Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Завтра ж проведемо його
в небесне царство. Ага! Затих... Так оттак'о, Григорію.
Ой, стидайся!
Це так одкривсь трудящим: клич попа —
й прямісінько до'бога! Ххе! Н-наплакав:
"Ні жінку, ні мисль, ні океану
ніколи нам не переховать в своїй
кишені..."
Чи знаєш ти, що ти сказав? Замкнувсь.
Усох. Здурів. Оце ось означають
твої слова. Не муч себе. Виходь
на тверду путь! Ставай із нами. Попліч.
Побачиш сам, які простори. Путь,
скажу, трудна, зате ж вона єдина.
Ну, от. Ми ждем.
Сковорода
Друзяко мій! Ніхто ж
мене ще так не пробирав. О! Сонце
зіходить там, де завше сходило,
а ви прийшли — і все перевернулось.
І бачу я: не сонце, а земля
мов колесом круг себе і круг сонця
одмірює простори, й я кажу:
отак і ми, до Правди повернувшись,
стрічаєм світ.
Цундра
Невже? Сміявся б я —
та вже нема снаги. Почав ти добре,
та зле скінчив... Хіба: як,механізм
та притулить до механізму — Правду
побачимо? Хм... Правда ж не одна,
Григорію! Не плутайся. Не плутайсь.
Сатана
Він думає: ще змилосердимось.
Сковорода
(заперечуючи головою)
Ні жалощів, ні милосердя. Хочу:
про помилки мої; про чорний люд,

що з вами йде; про тих собак в Європі;
про Схід; про все, про все мені кажіть.
І у с т и н
То я собі й пійду. Та возридаю,
як той Ісаія-пророк. Руйнуєте ви, каже, царство. Ну й гос-
подь вас за це ж поцупить.
Люципер
Оце ще... создав бог та й ніс висякав.
І у с т и н
По-вченому? А що ж. Простіть мені —
іду.
(Вертається.)
Договорю тільки: "А Ісаія, конешно, сидів на розвали-
нах, соображая розрушеніє і опісивая соображеніє". Ага!
А що! А ви думали, що я в священному писанії не начи-
таний?
Всі з ненавистю стежать, коли він уже нарешті піде. І як зачини-
лись двері:
Сатана
Тьху! тьху! Іди і не вертайся,
святьохо неподобна! Ти пробач,
Григорію, а тільки ж...
Козак Розплата
(загортаючи рукопис)
Пробачатись
нема чого, бо й справді (соромно
й сказать): щоб ти, Сковорода, філософ,
та отако спустився! Ми— б'ємось,
виборюєм свободу. Людство, Землю
£ розколюєм, а ти...
* Люципер
Хто стає медом, того мухи з'їдять.
Сатана
Та й набридло вже.
4 Павло Тичина, т. 4 97
Сковорода
Мовчу. Мовчу.
Цундр а
Та що мовчать? — це не поможе. Діять
повинен ти, р о б и т иі
Сковорода
Добре. Ну?
Козак Розплата
Що "ну"? Ти ж сам повинен був узятись...
Сковорода
Та сам же, сам. Але ж і вас я ждав,
щоб разом стать. Щоб враз безпомилково
ударити — ів цім окріпнуть.
Цундра
О!
Щоб "враз" — це так, лише... безпомилково?
В нас досвіду ще не було, тому
і помилки. Не криємо. Повстання
були й раніш. Походи й зрушення.
Та то... не те, не те. Бо, врешті, гетьман
десь витикавсь, і, купою собак
(своїх собак!) оточений,— він кидавсь
на нас, і знов ми гинули. І знов.
Сатана
Сіроми бунт пригадуєш на Січі?
Сковорода
Виходить, я не помилявсь, коли,
ждучи на вас, пересікав поняття
"народ" на два.
Цундра
Чого ж на два? — там більш
поріжнень. Верх і низ — не зовсім точно.
Бо й на низах не однакові, проте...
Козак Розплата
Теорії вже досить!
Л ю ц и ц е р
Цундро, кінчать пора, бо нам сьогодні треба буде упорати
отого князька...
Цундра
Чую. Знаю.
Про це якраз і говоритиму.
(До Сковороди.)
Ну так чого задумавсь? Страшно? Ліньки
цю келію покинуть? Хха, чи, мо
на пасіках забув свою бандуру?
Так що ж, біжи, а то одсиріє,
простудиться, од непотреби трісне,—
і будеш ти об панськії горшки
виделками чиргикать,
і панота
з свого стола тобі щось кине: нна!
не подавись...
Тень до танцю цундри,
гнофті се автон!
Тобто: й до бунту закликати, і "пізнавати себе самого".
Сковорода
Я розумію: приклад
привів мені. Але цей приклад б'є.
Гнітиш мене, мов я вже справді зрадник,
запроданець,— тимчасом коли я
роблю одне ж із вами. Що окремо
од вас я йшов — у цім я вам признавсь,
кінець. Тепер я хочу з вами, з вами,
з голотою, що з нею й сам я зріс.
Тепер я ваш. Робити хочу, діять,
як ти сказав. Давайте ж починать.
Цундра
Так от, тобі завдання. Задратуєш
на диспуті сьогоднішнім панів.
Сковорода
(здивовано)
А звідки ви про диспут?..
Козак Розплата
Смішно: знаєм
про все — ого!
Цундра
Панота з'їхалась
з усіх усюд, аж ген, аж чортзна-звідки,
щоб приглушить повстання. Знаєш сам —
повішено кого, кого забито.
Нелегко нам. Бо ми ж самі. Народ? —
того нема, той одійшов, а дехто
хитрує ще і прикидається
біднякою, і перед нами встало
таке: узять найкраще із низів,
продовжувать бої. А щоб уникнуть
тих помилок, ми кожного із нас
провіримо.
Щоб в нас — саме залізо —
а не іржа — було — саме залі...
...Зогнилий світ доб'єм —
новий повстане,
але не так, як проповідуєш,
а в боротьбі запеклій.
Сковорода
Боротьбою
я вже давно охоплений.
Цундра
Так от —
ти покажи на ділі.
Задратуєш
панів. Щоб аж завили! Пустиш їх
і потрясеш ізнов. І як побачиш,
що дихають,— дмухни на проклятих
і обпали вогнем свої думки —
хай корчаться, як черва...
Люципер
Поки що там — а я дмухну ось на лампадку. Ану, господи
благослови! Готово...

Цундра
(ваоїско оддихуючи)
Накричав
на тебе я, а ми ж... Та й інші скажуть:
ми віримо тобі.
Сатана
Коли не так,
чого б же ми й прийшли.
Козак Розплата
І сили думки
твоєї — теж ми потребуємо,
бо диспут цей — це є не просто
диспут,
а міряння страшне, ігра на смерть.
Люципер
Та не тягніть, кажіть уже ясніше,
чого прийшли!
Цундра
Тут, бач, таке: одбить
Чорноземлю Марка нам треба.
Сковорода
(кинувсь)
Як це —
так він живий іще?
Козак Розплата
На Нерчинське
його ведуть. Зупиняться сьогодні
у цім селі в князька, чи хто він там,
не знаю, й от...
Цундра
Ти одтягни увагу
панів, а ми...
Сатана
Отам, де Зміїв ліс...
101
Ударимо.
Люципер
І головешка 'д князя
зостанеться.
Сковорода
(підхопився)
Клянусь, що все зроблю.
Клянусь!
Цундра
Чекай, ти поклянись на шаблі —
і буде в нас — прибито, як гвіздком.
Всі вихоплюють із піхов шаблі.
Юродивий
(вбігає)
Кінчаєте? Чого ж так довго? Дніє,—
і стерегти вже небезпечно. Я
прибіг сказать...
А цитьте.
(Дивиться у вікно.)
Ну, звичайно,
сюди іде. Скоріш у ряси!
Всі надівають ряси.
Так.
Схиліться всі коло стола, немовби
Святе письмо — ну от.
Увіходить офіцер. Ніхто на нього не звертав жодної уваги.
Офіцер
(з змієподібною галантністю)
Пробачте, я...
Юродивий
(до Сковороди)
Учителю, а як це розуміти,
що бог один, а в трьох він єстествах?

Цундра
Або ж оте, що чорт...
Офіцер
Рекомендуюсь.
Я — обер-офіцер, присланий в сей монастир для наблю-
денія, а также приходо-расходниє кнігі содержать...
Сковорода
А, дуже приємно. Так що вам потрібно?
Обер-офіцер
Пробачте, що так рано, але я хотів, я змушений був — ви
розумієте?..
Сковорода
Ні, рішуче нічого не розумію.
Обер-офіцер
Час тривожний переживаємо, тому і мусим приглядатись.
Пробачте, але мені сказали, що у вас... гості.
Сковорода
Гості? Власне... тобто... я...
Цундра
Так. Святі отці прийшли до старчика Григорія, і ми пад
Святим письмом ось цілий ранок...
Обер-офіцер
Та ні, гості од бунтарів, од коліїв, що ніби... ну, бачите:
з правого берега перебігла сюди ватага Цундри, і ми його
висліджуєм, бо... через нього ж з Польщею не мирити...
Сковорода
Шановний добродію! Я дуже дивуюся, що ви, будучи в та-
ких чинах і в столиці вихованим, та так зважуєтесь мене
°бражати! Святі отці, ви тільки подумайте: од бунтарів,
га? Цундру приплів мені якогось!
Цундра
О господи, господи!
С а т а п а
Це Сатана спокушає тих головорізів, не інакше.

Люципер
Люципер проклятий — це він усе.
Обер-офіцер
0! Тоді я прошу пробачення, я справді бачу, що я поми-
лився...
Сковорода
І як могли ви таке припустити? Ні, о ні, не одмовляйтеся...
А я таки справді дивуюся, що ви, будучи в таких чинах...
Обер-офіцер
Простіть великодушно. Рекомендуюсь.
(Змієподібно вийшов.)
Пауза. Всі дивляться в вікно. Годинник на дзвіниці: по східцях
гамою вгору збіг і, подражнившись, зараз же дзвінкими каблуками
вниз вернувсь — одміряло п'ять.
Юродивий
Пішов. У сад. Ліворуч. Ну, виходьте,
я проведу.
Цундра
Отак, Григорію,
і в другий раз щоб ти отак... Стратегом
прославишся.
Сатана
Ну, годі гомоніть.
Козак Розплата
Бувай! До скорого.
Цундра
Так не забудь же,
що я сказав!
(На самому порозі.)
Добудь.
(Уже за дверима.)
Добудь.
Так не забудь! Вогню добудь!
Сковорода в розчинені двері дивиться, як віддаляються його най-
кращі друзі.
[1932-1933]

[СУДІТЬ МЕНЕ...]

Огонь. Печаль (...ви чуєте? — пручами
я роздрочу). Тяжіння. Рух. (Згвинчу —
втручаннями налоскочу.) Свідомість.
Матерія...

Сковорода
Судіть мене, мої сучасники, судіть;
тавруйте, ймення прикладайте;
кажіть, що я не досить ще залізний;
що розум десь підважую тим почуттям
або ж із молоддю в незлагоді;
чи націю, як сад однофруктовий, уявляю —
я знаю лиш одне:
коріннями в здоровім грунті я
і перегинаюсь та звисаю —
аж тут ось коло вас.
І падають плоди з моїх гілок,
хоч і не геть-то рясно,
зате ж і не червиво,
а завше стигло і розбухло,
ще й сміхом там покраплено з одного боку,
ще й сміхом — краплено...
Цундра
Ми судимо хіба?
Чекай.
Невже ми ймення прикладаєм?
Чи хочемо за почуття із'їсти?
З тобою в стані ми війни?
Ой ніі
Коли поет єси —
впливай чим хоч — і почуттями жі

Сивиною мудрості ти нашій молоді присвічаіі;
як і не в саді річ однофруктовім,
бо нація ж для тебе — це найбідніші бідняки.
Л от:
поміж буттям і мисленням —
у тебе заперечення.
І зрушити тут треба.
Зрушити...
[1932-1933]

(ДРУГЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ]
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО

Сковорода, якого переслідує вітер, а з вітром ще щось
невидиме. Дерево самотнє, з переламаною рукою, з горбатим
плечем. Листя його у вихорі. А в листі оплески, вереск, рик — мов
огненний буран схопивсь в природі! Як скоро буран той розкрути-
ться назад — все раптом зникає. Лиш інколи — хитрі дзвіночки...
І немовби говорить —
Сковорода
Хоч тут я відпочину. Де іти?
І як од мук сховатись? Високості.
Передо мною глибина глибин
і світ, як Арістотелева мудрість.
О світ, о сон! Праворуч Індія,
а там Європа, ми ж — на переметі.
Душа моя прикована, душа
на переметі в дальні високості.
Спокою прагну чи мовчу — Вольтер
з Європи сміхом не дає покою!
А сам сміятися почнеш — луни
в цій проклятій пустелі не почуєш!
Оглухли всі, як і я сам оглух,
сміятись розучились. Прометея —
козацький дух — скрутили на цяцьках,
1 в самий бунт укинули барокко —
козацьку старшину. Кругом така
солодка муть, таке кругом розтління,
а просвіщенства вік... Дворянський дух
над всім: обліг і став у піраміди.
Але ж і ми із міді! Хай удав
гримить короною, росте і лізе,—
але ж і ми з заліза! Стороно!
Не вправна обійтись з собою? Бою!
Ой, стороно ж моя, мій всесвіту,—
мій всесвіту, мій туготурий болю!
За ту любов, за ту любов, за ту

голоту — тут — і скрізь — до бою — ту'...
...Чого ж я, дурень, ще борюсь: то Дух
возвишу, то Матерію.