддихується.)
...а з Лейпціга нема ще й досі? Цить,
дударики!
(Скакунчикам.)
Та припиніть там танці!
Тепер уже ви не дударики,
а вояки-ахейці,— Іліада!
(Падає, вхопившись за крісло. її підводять.)
В а х т а н г
Ага? Ага? Убиймо гада! Як?
А ось отак!
(Наміряється.)
Гайдук
Ну-ну, бо так і цопну.
Пані
Блаженненький?
Гайдук
Та хтозна-звідки він
уклюнувся чи, може, по дорозі
пристав.
Пані
Пусти його! Нехай. Я всіх
блаженненьких люблю. Ченців приймаю.
Вони ж мене до неба піднесуть,
по всіх світах прославлять. Ах, події!..
І як це нам вдалось наскочити
на отого князька Херехевлідзе!
(Тоном, яким декрета читають.)
Самодержав...
Це хто тут засміявсь,—
Огенія? Як трон дак незугарна
вмостить? Моє фамільне крісло, трон!
Огенія підмощує подушки.
Я покажу вам сміх!
...самодержавство;
монархія; дворянство. Гайдуки!
Всі виходи зайнять, не випускати
нікого!
Гайдуки стають на дверях.
Так. Бо я боюсь,— боюсь,—
боюся я сама зостатись!., боже,
нудьга яка!.. Невже кінець? Невже
прийшов кінець самодержавству? Вольність?
Голоти бунт? А як же без раба?!
Я без раба не можу!! Не уявляю
доцільності дворянської душі,
краси життя свого як феодала.
Шакала — ось кого повинна я
сама в собі любити. Кровожеру,
хитрющого шакала. Я! Щоб Я
душила всіх за горло. Душно!
(Зомліває, її підтримують.)
Сяду.
Втомилась я.
(Заплющує очі.)

Вся філософія
моя — це я.
(Важко дихає.)
О г е н і я
Не гомоніть... Заснула...
Виходьте всі, та потихеньку — цс!..
Всі повертаються наздибочках, раптом Фігель починає гавкати на
капапі.
Пані
Ой цюценько бідненька,— обиджають.
Дудар
Кумедія!
Пані
Дай лапоньку, цюцюнь.
Ну дай же! Що?
(Говорить у повітря.)
А вас дивує ніжність?
Ну боже мій, та до собаки я
хіба коли була недобра? Бидло
чи кріпаки — то зовсім інша річ.
І взагалі...
(Нюхає з табакерки.)
Дударі
Ви чули? — "бидло". Ловко
виспівує, а ми дак боїмось
і кашлянуть...
Гайдук
Ану лиш там замовкніть!
Дударі
Чого кричиш?! Бо й справді: що це ми —
невільники, чи що? Віддай нам, пані,
умовлене.
Пані
Умовлене? Платню вам?
А ось вона...
Гайдуки підносять канчуки напоготові.
134
Пані
(зловісно)
Імперія — це пуга.
Мій рідшій край — це гроші, грошики,
грошва.
(Безгучно регоче, а потім враз божевільно розширює
повіки.)
Так ви Давид Гурамішвілі?
Чудесно. Це ж — Грицько Сковорода,
громадянин усього світу, старчик.
Знайомтесь. Хха! Поет грузинський, князь,
покривджених заступник ще й поміщик,—
і мандрівний селянський наш філософ.
...вина сюди, вина!..
Огенія приносить вшю.
Піднесемо ж
ми келихи за цей іконостасний
негласний наш союз. Ви не п'єте?
Не хочете? Ви кажете, що воля
цим кріпакам потрібна! Го-во-ріть...
Ви не страшні. Замкнітесь краще в душу
свою. Усе ж оте, що робите,—
у вас лише до половини. Землю!
голоту! О, її боюсь. А вас...
(Істерично регоче.)
Огенія
(тихо)
А що, Вахтанг, наївся рідним краєм?
Виплутуйся ж тепер. Ну, починай.
Вахтанг
(на різні голоси)
Бонжур, мадам! Бонжур. П'ятсот?
Не смійтесь.
А скільки б ви хотіли? Я? Та ви ж!
Свєтлєйший граф, ви ж знаєте: собака —
вже кращої й нема.

Гайдук
Та одійди,
не приставай, бо так і дзизну!
Пані
(молитовно)
...слизну
люблю я гру, і тонкощі масні,
і рококо, і голубизну.
(Робить магічні рухи.)
Дудар
От де
кумедія, їй-бо!
Вахтанг
...п'ятсот? А ця,
наприклад, Д и. Ну чим вона не цюця?!
...ой сучечко, та підійди ж, не бійсь,
на кріпака міняємось, нічого
страшного в цім нема.
Гайдуки
Чума б тебе
взяла! А геть відсіль, бо будеш битий.
Огенія
(тихо)
Ану, Вахтанг, іще.
Вахтанг
...або ж он та
безхвоста Буль (дай лапоньку, дитинко!) —
не до смаку хіба?! Питаєте,
чого їх так прозвала? Дуже просто:
ежДи і Буль, а разом це Д и б у л ь
виходить. Га?
(Дударям.)
Чики ножем, чики!
136
Пані
(тоном декрету)
...і між собак віднині я безсмертна.
( Прочумавшись.)
Це що — в екстаз я впала, в сон, у транс,
у візію?
(Кричить.)
О боже мій, як нудно!..
В а х т а н г
Ух, весело!
(Підстрибує.)
Пані
(корчиться)
...Це світова в мені
озвалася печаль. Це та гуманність
за нас усіх, за всіх дворян, князів,
поміщиків, подвижників господніх.
В а х т а н г
А прийде ж смерть собаці, господи
помилуй.
Дударі сміються.
Пані
Смерть?
Огенія
Та проженіть нахабу.
Чого він тут?!
(До Вахтанга.)
Ей ти! Нащо печаль
Накрякуєш на нашу пані? — Пані!
Не вір йому: ще поживеш, поп'єш,
попоїси, удозвіль кріпаками
натішишся.
Дудар
Натішишся, ого!

Пані
(підозріло)
Собаці? смерть? Цікаво... Пане Фігель,
а де ви там! Послухайте ідіть,
що каже цей святий.
Фігель
(кривуляючи)
Ей ти! чуприндро!
не дзенькай,— цить!
Вахтанг
(закрутившись)
У ніч я всвердлю дзвін,
як цендибор,— ото заценька! Циндри ж
одскакують і цвьохають, аж кров
там цебенить...
Пані
Ну от. Тепер ізнов
якісь слова. Я ж надто суєвірна,
хоча люблю Вольтера і Руссо.
Блаженненький? Але ж я більш не можу!
Не хочу я кінця! Передчуття
гнітить мене. І я вже чую: слизько
спускаюся униз... і хтось кинджал
встромив мені у серце — ой! Пожежа!..
Хтось підпалив!
(Отямившись.)
Щоб не було його!
Гайдуки ганяються за Вахтангом.
Вахтанг
Пожежа знов, як той цвітин. Нагронджив
огонь грудьми, грундзює грогонджур
і дзенькотить зажерно. Джиг? Джигуха.
А пан джирчить! Нехай поскаче. Джиг?
Хто підпалив? — а дзузьки, догадайся.
(Утікає, Фігель гавкає услід.)
138
Пані
Ой цюценька! — старається!
(Кричить.)
Вина-а!
Огенія їй подає.
Пані
(до гайдуків)
Ну гавкайте ж і ви. Я буду думать,
що ніби пан із Лейпціга вернувсь
і я йому розказую.
(Одкривае табакерку, але сміх припадочний не дає їй
змоги понюхать.)
Ох, смішно ж!
Розказую, що я сусіднього
поміщика перемогла, та чим же?
(знов гикавка і сміх).— Коханнячком,
їй-бо!..
(Зривається з місця.)
А що ж, коли ти зайда! Анна
Іванівна, цариця, вткнула тут
гусарський полк грузинський. Наробила
поміщиків чужих, а як же нам?
Та нам самим тут мало! Що ж.— Воюєм!
Хоча могли б ще сторгуватися.
Перед лицем такої небезпеки,
як бунт раба, могли б ще поладнать,
та чорт із ним! — породичатись навіть.
А от тепер... боюся я. Сміха?
(До гайдуків.)
Ну гавкайте ж, чого ви перестали!
Боюсь? Це Я боюсь? Та хто сказав?!
Та хто посмів таке подумать?! Криком
проженемо цей страх. Перейдемо ж
до стилю ми веселого. Танцюйте!
Дударі зачинають грати.
Та швидше ж бо! Та шуму, шуму, шу-
муштровано, та штрики-брики, ширше!
Скакунчики танцюють.
Огеніє! підмостиш ти мені,
падлюко? Ах! щоб я немов на троні
була!.. Ну от. Та добровоні, тмін
і пахощі кадіть передо мною.
Хо-хо! Іще один такий удар —
і панія Дибуль безсмертна. Станьте,
ахеяни дзвінкоголосії,
проголосіть мені високу славу,—
богиня ж я, Паллада!
(До дударів.)
Голосіть,
бо всіх я вас примушу, ну?
Дударі
Примусиш?
Владичице, ми вже не можемо:
ми ж двадцять верст везли тебе в кареті,
співаючи весь час. А це в дуду
тирликати ще загадала. Грай,
дударику, бо ти ж дурний. Дудукай —
нехай пани плюють. Похрипли ми!
Голодні ми — не грайся!
Пані
Пане Фігель,
ви чули? Раб виказує мені
слухняність, га!
(До дударів.)
Та не стогніть, не вийте,
мужицькою своєю мовою
не псуйте ви мені ясного стилю
античного. Проказуйте ось так.
(Басом.)
"...1 Зевсові оддовіла богиня
Паллада..." Ну?
Дударі
Голодні ми, трудні,
хоч не дратуй ти нас, бо знаєш?
Ф і г е л ь
Танцюй! "І ой дуду, дуду..." Ти рраб?
Ну то й роби. А ми — пани. Дворянству
не по труду "І ой дуду, дуду..."
Дударі
Ось не дратуй ти нас, не сіпай! Пані!
Не всі ми тут дворові кріпаки:
Ось я, ось цей, он ті два кожум'яки —
ми вольнії, фабрично-заводські,
то що ж ти нам — накажеш?
(Збиваються докупи.)
Гайдуки
( замаху ються)
Тихо!
Пані
Стидно,
ахеяни! Невже ви славою
не напились, не наситились? Трою
бебехнувши, ми ж повернулися
з трофеями...
(Раптом.)
Огеніє! а де ж це
полонений юнак? Кому його
в дворі було передано?
(До всіх.)
Шукайте!
Щоб зараз він мені тут був! Вина!
їй наливають у келих.
Огенія
Пресвітлая, предобродійна пані,
а вислухай, що я скажу тобі,
безсмертна.
Пані
Ну?
Не гнівайся: я ролю
не вивчила, тому й не знаю, як
по п'єсі тут відповідати.
Пані
П'єсі?
Негіднице! Я вибрала тебе
з-поміж дівчат-кріпачок, до покоїв
приставила, в дворовий свій театр
актрисою взяла, манери, мови
французької навчила — ти ж мені
на хитрощі? дурити будеш? "Ролю..."
зненацька попадає в Фігеля, що підвернувся.)
Полонений! мій бранець! брань! трофей
подівся де,— чи ти оглухла?
О г е н і я
Боже...
трофей! трофей! ой боже мій... Біжу,
пресвітлая, хоча я вперше чую
про наш трофей.
(Виходить.)
Пані
Заграйте, дударі!
Дударі грають.
Ну, годі ж бо... замовкніть!
Дударі замовкають.
Іліада!
(Заточується, її підводять знову.)
Вахтанг
(вискакує)
Ага? ага? Убиймо гада! Як?
А ось отак.
(Наміряється.)
Гайдук
Ну-ну! Бо так і цопну.
В а х т а н г
Пусти!
Пані
Ти хто?
В а х т а н г
Я ченчик-ченчичок,
я докучай-одчай. Чергинькну-дзенькну,
ножем дворян чичикну, га? Хай кров
біжить, а я царицю обамбурю —
ага? ага?
(Скаче.)
Пані
Вже й на царицю? Хто ж,
по-твоєму, поміщиків тримає?
Хто титули дає, хто в ґудзики
обтикує дворянство — ну?
В а х т а н г
Дворянство
обтикає ножами й Залізняк.
То сяк, то так, а все ж таки навіки.
Пані
(схопившись)
Це той, що нас на правім березі
Дніпра!
В а х т а н г
Лу! а Умань!
Пані
Пане Фігель,
а де ви там? Послухайте ідіть,
що каже цей святий.
Огенія
(увіходить)
Предобродійна пані,
пресвітлая, а вислухай, що я
скажу тобі, безсмертна.
Пані
Ну?
(До всіх.)
Замовкніть!
Огенія
Коли ми пригнали волів, яких звичайно пасемо в лісі од
протоки, що відділяє Сімплегади, там один із наших пасту-
хів побачив двох юнаків.
Пані
Ти що ж це, знову прикидаєшся? Знаєш, проклята, чим
можна мене взяти! Ненавиджу я дійсність! В житті я граю,
а граючи, не хочу прокидатись...